Рішення

від 18.03.2015 по справі 390/2833/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/402/15 Головуючий у суді І-ї інстанції Пасічник Д. І.

Доповідач Карпенко О. Л.

РІШЕННЯ

Іменем України

18.03.2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого - Карпенка О.Л.,

суддів - Голованя А.М., Фомічова С.Є.,

за участю секретаря - Діманвої Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Укрлісекспорт» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, витрат за апеляційною скаргою дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Укрлісекспорт» на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2014 року,

ВСТАНОВИЛА:

20 листопада 2014 року ОСОБА_2 пред'явила позов до дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Укрлісекспорт» (далі - ДПІІ «Укрлісекспорт» або відповідач) про стягнення 780 грн. 32 коп. заборгованості по заробітній платі, 12217 грн. 92 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та 100 грн. витрат. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у період з 2 грудня 2013 року по 20 березня 2014 року вона працювала за трудовим договором з ДПІІ «Укрлісекспорт» на посаді секретаря. У день її звільнення відповідачем не проведено з нею повний розрахунок по заробітній платі. Частково їй було виплачено заборгованість лише 2 квітня 2014 року, шляхом перерахунку на її картковий рахунок у банку. Решта боргу не виплачена до часу звернення з позовом.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2014 року позов задоволено частково: суд вирішив стягнути з ДПІІ «Укрлісекспорт» на користь ОСОБА_2 780 грн. 32 коп. заборгованості по заробітній платі, 12217 грн. 92 коп. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, в задоволенні позову про стягнення 100 грн. витрат - відмовив. Суд також вирішив питання про стягнення з відповідача судового збору, від сплати якого позивач звільнена.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким в задоволенні позову про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку - відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовано посиланням на неповне з'ясування судом обставини справи, недоведеність обставин, які суд вважав доведеними. Відповідач вважає, що позов пред'явлено з порушенням строків, встановлених ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Суд невірно встановив розмір заробітної плати позивача, не врахував, що з заробітку позивача було відраховано її заборгованість за придбані нею на у підприємства двоє дверей.

Рішення в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення з відповідача 100 грн. витрат на отримання виписок в банку сторонами не оскаржується.

Відповідач подала письмові заперечення на апеляційну скаргу в яких вказала на неправильне посилання відповідача на пропуск нею строку звернення до суду. Крім того, вона вказала, що двері було неї придбано окремо і за них вона розрахувалася коштами з керівником підприємства.

У судовому засіданні представники відповідача підтримали апеляційну скаргу.

Позивач, повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася, подавши клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, що 12 грудня 2013 року ОСОБА_2 була прийнятий на роботу на посаду секретаря керівника ДП з іноземними інвестиціями «Укрлісекспорт».

Наказом директора ДП з іноземними інвестиціями «Укрлісекспорт» № 2-к від 20 березня 2014 року «Про звільнення працівника» ОСОБА_2 звільнено з посади секретаря на підставі поданої нею заяви.

Вказані обставини сторонами не оспорюються.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що розмір заробітної плати ОСОБА_2 за березень місяць 2014 року становив 437 грн. 68 коп.

На час звільнення з роботи відповідач мав заборгованість перед позивачем у розмірі 780 грн. 32 коп.

Вирішуючи питання про розмір заборгованості відповідача перед позивачем, суд першої інстанції взяв до уваги не обґрунтоване доказами твердження позивача про розмір заборгованості по заробітній платі у розмірі 780 грн. 32 коп. При цьому позивач обраховувала таку заборгованість шляхом віднімання від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом, - 1218 грн., сплаченої на її користь після звільнення відповідачем суми - 437 грн. 68 коп.: 1218 - 437,68 = 780,32 грн. Як вбачається з пояснень позивача, вона розрахувала вказану суми приблизно так, як точно не знала розмір своєї заробітної плати.

Вказані обставини відповідач заперечує. Отже між сторонами виник спір з приводу розміру заробітної плати позивача за березень 2014 року.

Проте суд не перевірив доводи сторін та не дав належної оцінки доказам у справі.

