Рішення

від 17.03.2015 по справі 145/2286/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Копія:

Справа № 145/2286/14-ц Провадження № 22-ц/772/983/2015Головуючий в суді першої інстанції Ратушняк І. О. Категорія 39 Доповідач Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

17 березня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Міхасішина І.В., Голоти Л.О.

при секретарі Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до Колюхівської сільської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

встановила:

В грудні 2014 року позивачі звернулись в районний суд із позовом Колюхівської сільської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом обґрунтовуючи свої вимоги тим, що після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилась спадщина на його майно, в тому числі й фермерське господарство «Агрофірма», яке було засноване спадкодавцем.

Вони є спадкоємцями першої черги за законом і тому в установлений законом шестимісячний строк прийняли спадщину шляхом подання заяви до нотаріальної контори.

Однак їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину - частки майна фермерського господарства у зв'язку з відсутністю будь-якого майна на балансі господарства.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 65) просили визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на частку ФГ «Агродовіра», яка складає відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості корпоративних прав ФГ «Агродовіра» 12735 грн. в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 січня 2015 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції всіх обставин справи та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення, ухвалити нове про задоволення позову.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 і її представник - адвокат ОСОБА_5 вимоги апеляційної скарги підтримали на умовах, викладених у ній, і просили задовольнити.

Інші особи, які беруть участь у справі, повідомлені в установленому порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явились, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, та з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити і як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтею 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, що підтверджується відповідним свідоцтвом (а.с.5).

Спадкоємці першої черги за законом - дружина померлого ОСОБА_2 та його син ОСОБА_4 прийняли спадщину успадкувавши квартиру.

У видачі свідоцтва про право на спадщину на частку майна фермерського господарства «Агрофірма» відмовлено у зв'язку з відсутністю будь-якого майна на балансі цього господарства.

Як вбачається із звіту про належну оцінку вартості корпоративних прав фермерського господарства «Агрофірма», проведеного 01.12.2014 року Вінницькою торгово-промисловою палатою, вартість корпоративних прав вказаного господарства складає 12735 грн., яка встановлена із розрахунку вартості права користування земельною ділянкою, що надана на умовах оренди на залишковий термін.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що в договорі оренди земельної ділянки від 14 червня 2010 року орендарем зазначений померлий ОСОБА_4, як фізична особа, а не фермерське господарство, яке було засноване після укладення даного договору. А тому суд визнав безпідставними посилання позивача на те, що вартість майна фермерського господарства становить 12375 грн. і відмовив в позові.

Відповідно до частини 3 статті 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Апеляційним судом встановлено, що розпорядженням Тиврівської районної державної адміністрації від 07.08.2009 року №337 «Про надання в оренду земельної ділянки» ОСОБА_4 на умовах оренди без проведення земельного аукціону терміном на 49 років надано земельну ділянку площею 30,1430 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу на території Колюхівської сільської ради за межами населеного пункту с. Колюхів, та зобов'язано орендаря укласти та зареєструвати договір оренди земельної ділянки, зареєструвати фермерське господарство (а.с. 26).

Розпорядженням Тиврівської районної державної адміністрації від 15.03.2010 року №123 внесено зміни до вищевказаного розпорядження й зазначено, що ОСОБА_4 надано земельну ділянку площею 27,0223 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу на території Колюхівської сільської ради за межами населеного пункту с. Колюхів терміном на 10 років (а.с. 27).

14 червня 2010 року між Тиврівською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та ОСОБА_4 (Орендар) укладено договір оренди землі №63/2, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку без проведення земельного аукціону загальною площею 27,0223 га, яка знаходиться на території Колюхівської сільської ради за межами населеного пункту с. Колюхів Тиврівського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 40).

28 жовтня 2010 року ОСОБА_4 як засновником зареєстровано статут Фермерського господарства «Агродовіра» (ідентифікаційний код 37294171).

Відповідно до звіту про незалежну оцінку (а.с. 6) вартість корпоративних прав фермерського господарства «Агродовіра», що належать фізичній особі ОСОБА_4 і складається з права користування земельною ділянкою із залишковим строком 5,5 років, яке внесено засновником ОСОБА_4, становить 12735 грн.

Відповідно до статей 1216,1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ст. 1 Закону України від 19 червня 2003 року №973-IV«Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Відповідно до ст. 23 цього Закону успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону. Якщо фермерське господарство успадковується двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для даного регіону.

Стаття 191 ЦК України визначає підприємство як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Згідно з ст. 19 Закону «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) в тому числі може входити право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Отже фермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути об'єктом спадкування.При цьому до його складу може входити й визначати його вартість не лише майно, а й майнові права, в тому числі право оренди землі.

Зазначене спростовує висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено наявності майна в фермерському господарстві і неможливість його успадкування.

Разом з тим, частиною 1 статті 16 ЦК України визначено, що особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таке ж положення відображено у статті 3 ЦПК України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч. 1 та 2 статті 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Отже, саме на суд як на державний орган покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, у зв'язку з чим суд має право й зобов'язаний визначити характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, а також встановити суб'єктний склад спору.

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_2 остання звернулася в суд із даним позовом до Колюхівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

За змістом статті 33 ЦПК України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин . Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Якщо суд вважає, що відповідач визначений неправильно, суд може проінформувати позивача про можливість заміни, але якщо позивач відповідного клопотання не подає, суд повинен розглядати справу далі і відмовляти у позові.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.11, 13 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення в цивільній справі»оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч. ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

Однак в порушення вищевказаного суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не обговорив питання про необхідність залучення до участі у справі місцевого органу виконавчої влади - Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області, оскільки єдиним активом фермерського господарства є право користування земельною ділянкою, що перебуває у державній власності і розпорядником якої є саме Тиврівська районна державна адміністрація, вимоги до якої позивачами не заявлено.

При цьому позивачами не обґрунтовано належними та допустимими доказами в чому полягає порушення, невизнання чи оспорювання їх прав Колюхівською сільською радою. Територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини є відповідачами лише в справах за позовами спадкоємців про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за відсутності інших спадкоємців.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, а в задоволенні вимог до Колюхівської сільської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити.

Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 304, 307, 309, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 січня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до Колюхівської сільської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом, - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ Стадник І.М. Судді: З оригіналом вірно: Суддя апеляційного суду /підпис/ Міхасішин І.В. /підпис/ Голота Л.О. Стадник І.М.