Ухвала

від 26.02.2015 по справі 2а-3383/10/0870

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.02.2015 м. Київ К/9991/42596/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Емікс-плюс" на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012

у справі № 2а-3383/10/0870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Емікс-плюс"

до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області

Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Емікс-плюс" звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень податкових повідомлень рішень: № 0000522310/0 від 02.03.2009; № 0000532310/0 від 02.03.2009; № 000051210/0 від 02.03.2009.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2010 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2008 та складено акт № 032/23-306/32578632 від 16.02.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000522310/0 від 02.03.2009, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 1153086 грн. ; № 0000532310/0 від 02.03.2009, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 152113 грн.; № 00005123310/0 від 02.03.2009, яким донараховано позивачу податку на прибуток на суму 2413487 грн. та застосування штрафні санкції на суму 1578194 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4. п. 5.1. пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" та пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Так, перевіркою валового доходу встановлено, що у перевіряємому періоді ТОВ „Емікс-плюс" мало взаємовідносини з ТОВ „Віском-Бердянськ".

Згідно наданих документів ТОВ „Віском-Бердянськ" відвантажено на користь ТОВ „Емікс-плюс" продукцію на загальну суму 11931149, 60 грн.

Вказані операції відображено в бухгалтерському обліку підприємства. Перевіркою встановлено, що станом на 01.10.2007 на підприємстві обліковувалась кредиторська заборгованість в сумі 5157573, 16 грн.

За даними бухгалтерського обліку ТОВ „Емікс-плюс", розрахунки між суб'єктами господарювання за придбаний товар проводились у безготівковій та вексельній формах, а саме: у безготівковій формі на суму 9659722, 72 грн. та у вексельній формі на загальну суму 7429000 грн.

Прості векселі АА № 0092478 від 30.04.2008, АА № 0092479 від 30.04.2008, АА № 0092480 від 30.04.2008 (векселедавцем яких є ТОВ „Емікс-плюс") через оформлення індосаменту отримані ТОВ „Сфера В".

Разом з тим, постановою господарського суду Запорізької області від 21.05.2008 у справі № 16/109/08 ТОВ „СФЕРА В", визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Станом на 30.09.2008 у ТОВ „Емікс-плюс" на рахунку 621 "векселя видані" обліковувалась кредиторська заборгованість за простими векселями на суму 3100000 грн. та в сумі 2900000 грн. перед ТОВ „ЗВМ Компані".

Через оформлення індосаменту отримані ТОВ „ЗВМ Компані", разом з тим, постановою господарського суду Запорізької області від 20.08.2008 № 16/244/08 ТОВ „ЗВМ Компані" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Підприємство має стан 11- ліквідовано, але не знято з обліку.

Згідно листа ТОВ „Емікс-плюс" від 12.02.2009 № 4/04 станом на 30.09.2008 векселедержателем векселю на суму 1 429 000.00 грн. та від 30.04.2008 на суму 3100000 грн., на суму 2900000 грн. є ТОВ „ЗВМ Компані", а станом на 05.11.2008 векселедержателем є ПП „Семер".

Згідно ухвали господарського суду Запорізької області від 14.11.2008 № 16/224/08 до реєстру вимог кредиторів ТОВ „ЗВМ Компані" внесено вимоги ТОВ „Спеціалізована адвокатська компанія „ВІП-КОНСАЛТ" та ВАТ „Автотранс-Хортиця" тоді, як ПП „Семер" не заявлено вимоги кредитора та протягом ліквідаційної процедури ТОВ „ВМ Компані" з 20.08.2008 по 14.11.2008 арбітражний керуючий Петренко А.С. своїм звітом не підтверджує твердження ТОВ „Емікс-плюс" щодо передачі векселів ТОВ „ЗВК Компані" ПП „Семер".

Відповідно до ст. 14 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок" вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Статтею 4 Закону України „Про обіг векселів в Україні" встановлено, що переказні та прості векселі видаються лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Відповідно до ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, ратифікованого Верховною Радою України Законом України № 826-ХІV від 06.07.1999, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів і, зокрема, положення щодо строку платежу (статті 33 - 37), позовної давності (статті 70, 71).

Статтею 78 Уніфікованого закону також передбачено, що векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем. Прості векселі зі строком платежу у визначений строк від пред'явлення повинні бути протягом строків, встановлених статтею 23, пред'явлені векселедавцю для відмітки. Перебіг строку починається від дати відмітки, підписаної векселедавцем на векселі. Відмова векселедавця зробити датовану відмітку повинна бути засвідчена протестом (стаття 25), дата якого є початком строку від пред'явлення.

Тобто, перебіг строку на пред'явлення позовних вимог до акцептанта переказного векселя або до векселедавця простого векселя починається з дати настання строку платежу, зазначеного у векселі.

Статтею 70 Уніфікованого закону встановлено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Позовні вимоги держателя до індосантів і до трасанта погашаються після закінчення одного року від дати протесту, здійсненого у встановлений строк, або від дати настання строку платежу, якщо є застереження «обіг без витрат». Позовні вимоги індосантів один до одного і до трасанта погашаються із закінченням шести місяців, які відраховуються з дня, коли індосант акцептував вексель і здійснив платіж за ним, або з дня, коли до нього був пред'явлений позов.

Отже, за встановлених в судовому порядку обставин та враховуючи, що ТОВ „ЗВМ Компані" ліквідовано, тому строк позовної давності кредиторської заборгованості за виданими ТОВ „Емікс-плюс" векселями вважається закінченим та є підстави вважати заборгованість за векселями є безповоротною фінансовою допомогою.

Стосовно взаємовідносин позивача з ПП ТПК „Аглінк", ТОВ „Дніпроприматрейд", ПП НВП „Юпрол", ТОВ „Канон".

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог пп. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах за названим контрагентом, дійшов обґрунтованого висновку, що первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій позивача з ПП ТПК „Аглінк", ТОВ „Дніпроприматрейд", ПП НВП „Юпрол", ТОВ „Канон", за вказаних обставин самі по собі податкові накладні не є достатнім свідченням дійсного виконання поставок товару позивачу.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Емікс-плюс" на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 у справі № 2а-3383/10/0870 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Емікс-плюс" залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 у справі № 2а-3383/10/0870залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко