Постанова

від 17.03.2015 по справі 922/5228/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2015 р. Справа № 922/5228/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Черленяк М.І., суддя Шепітько І.І.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивача- не з'явився,

відповідача - Махонін О.С. (довіреність від 13.01.2015 року),

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.1154Х/1-38) на рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2014 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Максим-Інвест-Луганськ", м.Київ

до Приватного підприємства "Компанія "Маркет Плюс", м.Харків

про стягнення 82385,58 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Максим-Інвест-Луганськ", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Компанія "Маркет Плюс" суми боргу у розмірі 82 385,58 грн. (де: борг - 71 750,00 грн., інфляція - 2 921,75 грн., пеня - 5 713,83 грн., штраф - 2 000,00 грн.).

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.12.2014 року у справі № 922/5228/14 (суддя Жигалкін І.П.) позов задоволено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

В судове засідання 17.03.2015 року позивач не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що позивач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за його відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

01 жовтня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Максим-Інвест-Луганськ» (орендодавець, позивач) та Приватним підприємством «Маркет Плюс» (орендар, відповідач) був укладений договір № 3/4 оренди нежитлового приміщення (далі - договір), відповідно до п.п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування частину нежитлового приміщення № 1, 2, 8, 9, 10, 11. 13, 14, 15, 16, 17, 18, V, X, XIII загальною площею 384,2 кв.м., розташоване за адресою: м. Луганськ, кв. Мирний, буд. 16-м (а.с.9).

Відповідно до п.3.1 договору, за користування об'єктом оренди, орендар щомісячно сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі і на умовах, встановлених даним договором.

Договір вступає в силу з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до 01.01.2015 року (п.8.1 договору).

Згідно п.3.4 договору загальний розмір орендної плати за користування об'єктом оренди складає 10 250 грн. на місяць, ПДВ не нараховується та не сплачується.

Орендна плата сплачується орендарем до 05 числа поточного місяця (п.3.6 договору).

Пунктом 5.2.2 договору встановлено обов'язок орендаря своєчасно, в повному обсязі, на умовах і в порядку, визначеному даним договором, здійснювати оплату орендної плати та інших платежів, передбачених цим договором.

01.10.2013 р. сторони підписали акт прийому-передачі нежитлового приміщення за договором №3/4 від 01.10.2013 року (а.с.14).

Як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання за укладеним договором виконував неналежним чином, а саме не сплатив орендну плату за період з квітня 2014 року по жовтень 2014 року, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 71 750 грн. основного боргу, 2 921,75 грн. інфляційних втрат, 5 713,83 грн. пені та 2 000 грн. штрафу.

Судова колегія приймає до уваги наступне.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 2 статті 285 Господарського кодексу України.

Пунктом 5.2.2 договору встановлено обов'язок орендаря своєчасно, в повному обсязі, на умовах і в порядку, визначеному даним договором, здійснювати оплату орендної плати та інших платежів, передбачених цим договором.

Однак, відповідач в порушення умов договору, орендну плату за період з квітня 2014 року по жовтень 2014 року не сплатив, докази сплати заборгованості суду не надав.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач неналежним чином виконував умови укладеного договору та несвоєчасно здійснював орендні платежі, у зв'язку із чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 71750 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України)

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, інфляційні нарахування не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно пункту 6.2 договору, за невиконання або неналежне виконання обов'язків по даному договору, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством і даним договором.

Відповідно до п. 6.3 договору за несплату або несвоєчасну сплату орендарю орендної плати орендар зобов'язаний сплатити на користь орендодавця суму боргу з урахуванням встановлено го індексу інфляції, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з жовтня 2014 року по жовтень 2014 року в розмірі 2921,75 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання…припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перебіг вказаного періоду починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано. Початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань).

Пунктом 6.3 договору передбачено обов'язок орендаря сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості за кожен день прострочення платежу, у разі несплати або несвоєчасної сплати орендарю орендної плати.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Враховуючи невиконання відповідачем умов договору щодо повної та своєчасної сплати орендної плати за договором оренди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності нарахування пені.

Судова колегія вважає, що розрахунок пені є вірним, таким, що відповідає умовам договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 5713,83 грн. пені за період з 06.04.2014 року по 06.11.2014 року обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно п.2 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, застосування штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає в себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Відповідно до п.6.3 договору, якщо затримка платежів (орендної плати або сплати комунальних послуг) перевищить 61 календарний день, орендар сплачує орен додавцю додатково штраф у розмірі 2000 (двох тисяч) гривень.

Отже, стягнення штрафу у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Враховуючи, що прострочення платежу відповідачем перевищило 61 календарний день, обґрунтованим, на думку колегії суддів, є стягнення з відповідача штрафу в розмірі 2000 грн.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що станом на березень 2014 року на території Луганської та Донецької областей розпочалися масові заворушення, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості використовувати орендовані приміщення та направив позивачу лист №14/03-1 від 14.03.2014 року про розірвання договору оренди.

Судова колегія приймає до уваги наступне.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено те, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 188 ГПК України встановлено порядок розірвання договору.

Відповідно до п.2 вказаної статті, сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Відповідно до п.8.5 договору, на вимогу однієї із сторін даний договір може бути розірваний з підстав, передбачених чинним законодавством України та даним договором.

Колегія суддів враховує, що відповідачем не надано суду доказів направлення листа №14/03-1 від 14.03.2014 року про розірвання договору на адресу позивача.

В своїх поясненнях в судовому засіданні 17.03.2015 року представник відповідача пояснив, що він не має можливості надати суду такі докази.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.03.2015 також пояснив, що відповідач не звертався до суду із позовом про розірвання договору. В матеріалах справи такі докази відсутні.

Таким чином, відповідачем, всупереч статті 33 ГПК України, не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

У відповідача немає підстав для невиконання своїх зобов'язань за договором оренди майна.

Крім того, апелянт надав суду апеляційної інстанції лист Служби безпеки України №16/2949 від 26.06.2014 року, який, на його думку, підтверджує факт неможливості використання ним орендованого приміщення в період з квітня по жовтень 2014 року.

Колегія суддів враховує наступне.

Неможливість використання орендованого приміщення має бути доведене в судовому порядку при розгляді спору про розірвання договору.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Торгівельно-промисловою палатою України (ТПП) прийнято відповідний регламент № 40 від 15.07.2014 року, яким визначено порядок засвідчення ТПП форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та видачі відповідного сертифікату.

Листом, на який посилається відповідач, його лише повідомлено про те, що 07.04.2014 року керівником Антитерористичного центру при СБУ за письмовим дозволом Голови СБУ прийнято рішення про проведення АТО на території Донецької, Луганської та Харківської області.

Таким чином, вказаний лист лише свідчить про проведення АТО на території трьох областей України, однак не може бути належним доказом на підтвердження форс-мажорних обставин; доказом неможливості користування відповідачем орендованим майном та звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором оренди.

Апелянтом не надано суду сертифікат Торгово-промислової палати, що підтверджує форс-мажорні обставини, у зв'язку з чим доводи відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Харківської області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2014 року у справі № 922/5228/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови по справі № 922/5228/14 підписано 23.03.2015 року

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Черленяк М.І.

Суддя Шепітько І.І.