Постанова

від 16.03.2015 по справі 908/4036/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р. Справа № 908/4036/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №105 З/1-35) на рішення господарського суду Запорізької області від 10 грудня 2014 року у справі

за позовом Приватного підприємства "Октан Центр", м. Мелітополь Запорізької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ інвест", м. Запоріжжя

про стягнення суми,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 10 грудня 2014 року по справі №908/4036/14 (суддя Хуторной В.М.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ “Газ Інвест” на користь ПП “Октан Центр” заборгованість в сумі 24 400,00грн. та судовий збір в сумі 1 827,00 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства в частині стягнення основного боргу, при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, просить рішення господарського суду Запорізької області від 10 грудня 2014 року у справі № 908/4036/14 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у стягненні заборгованості.

Ухвалами Харківського апеляційного господарського суду від 11 лютого 2015 року та від 04.03.2015 року розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою сторін у судове засідання.

Однак, у судове засідання, призначене на 16.03.2015 року представники сторін також не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами, зокрема, сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Однак, враховуючи те, що сторони, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не скористались, у судове засідання не з'явились, повноважних представників до суду не направили та, враховуючи строк розгляду апеляційної скарги, передбачений статтею 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом під час прийняття рішення, Приватне підприємство «Октан Центр» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Газ Інвест”, в якому просив стягнути з останнього суму заборгованості в розмірі 28005 грн. за отримане дизельне паливо.

У зв'язку з частковою сплатою відповідачем суми заборгованості у розмірі 3605 грн., позивач зменшив розмір позовних вимог з 28005 грн. до 2440 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 03.09.2013 року ПП «Октан Центр» поставив ТОВ “Газ Інвест” дизельне паливо в кількості 4700 л на загальну суму 43005 грн.

Факт поставки товару підтверджується накладною №1787 від 03.09.2013 року, підписаною відповідачем.

Відповідач 17.09.2013 року платіжним дорученням №203 здійснив часткову оплату товару на суму 15000 грн., у зв'язку з чим, сума боргу за відповідачем склала 28005 грн.

Позивач стверджує, що для досудового врегулювання спору направив відповідачу претензію-вимогу №8 від 18.11.2013 року про сплату заборгованості в сумі 28005 грн., на яку відповідач не відреагував, що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом порушених інтересів.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач сплатив частину боргу в сумі 3605 грн., у зв'язку з чим, сума несплаченої частини боргу на даний час складає 24400 грн.

Аналізуючи матеріали справи та висновки місцевого господарського суду, колегія суддів погоджується з ними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятись в усній або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Із змісту ст. 207 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин у простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялись за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв'язку.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Як на докази постачання позивачем дизельного палива, позивач посилається на видаткову накладну №1787 від 03.09.2013 року на суму 43005 грн., товарно-транспортну накладну ОЮ№1787 від 03.09.2013 року, підписані представниками обох сторін та скріплені печатками підприємств та довіреністю на отримання ТМЦ№83 від 03.09.2013 року.

Стаття 692 Цивільного кодексу України покладає на покупця обов'язок сплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Здійснення часткової оплати за поставлений товар в сумі 15000 грн. підтверджується платіжним дорученням №203 від 17.09.2013 року на суму 3605 грн. – банківською випискою станом на 04.03.2014 року.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності заборгованості за отриманий товар, на підставі чого, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів.

На підставі чого, колегія суддів вважає твердження апелянта, що суд попередньої інстанції не надав належної оцінки обставинам непереборної сили, а саме, що основним видом діяльності відповідача є вирощування та реалізація сільськогосподарських культур і прибуток від реалізації продукції є основним джерелом сплати зобов'язань за договором, і враховуючи те, що відповідач зазнав впливу несприятливих природно-кліматичних умов та поніс збитки - не мають правового підґрунтя і вказані обставини не можуть звільнити відповідача від взятих на себе зобов'язань по сплаті заборгованості за поставку дизельного палива.

Враховуючи викладене, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги судова колегія не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 10 грудня 2014 року по справі №908/4036/14 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 20.03.2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.          

Суддя Хачатрян В.С.