Згідно довідки виданої відповідачем 1 грудня 2014 року № 01/25 (а.с. 24) та відомостей розрахунково-платіжної відомості відповідача за березень 2014 року (а.с. 26) позивачу нараховано заробітну плату не за повний місяць, а за відпрацьовані 13 робочих днів у розмірі 812 грн. 50 коп. та компенсацію за дні невикористаної відпустки у розмірі 258 грн. 62 грн., а всього - 1071 грн. 20 коп. З вказаної суми утримано 633 грн. 44 коп. Сума до виплати - 437 грн. 68 коп.

Розмір заробітної плати за березень 2014 року нараховано відповідачем правильно.

Так згідно доданої до письмових заперечень відповідача на позов довідки (а.с. 27) місячний розмір заробітної плати позивача за попередні періоди становив 1250 грн., а тому за відпрацьовані нею у березні 13 робочих днів відповідач правомірно нарахував 812 грн. 50 коп.: 1250/20 х 13 = 812,50 грн., де 20 - загальна кількість робочих днів у березні 2014 року.

Отже позивач має право на отримання заробітної плати за березень місяць 2014 року не в розмірі мінімальної заробітної плати за повний місяць - 1218 грн., як зазначено в позовній заяві, а у розмірі 812 грн. 50 коп., який відповідає фактично відпрацьованому часу.

Однак суд першої інстанції невірно визначив розмір невиплаченої позивачу при звільненні суми з приводу якої виник спір.

На час звільнення, тобто 20 березня 2014 року, відповідач не сплатив всі належні позивачу суми коштів у розмірі 1071 грн. 12 коп.

Належні позивачу 437 грн. 68 коп., з приводу яких спір відсутній, відповідач сплатив 1 квітня 2014 року в безготівковій формі, шляхом списання коштів з рахунку відповідача (а.с. 25), і зарахування їх на рахунок позивача відкритий в банку (а.с. 8).

Розмір не сплачених відповідачем сум, які належали позивачу при звільнені становить 633 грн. 44 коп.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що з належних позивачу сум коштів ним було утримано кошти за виготовлені на замовлення позивача двоє соснових дверей.

Згідно видаткової накладної від 1 березня 2014 року (а.с. 33), яка не підписана позивачем, як одержувачем, вартість двох дверей соснових становить 1453 грн. 87 коп., проте з позивача при звільненні було утримано лише 633 грн. 44 коп.

Крім того, відповідно до ст. 25 Закону України «Про оплату праці» забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 26 цього ж Закону і ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати поводиться у випадках, передбачених законодавством.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Передбачені ст. 127 КЗпП України підстави для проведення відповідачем відрахувань з заробітної плати позивача відсутні.

Дані про те, що ОСОБА_2 давала згоду на утримання з її заробітної плати коштів в рахунок оплати за виготовлені для неї двері також відсутні.

У зв'язку з відсутністю правових підстав для утримання відповідачем із заробітної плати позивача коштів, такі дії відповідача суперечать законодавству про працю та порушують законодавчі гарантії працівнику на вільне розпорядження ним своїм заробітком.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості підлягають не повному, а частковому задоволенню - у розмірі 633 грн. 44 коп. без утримання податків, зборів і обов'язкових платежів.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробітокза весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З матеріалів справи вбачається, що в день звільнення позивача з роботи відповідачем не було виплачено належних їй сум, у тому числі і неоспорювану суму.

Суд першої інстанції не з'ясував причин з яких відповідач не провів остаточний розрахунок при звільненні позивача.

Як вбачається з наданих відповідачем суду апеляційної інстанції табеля обліку використання робочого часу за березень 2014 року (а.с. 96) та акту про відсутність на робочому місці (а.с. 95), 20 березня 2014 року, ОСОБА_2 була на роботі, але не повний робочий день.

Суд критично оцінює вказані відомості так, як згідно наданих відповідачем розрахунків (а.с. 26, 66) ним була нарахована заробітна плата ОСОБА_2 за всі 13 відпрацьованих нею робочих дні у березні місяці 2014 року, тобто й за 20 березня 2014 року в повному обсязі.

