Постанова

від 19.03.2015 по справі 924/55/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2015 р. Справа № 924/55/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демянчук Ю.Г.

судді Крейбух О.Г. ,

судді Юрчук М.І.

при секретарі судового засідання Лелех І.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Гнідко С.І. довіреність б/н від 17.03.2015р.

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м.Хмельницький на рішення господарського суду Хмельницької області від 16.02.2015 р. у справі №924/55/15 (суддя Дячук Т.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемакс-XXI" м.Кам`янець-Подільський Хмельницької області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м.Хмельницький

про стягнення 118081, 04 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до рішення господарського суду Хмельницької області від 16.02.2015 року у справі №924/55/15 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) позов задоволено. Підлягає до стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Артемакс-XXI" 93579,80 грн. заборгованості, 20119,65 грн. інфляційних, 4381,59 грн. 3% річних та 2361,62 грн. судового збору. Підлягає поверненню товариству з обмеженою відповідальністю "Артемакс-XXI" 62,38 грн. зайво сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 291 від 12.01.2015р.

Рішення місцевого господарського суду, з посиланням на ст. ст. 509, 525, 526, 625, 627, 712 ЦК України та ст.ст. 173 - 175, 193 ГК України , вмотивовано тим, що позивач довів що він поставив за вказаними накладними товар відповідачу, а відповідач дійсно не розрахувався за поставлений товар а тому заявлена заборгованість в розмірі 93579,80 грн., 20119,65 грн. інфляційних та 4381,59 грн. 3% річних підлягають стягненню.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу, відмовити. В обґрунтування підстав для його скасування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 року зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.03.2015 р., про що всі учасники судового процесу повідомлені належним чином /а.с. 72, 73/.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу в задоволенні останньої просить відмовити, а рішення господарського суду Хмельницької області від 16.02.2015 р. у справі № 924/55/15 залишити без змін.

В судове засідання прибули представники скаржника та позивача, які надали суду усні пояснення по суті доводів та заперечень, викладених відповідно в апеляційній скарзі та у запереченнях на неї.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом 01.09.2011р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Артемакс-XXI" (по тексту - постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі - покупець) укладено договір поставки №01-09/11 (далі - договір), відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупця вугільну продукцію - "товар", а покупець зобов'язався прийняти цей товар і оплатити його згідно з умовами даного договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2. договору ціна, кількість, терміни поставки товару, реквізити вантажоодержувача вказуються в специфікаціях до даного договору, які узгоджуються сторонами попередньо, додаються до даного договору і є його невід'ємною частиною.

За умовами п.п. 3.2.2, 3.2.3 договору перехід права власності відбувається в момент передачі товару, що оформляється видатковою накладною, товар вважається поставленим постачальником і отриманим покупцем згідно з підписаними сторонами накладними.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.5, 5.6 договору загальна сума цього договору визначається шляхом підсумовування вартості поставленого товару. Терміни розрахунків за кожну окрему партію товару вказуються в специфікаціях до даного договору. Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2011 року, а у фінансових зобов'язаннях - до повного їх виконання (п.6.1 договору).

Як зазначено у п. 8.1 договору у разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань по даному договору винна сторона несе відповідальність передбачену чинним законодавством України.

Договір поставки №01-09/11 від 01.09.2011р. підписаний і скріплений печатками сторін. Невід'ємною частиною договору є специфікація (додаток №1 до договору поставки).

Отже, матеріали справи свідчать, що між сторонами існували господарські відносини щодо поставки товару, що підтверджується належними та допустимими доказами.

Відповідно до норм пар.1,3 глави 54 ЦК України та пар.1 глави 30 ГК України за договором поставки продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Частинами 1,2 ст.712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято вугільну продукцію (по тексту - товар) на загальну суму 345037,80 грн., про що свідчать:

- видаткова накладна від 13.09.2011р. № 79 на суму 12005,00 грн. та акт приймання-передачі вугільної продукції від 13.09.2011р.;

- видаткова накладна від 14.09.2011р. № 87 на суму 11685,00 грн. та акт приймання-передачі вугільної продукції від 14.09.2011р.;

- видаткова накладна № 88 від 22.09.2011р. на суму 84122,50 грн. та акт приймання-передачі вугільної продукції від 22.09.2011р.;

- накладна від 28.10.2011р. №155 на суму 32200,00 грн.;

- видаткова накладна від 16.11.2011р. №175 на суму 158362,80грн. та акт приймання-передачі вугільної продукції від 16.11.2011р.;

- видаткова накладна від 10.04.2012р. № 69 на суму 34662,50грн.;

- видаткова накладна від 29.08.2012р. № 67 на суму 12000грн.

Видаткові накладні підписані відповідачем без зауважень та заперечень.

Факт отримання продукції відповідачем підтверджується підписом підприємця ОСОБА_2 у вищевказаних документах, в графі "Отримав".

З банківських виписок поданих, за період з листопада 2011 року по жовтень 2012 року про здійснення валютних операцій (оплати) між сторонами вбачається, що відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на суму 251458,00 грн., в результаті чого у нього утворилася кредиторська заборгованість перед позивачем в сумі 93579,80 грн.

01.06.2013 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 31-05/13, в якій просив погасити існуючу заборгованість.

Відповідач відповіді на претензію не надав, вимоги не виконав.

Отже, на час вирішення спору судом заборгованність в сумі 93579,80 грн. підтверджена доказами у справі, не спростована відповідачем/скаржником, тому позовна вимога про стягнення цієї суми боргу правомірно задоволена судом першої інстанції.

Враховуючи, що відповідач припустився прострочення оплати за поставлений товар, позивач, на підставі пункту 8.1 договору нарахував останньому 20119,65 грн. інфляційних (за період з 01.07.2013 р. по 01.12.2014 р.), та 4381,59 грн. 3% річних (за період з 08.06.2013 р. по 01.01.2015 р.).

В статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до п. 8.1 договору у разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань по даному договору винна сторона несе відповідальність передбачену чинним законодавством України.

Позивачем наведено розрахунок 3% річних, згідно якого він просить стягнути з відповідача 4381,59 грн. за період з 08.06.2013 р. по 01.01.2015 р.

Перевіривши розрахунок позивача, суд першої інстанції визнав його вірним та задовольнив вимогу про стягнення 4381,59 грн., з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Водночас колегія суддів перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення втрат від інфляції в сумі 20119,65 грн. також вважає його обгрунтованим та правильним.

Щодо доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.42 та абзацу 5 ст. 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

З огляду на це, колегія не виключає наявність підстав вважати, що наведені апелянтом обставини передусім є наслідком господарської діяльності відповідача, його власного комерційного розрахунку та ризику, а не виникли в силу якихось об'єктивних та незалежних від нього обставин.

Окрім того, в засіданні суду апеляційної інстанції відповідач визнав те, що поставки товару за видатковими накладними від 10.04.2012 р. за № 69 та 29.08.2012 р. за № 67 відбулися.

При цьому, факт визнання поставки від 29.08.2012 р. за видатковою накладною № 67 на суму 12000,00 грн. підтверджується також наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № @2PL440584 від 11.09.2012 року /а.с. 40/.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона належними і допустимими доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Хмельницького області від 16.02.2015 р. у справі № 924/55/15 прийняте на підставі матеріалів справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують, а відтак, не є такими, що можуть бути підставою згідно зі ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Хмельницької області від 16.02.2015 року у справі №924/55/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 924/55/15 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.