Рішення

від 03.03.2015 по справі 496/1290/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/200/15

Головуючий у першій інстанції Горяєв І. М.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Сидоренко І.П., Цюри Т.В.

при секретарі Колмакові В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ зазначеного майна,-

встановила:

ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до відповідача про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ зазначеного майна, а саме: визнати за позивачкою право власності на 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1, за відповідачем визнати право власності на 1/4 частину житлового будинку за вище вказаною адресою; визнати за позивачкою право власності на 1/2 частки земельної ділянки площею 5,11 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області масив НОМЕР_2, ділянка НОМЕР_3, масив НОМЕР_4, ділянка НОМЕР_5, та за відповідачем визнати право власності на 1/2 частину вищевказаної земельної ділянки за зазначеною адресою; визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового буднику, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, та за відповідачем визнати право власності на 1/2 частки вище вказаної земельної ділянки, крім того визначити порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за вищевказаною адресою, відповідно до часток кожного зі співвласників.

В обґрунтування позову посилалася на те, що вона знаходилась в зареєстрованому шлюбі та вела спільне господарство з відповідачем по справі. У період проживання в зареєстрованому шлюбі голові родини - переселенцю ОСОБА_2 та членам його сім`ї було передано житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1. З 1987 року позивачка, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та мати позивачки ОСОБА_6 були зареєстровані та проживають за вище вказаною адресою, які іншого житла не мають. Під час перебування у шлюбі відповідачу було видано державні акти на право власності на земельну ділянку площею 5,11 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області масив НОМЕР_2, ділянка НОМЕР_3, масив НОМЕР_4, ділянка НОМЕР_5 та на земельну ділянку площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарчих будівель, споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Позивачка та її молодший син ОСОБА_5 витратили значні власні кошті на облаштування будинку задля більш комфортного проживання (була зроблена газифікація, встановлені металопластикові вікна, а також були проведені внутрішні ремонтні роботи), зазначені ремонтні роботи були проведені за відсутності відповідача, тому позивачка просить відступити від засади рівності часток подружжя та збільшити їх на її користь. Позивачка вказує, що подальше спільне користування житловим будинком за вищевказаною адресою є неможливим та зважаючи на понесені значні витрати на облаштування будинку задля комфортного проживання звернулася до суду з вище вказаним позовом. (а. с. 2-7)

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 19 серпня 2014 року позов ОСОБА_3 - задоволено частково. Припинено право спільної сумісної власності подружжя на: житловий будинок АДРЕСА_1; на земельну ділянку загальною площею 5,11 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області масив НОМЕР_2, діл. НОМЕР_3, масив НОМЕР_4, діл. НОМЕР_5, державний акт на право власності на земельну ділянку № 118927 від 10.08.2007 р.; на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарчих будівель, споруд, розташовану за адресою АДРЕСА_2, державний акт на право власності на земельну ділянку № 295964 від 18.04.2012 р.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 5,11 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області масив НОМЕР_2, діл. НОМЕР_3, масив НОМЕР_4, діл. НОМЕР_5.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 5,11 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області масив НОМЕР_2, діл. НОМЕР_3, масив НОМЕР_4, діл. НОМЕР_5.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарчих будівель, споруд, розташовану за адресою АДРЕСА_2.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарчих будівель, споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2.

В задоволенні позовних вимог в частині визначення порядку користування земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1, відповідно до часток кожного зі співвласників - відмовлено. (а. с. 187-190)

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. (а. с. 191-195)

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом правильно встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2013 року був розірваний (а.с.11).

Від даного шлюбу у сторін є двоє повнолітніх синів: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвами про народження серій НОМЕР_6 та НОМЕР_7 (а.с.20) та відповідно до довідок з Одеської міської лікарні №11 ОСОБА_4 з 1999 року знаходиться під наглядом лікаря нейрохірурга (а.с.23,24), ОСОБА_5 є інвалідом дитинства по зору, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією №720080 серії 10 ААВ (а.с.25).

У період проживання в зареєстрованому шлюбі на підставі акту від 01.02.1987 року та відповідно до договору - зобов'язанню від 01.02.1987 року, голові родини - переселенцю ОСОБА_2, який прибув на підставі переселенського квитка №137742 (а.с.14) та членам його сім`ї було передано житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12, 13).

Відповідно до свідоцтва про право власності №302 від 18.07.2003 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області № 59 від 15.07.2003 року, житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, належить ОСОБА_2 на праві приватної власності та складається з одного будинку, чотирьох сараїв, літньої кухні, душу, вбиральні, огорожі, відмостки (а.с.16,17), що відповідає даним технічного паспорту, складеного 02.07.2003 року (а.с.16,17,70-72).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею право власності на ? частини вказаного житлового будинку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою були доведені понесені витрати на облаштування будинку, що підтверджується договорами страхування майна (а.с.29-33), робочим проектом по газифікації житлового будинку ( а.с.34-38), крім того син позивачки - ОСОБА_5 згідно договору купівлі - продажу від 23.07.2012 року замовив металопластикові вироби. Враховуючи понесені позивачкою витрати на ремонт будинку, а також стан здоров'я та матеріальне становище синів сторін - ОСОБА_4, ОСОБА_5, які мешкають разом з позивачкою, суд дійшов висновку про можливість припинення права спільної сумісної власності на житловий будинок та відступ від засад рівності часток подружжя та визнання за позивачкою права власності на ? частини зазначеного житлового будинку.