Крім того, 20 березня 2014 року ОСОБА_2 було подано заяву про звільнення (а.с. 93).

Того ж дня видано наказ про звільнення (а.с. 94).

На підставі наказу 20 березня 2014 року зроблено відповідний запис у трудовій книжці позивача (а.с. 6) і позивач отримала трудову книжку.

Таким чином у день звільнення, 20 березня 2014 року, позивач працювала, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, передбачених законодавством підстави для звільнення відповідача від обов'язку провести повний розрахунок з позивачем у день її звільнення відсутні.

Крім того, як вбачається з відомості на виплату грошей (а.с. 31), відповідач виплачував заробітну плату працівникам, в тому числі позивачу, шляхом її перерахування на картковий рахунок у банку, а тому він у будь-якому разі мав можливість провести остаточний розрахунок з позивачем шляхом перерахування відповідних коштів на рахунок позивача в день її звільнення.

Оскільки з вини відповідача позивачу не були виплачені належні їй суми в день звільнення, то з відповідача підлягає стягненню відшкодування (середній заробіток) за час затримки виплати цих сум (ст. 117 КЗпП України).

У такому випадку середній заробіток підлягає визначенню відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

У рішенні суду першої інстанції власні розрахунки відшкодуванні відсутні. Натомість суд погодився з розрахунком проведеним позивачем.

Проте зроблений позивачем розрахунок ґрунтується на неправильно визначеному розмірі середньоденного заробітку - 68 грн. 64 коп.

Як вбачається з матеріалів справи у січні та в лютому 2014 року позивачу виплачувалася заробітна плата у розмірі 1250 грн. щомісячно.

Кількість робочих днів у вказаному періоді становить 41 (21 робочий день у січні 2014 року і 20 робочих днів у лютому 2014 року).

Таким чином середньоденний заробіток позивача становить:

(1250 + 1250) / 41 = 60,98 грн.

Кількість робочих днів за період затримки розрахунку при звільнені до дня ухвалення рішення судом першої інстанції становить - 182 дні.

Отже середній розмір заробітку за вказаний період мав становити:

60,98 х 182 = 11098,36 грн.

Оскільки у справі, яка переглядається, вимоги позивача щодо розміру належних їй при звільненні сум підлягають задоволенню частково, колегія суддів вважає, що при визначні розмір відшкодування за час затримки розрахунку належить застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування на підставі ч. 2 ст. 117 КЗпП України.

При визначенні розміру відшкодування необхідно враховувати розмір спірної суми, на яку позивач має право, частку, яку вона становить у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інших обставин справи (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду від 24.12.99 N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці").

Врахувати, що спірна сума, 633 грн. 44 коп., на яку позивач мав право становить у заявлених вимогах - 81%, а також істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком, а тому колегія суддів дійшла висновку про зменшення розміру відшкодування до 3000 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач звернулася до суду з позовом з пропуском строків, встановлених ст. 233-1 КЗпП України не заслуговують на увагу.

Так згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежено будь-яким строком.

У зв'язку з цим позивач має право в будь-який час пред'явити вимоги про стягнення належної їй заробітної плати - 633 грн. 44 коп.

Відповідно до роз'яснень, викладених в ч. 5 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Вказане роз'яснення узгоджується з рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 згідно якого в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237 1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Ураховуючи те, що на час пред'явлення позову відповідачем не сплачені належні позивачу суми, то строк звернення позивача до суду з вимогами про стягнення відшкодування, передбачений ст. 233 КЗпП України, не сплив.

З урахуванням того, що судом, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, невірно застосував норми матеріального права, відповідно до ст. 309 ЦПК України, ухвалене у справі рішення підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Укрлісекспорт» задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2014 року в частині розміру стягуваних сум задоволених позовних вимог змінити.

Стягнути з дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Укрлісекспорт» (ідентифікаційний код 32294004) на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 633 (шістсот тридцять три) грн. 44 коп. без утримання податків, зборів і обов'язкових платежів, та 3000 (три тисячі) грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: