Ухвала

від 05.03.2015 по справі 804/3943/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

05 березня 2015 рокусправа № 804/3943/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

за участю секретаря судового засідання: Пасічника А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року

у справі № 804/3943/14

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся у Дніпропетровський окружний адміністративний суд з позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 06 березня 2014 року № 0002361701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 67601,00 грн., та № 0002351701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 45355,02 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Дніпродзержинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

У письмових запереченнях представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, постанову без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на підставі наказу від 14 січня 2014 року № 32 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питання правомірності формування витрат, податкового кредиту та податкових зобов'язань в наданих податкових деклараціях по взаємовідносинах з приватним підприємством «Фірма «Магелан» за період з 01 травня 2010 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої складено акт від 17 лютого 2014 року № 610/37/04-03-17-03-27/319820471.

Перевіркою встановлено порушення пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, з урахуванням пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, підпункту 3.2 пункту 3 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2010 року № 1025, документи, якими оформлені зазначені в акті перевірки операції, не мають юридичної сили та доказовості та занижено податок на доходи з фізичних осіб в сумі 36284,07 грн.; пунктів 198.2, 198.6 статті 198, абзац «б» пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 45067,32грн.

При цьому, позиція податкового органу про недійсність правочинів ґрунтується на висновках акту від 11 січня 2014 року № 11/22-03/31251546 про неможливість проведення зустрічної звірки приватного підприємства «Фірми «Магелан», складеного державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська та вироку Рівненського міського суду від 07 травня 2013 року у справі № 1715/4848/12, щодо вчинення громадянином ОСОБА_2 злочинів за частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України - здійснення фіктивного підприємництва організованою групою, шляхом надання за винагороду послуг з мінімізації податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до бюджету, реальним суб'єктам підприємницької діяльності, без мети ведення підприємницької (господарської) діяльності, з метою покриття незаконної діяльності організував придбання товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеграл-М», товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська корпорація води», приватного підприємства «ТВТ Груп», приватного підприємства «Фірма «Магеллан», шляхом перереєстрації їх в органах державної влади на підставних осіб.

На підставі акту перевірки від 17 лютого 2014 року, Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області винесені податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 06 березня 2014 року № 0002361701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 67601,00 грн., в тому числі 45067,00 грн. за основним платежем та 22534,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0002351701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 45355,02 грн., в тому числі 36284,00 грн. за основним платежем та 9071,02 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 мав взаємовідносини з приватним підприємством «Фірма «Магеллан» та у період з травня 2010 року по березень 2011 року здійснював замовлення тари (біг-беги) за фактом (по мірі виникнення у позивача необхідності у тарі). Факт придбання товару підтверджується податковими накладними, видатковими накладними. Доставка здійснювалася двома способами: або власними силами позивача або кур'єрською службою доставки. Оплата товару здійснювалась у безготівковій формі в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями.

У відповідності до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Факт виконання взаємних обов'язків сторін та рух активів підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, що відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивачем придбаний товар використано у власній господарській діяльності шляхом розфасовування будівельних сумішей (вапняк, мармурову крихту, пісок та ін.) для подальшого постачання своїм контрагентам-покупцям, що підтверджується відповідними первинними документами.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що при визнанні правочинів нікчемним податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. А безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

При цьому, посилання податкового органу на акт зустрічної звірки приватного підприємства «Фірми «Магелан» не доводить обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки від 17 лютого 2014 року № 610/37/04-03-17-03-27/319820471, оскільки він не спростовує дійсність укладених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з контрагентом правочинів щодо придбання товару та не може вважатись судом безспірним доказом порушення податкового законодавства з боку позивача. Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів. Платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань.

Щодо наявності на момент вчинення правочинів спеціальної правосуб'єктності у приватного підприємства «Фірма «Магеллан» слід зазначити, що на момент вчинення правочинів з позивачем зазначене підприємство було платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва, яке анульоване 26 жовтня 2011 року.

Щодо висновків акту від 17 лютого 2014 року, які ґрунтуються на вироку Рівненського міського суду від 07 травня 2013 року, то встановлено, що незаконну (фіктивну) діяльність приватне підприємство «Фірма «Магеллан» здійснювало з квітня 2011 року, в той час, як останнє придбання товару позивачем у вказаного контрагента здійснювалося у березні 2011 року.

Отже, відповідачем не доведено, що в період з травня 2010 року по березень 2011 року приватне підприємство «Фірма «Магеллан» провадило незаконну господарську діяльність. Зазначені обставини не знайшли свого відображення і в вироку Рівненського міського суду від 07 травня 2013 року.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що податкові накладні, виписані приватним підприємством «Фірма «Магеллан» у лютому 2011 року, з приводу яких у податкового органу виникли сумніви, а саме: податкова накладна № 54 на суму 228708,70 грн. (у т.ч. ПДВ - 38118,12 грн.) виписана 04 лютого 2011 року та податкова накладна № 66 на суму 41695,20 грн. (у т.ч. - ПДВ 6949,20 грн.) виписана 28 лютого 2011 року, тобто до того моменту, як контрагент позивача розпочав свою незаконну діяльність.

Також судом першої інстанції встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 сформовано та подано 21 березня 2011 року податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2011 року з додатком № 5, яка була прийнята контролюючим органом без зауважень. При цьому, уточнень до декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року або до додатків до цієї декларації не подавалося, у зв'язку з чим, посилання відповідача на те, що 02 червня 2011 року позивачем до податкового органу подано уточнюючий додаток № 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» № 10852 за квітень 2011 року, в якому виправлялися помилки за лютий 2011 року та до складу податкового кредиту віднесено податкові накладні за лютий 2011 року від приватного підприємства «Фірма «Магеллан» № 54 від 04 лютого 2011 року на суму 228708,70 грн. (в т.ч. ПДВ 38118,12 грн.) та № 66 від 28 лютого 2011 року на суму 41695,20 грн. (в т.ч. ПДВ - 6949,20 грн.), є безпідставними.

Таким чином, позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту у лютому 2011 року відповідні суми у порядку та у розмірі, передбаченому нормами чинного законодавства.

Відповідно до пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України фізичні особи-підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи. Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального підтвердження факту їх сплати.

Згідно з пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

При цьому, за приписами пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно з пунктами 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пунктом 177.10 статті 177 Податкового кодексу України встановлено, що фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: Ю.М. Дадим