Постанова

від 17.03.2015 по справі 826/2512/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/65

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 березня 2015 року 14:39 № 826/2512/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Коноваловій Н.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міськбуд-Вікторія" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за участі представників сторін:

представника позивача Лубяниченко В.О.,

представника відповідача Сакало Я.О.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17.03.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міськбуд-Вікторія" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.09.2014 № 0003732201 та № 0003742201.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/2512/15.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2015 року закінчено підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 17.03.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

На підставі наказу відповідача від 01.08.2014 № 1487 та пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Міськбуд-Вікторія" (код ЄДРПОУ 31608849) з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Авелин" (код ЄДРПОУ 38706090) за період з 01.09.2013 по 31.05.2014, за результатами якої складено акт перевірки від 20.08.2014 № 53/26-53-22-01-26/31608849 (т. 1, арк. 22-38).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства, які зафіксовані в акті перевірки від 20.08.2014 № 53/26-53-22-01-26/31608849:

- п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 85482,00 грн.;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 ПК України в результаті чого занижено ПДВ на суму 89981,00 грн.

На підставі складеного акта перевірки від 20.08.2014 № 53/26-53-22-01-26/31608849 податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 08.09.2014:

- № 0003742201, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 120476,00 грн., з якої: за основним платежем - 89981,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22495,00 грн. за платежем: ПДВ (т. 1, арк. 20);

- № 0003732201, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 106853,00 грн., з якої: за основним платежем - 85482,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 21371,00 грн. за платежем: податок на прибуток (т. 1, арк. 19).

Як вбачається з акта перевірки від 20.08.2014 № 53/26-53-22-01-26/31608849, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стали:

- постанова про призначення позапланової перевірки ТОВ "Міськбуд-Вікторія" (код ЄДРПОУ 31608849) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Авелин" (код ЄДРПОУ 38706090) (т. 1, арк. 24).

Згідно даної постанови, відповідач встановив, що допитаний як свідок ОСОБА_3, який з 19.09.2013 по теперішній час значиться співзасновником ТОВ «Авелин» (код ЄДРПОУ 38706090) пояснив, що перереєстрував вказане товариство на своє ім'я за грошову винагороду, функції співзасновника даного товариства він ніколи не виконував, ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності перереєстрованого на його ім'я товариства він не має, Білецьку Є.О. директором вказаного товариства не призначав (т. 1, арк. 25).

- Протокол допиту свідка засновника ТОВ «Авелин» (код ЄДРПОУ 38706090) ОСОБА_3 від 15.05.2014 (т. 1, арк. 25-26), згідно якого ОСОБА_3 стверджував, що погодився стати засновником та директором ТОВ «Авелин» (код ЄДРПОУ 38706090) за грошову винагороду в розмірі 500 грн./щомісяця без мети зайняття підприємницькою діяльністю, фактично фінансово - господарською діяльністю ТОВ «Авелин» не керував.

У зв'язку з чим, ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві дійшла висновку, що у ТОВ "Міськбуд-Вікторія" відсутні об'єкти оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у ТОВ «Авелин», а тому у позивача були відсутні підстави для податкового обліку вказаних операцій, так як наслідком для податкової обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Відтак, відповідач дійшов висновку, що ТОВ "Міськбуд-Вікторія" було неправомірно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 89981,00 грн. та завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств в розмірі 449905,00 грн.

Позивач не погодився з такою позицією податкового органу та прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями від 08.09.2014 № 0003742201 та № 0003732201, а тому звернувся до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

В той же час, згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 ст. 200 ПК України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень чинного податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та сформовано валові витрати, судам слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.

Відтак, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

У зв'язку з чим, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ "Міськбуд-Вікторія" (замовник) та ТОВ «Авелин» (субпідрядник) в особі ОСОБА_5 було укладено договір від 01.10.2013 № 24 (т. 1, арк. 234-236).

Згідно умов даного договору, субпідрядник зобов'язується виконати за завданням замовника будівельні роботи на об'єктах:

- реконструкція будівлі по вул. Фрунзе, 102 в Подільському районі м. Києва;

- будівництво норкової ферми з поголів'ям основного стада 25000 самок в адміністративних межах Ковалинської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області;

- багатоповерховий будинок по вул. Можайського, м. Кіровоград.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду:

- кошторис (т. 1, арк. 237-238);

- договірну ціну на реконструкцію будівлі по вул. Фрунзе, 102 в Подільському районі м. Києва (т. 2, арк. 1-2, 21-22);

- локальний кошторис реконструкція будівлі по вул. Фрунзе, 102 в Подільському районі м. Києва (т. 2, арк. 3-14, 23-25);

- кошториси будівництво норкової ферми з поголів'ям основного стада 25000 самок в адміністративних межах Ковалинської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області (т. 2, арк. 15-20);

- довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми КБ-3 щодо будівництва норкової ферми з поголів'ям основного стада 25000 самок в адміністративних межах Ковалинської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області (т. 2, арк. 26, 47, 52);

- акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в щодо будівництва норкової ферми з поголів'ям основного стада 25000 самок в адміністративних межах Ковалинської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області (т. 2, арк. 27, 48-49, 53-54);

- довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми КБ-3 щодо будівництва багатоповерхового будинку по вул. Можайського, м. Кіровоград (т. 2, арк. 29, 50, 55);

- акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в щодо будівництва багатоповерхового будинку по вул. Можайського, м. Кіровоград (т. 2, арк. 30, 51, 56);

- довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми КБ-3 щодо реконструкції будівлі по вул. Фрунзе, 102 в Подільському районі м. Києва (т. 2, арк. 31, 36, 36);

- акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в щодо реконструкції будівлі по вул. Фрунзе, 102 в Подільському районі м. Києва (т. 2, арк. 32-35, 37-46);

- податкові накладні (т. 2, арк. 57-65);

- платіжні доручення (т. 2, арк. 66-70);

- банківські виписки (т. 2, арк. 71-76);

- довідку про оборотні рахунки (т. 1, арк. 206);

- ліцензію ТОВ «Авелин» (т. 1, арк. 207-208);

- витяг з ЄДР, виписку з ЄДР, довідку з ЄДРПОУ, свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ ТОВ «Авелин», картку ОСОБА_5, (т. 1, арк. 209-215);

- судові рішення щодо оскарження ТОВ «Авелин» дій податкового органу відносно акту про неможливість проведення зустрічної звірки товариства від 26.12.2013 (постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.04.2014 № 826/3132/14; постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2014 № 826/3132/14; ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.10.2014 та від 23.12.2014 - т. 1, арк. 216-233);

- докази замовлення робіт на об'єкті будівництва норкової ферми з поголів'ям основного стада 25000 самок в адміністративних межах Ковалинської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області (т. 2, арк. 77-138);

- докази замовлення робіт на об'єкті будівництва багатоповерхового будинку по вул. Можайського, м. Кіровоград (т. 2, арк. 139-171);

- докази замовлення робіт по реконструкції будівлі по вул. Фрунзе, 102 в Подільському районі м. Києва (т. 2, арк. 172-221).

Відтак, позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій між ТОВ "Міськбуд-Вікторія" та ТОВ «Авелин», згідно договору від 01.10.2013 № 24, а тому відсутні підстави вважати, що позивачем було безпідставно включено до валових витрат та до податкового кредиту суми витрат щодо отримання робіт по даним взаємовідносинам.

Таким чином, ТОВ "Міськбуд-Вікторія" мало право на формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Авелин», як і мало право відносини витрати ТОВ "Міськбуд-Вікторія" у зв'язку із придбанням послуг від ТОВ «Авелин» до валових витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Отже, в даному випадку, обставини справи та зібрані у ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентом мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Крім того, судом було встановлено, що податковим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Між іншим, у податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару/робіт/послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг/робіт) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2014 № 826/1919/14 (колегія суддів у складі: головуючого судді: Саприкіної І.В., суддів: Ісаєнко Ю.А., Кучми А.Ю.).

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 № 826/19844/14 (колегія суддів у складі: головуючого судді: Хрімлі О.Г., суддів: Ганечко О.М., Літвіної Н.М.).

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю . Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

У зв'язку з чим, суд вважає доцільним зазначити, що факт фіктивності фінансово-господарської діяльності товариства може бути встановлено лише на підставі рішення суду.

Однак, як підтверджується матеріалами справи, відповідач не надав суду жодного вироку суду ані по відношенню до ТОВ "Міськбуд-Вікторія", ані до його контрагента - ТОВ «Авелин» та лише посилається на документи кримінального розслідування, в той час як позивач наданими доказами підтвердив реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинам із вищевказаним контрагентом.

У зв'язку з чим, суд зазначає, що посилання відповідача на постанову та протокол допиту свідка судом приймається критично, оскільки вказані в даних документах відомості та обставини, встановлені в ході досудового слідства, повинні бути підтверджені виключно судовим рішенням, винесеним в порядку КПК України з перевіркою і підтвердженням їх відповідності фактам та вимогам процесуального законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2014 № 826/1919/14 (Колегія суддів у складі: головуючого судді: Саприкіної І.В., суддів: Ісаєнко Ю.А., Кучми А.Ю.).

Проте, суд звертає увагу відповідача, що невиконання контрагентами позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для них, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Так, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" - якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 № 825/2164/14 (колегія суддів: Файдюк В.В., Чаку Є.В., Старова Н.Е.).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.09.2014 № 0003732201 та № 0003742201.

Аналогічного висновку дійшов Київський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 18.02.2015 № 826/17138/14 (колегія суддів: Гром Л.М., Безименна Н.В., Міщук М.С.).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Міськбуд-Вікторія" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 08.09.2014 № 0003732201 та № 0003742201.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Міськбуд-Вікторія" (код ЄДРПОУ 31608849) понесені судові витрати в розмірі 438,67 грн. (чотириста тридцять вісім грн. 67 коп.).

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20 березня 2015 року.