Проте, погодитись з таким висновком суду не можна, оскільки він не відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Крім того, у п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Збільшуючи частку майна ОСОБА_3 в спірній квартирі, яка є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 213, 215 ЦПК України не встановив обставин, які б свідчили про наявність підстав для застосування до даних правовідносин положень ч. 2, 3 ст. 70 СК України з урахуванням вказаних роз'яснень постанови Пленуму.

Отже, вказана норма не передбачає можливості збільшення частки одного з подружжя у майні на тій підставі, що одним подружжям або повнолітніми дітьми понесені додаткові витрати на облаштування будинку для більш комфортного проживання.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині припинення права спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_3, право власності на 3/4 частину, за ОСОБА_2, право власності на 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 необхідно скасувати з ухваленням нового рішення по суті заявлених вимог.

Згідно державних актів на право власності на земельні ділянки від 10.08.2007 року та 22.05.2012 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 5,11 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області масив НОМЕР_2, ділянка НОМЕР_3, масив НОМЕР_4, ділянка НОМЕР_5 та земельної ділянки площею 0,1000 га, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарчих будівель, споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.18,19).

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про визнання за ОСОБА_3 права власності на1/2 частину указаних земельних ділянок, як спільного сумісного майна подружжя, за ч. 5 ст. 61 СК України з підстав її приватизації другим з подружжя під час шлюбу.

Проте, повністю погодитись з таким висновком суду не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі ч. ч. 1 та 2 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Так, Законом України від 11 січня 2011 року N 2913-VI "Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя", який набрав чинності 8 лютого 2011 року, ст. 61 СК України доповнено ч. 5, якою передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Отже, визнаючи спірну земельну ділянку, що одержана ОСОБА_2 у серпні 2007 року, спільною сумісною власністю подружжя, суд першої інстанції застосував ч. 5 ст. 61 СК України до правовідносин, які виникли до набрання чинності вказаної норми, тобто застосував закон, який не підлягав застосуванню.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до положень ст. ст. 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового та такого, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, висновку про те, що одержана в серпні 2007 року відповідачем із земельного фонду спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, у зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті заявлених вимог. Ураховуючи встановлені обставини справи та визначені відповідно до них відносини на підставі ст. ст. 81, 116 ЗК України, ст. 60 СК України, колегія суддів дійшла висновку, про те, що одержана у власність громадянином ОСОБА_2 під час шлюбу, у серпні 2007 року шляхом приватизації, земельна ділянка є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, у зв'язку з чим в цій частині у задоволенні позову ОСОБА_3 слід відмовити.

Що стосується земельної ділянки площею 0,1000 га, яка призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ПП №5293904 від 22 травня 2012 року слід зазначити наступне.

Законом від 17 травня 2012 р. N 4766-VI "Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка" режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації, знову змінено. Відповідно до пунктів 4, 5 ч. 1 ст. 57 СК житло та земельна ділянка, набуті за час шлюбу внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Частину 5 ст. 61 СК виключено.

Цей Закон набрав чинності з 13.06.2012 року.

Ухвалюючи рішення у справі в цій частині, суд першої інстанції, враховуючи встановлені обставини, дійшов правильного висновку про те, що земельна ділянка площею 0,1000 га, яка призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ПП №5293904 від 22 травня 2012 року є в розумінні ст. 60 СК України спільною сумісною власністю подружжя, оскільки право власності у нього на спірну земельну ділянку виникло підчас дії ч.5 ст.61 СК України, в зв'язку з чим підлягає розподілу в порядку ст.70 СК України,.

Рішення суду в цій частині відповідає приписам матеріального права і підстав його скасування в цій частині не вбачається.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду про відсутність правових підстав для задоволення позову позивачки щодо визначення порядку користування земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1, відповідно до часток кожного зі співвласників, оскільки сторонами не було надано доказів наявності технічної можливості визначення порядку користування земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок. Крім цього, для вирішення даного питання необхідні спеціальні знання, про що було роз'яснено сторонам, однак жодних клопотань щодо призначення експертизи суду не заявлено, що унеможливлює вирішення цього питання.

При указаних обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що відповідно, призвело до неправильного вирішення, у зв'язку з чим рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19 серпня 2014 року підлягає скасуванню в частині припинення права спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку загальною площею 5,11 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області масив НОМЕР_2, діл. НОМЕР_3, масив НОМЕР_4, діл. НОМЕР_5.; та визнання за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частки, за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1; та визнання за ОСОБА_3 і за ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частки земельної ділянки площею 5,11 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області масив НОМЕР_2, діл. НОМЕР_3, масив НОМЕР_4, діл. НОМЕР_5, з ухваленням нового рішення в цій частині, по суті заявлених позовних вимог.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19 серпня 2014 року - скасувати в частині припинення права спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку загальною площею 5,11 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області масив НОМЕР_2, діл. НОМЕР_3, масив НОМЕР_4, діл. НОМЕР_5.; та визнання за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частки, за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1; та визнання за ОСОБА_3 і за ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частки земельної ділянки площею 5,11 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області масив НОМЕР_2, діл. НОМЕР_3, масив НОМЕР_4, діл. НОМЕР_5.

В цій частині ухвалити нове рішення.

Припинити право спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, житловою площею 42,80 кв.м., загальною площею 97,30 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2, право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, житловою площею 42,80 кв.м., загальною площею 97,30 кв.м.

У задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 5,11 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області масив НОМЕР_2, ділянка НОМЕР_3, масив НОМЕР_4, ділянка НОМЕР_5 - відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий Погорєлова С.О.

Судді Сидоренко І.П.

Цюра Т.В.