Постанова

від 16.03.2015 по справі 908/5111/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р. Справа № 908/5111/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1008З/3) на рішення господарського суду Запорізької області від 20.01.15 року у справі № 908/5111/14

за позовом ТОВ "Оріхівський піщаний кар'єр", м. Оріхів, Запорізька обл.

до Приватного АТ "АзовЕлектроСталь", м. Маріуполь, Донецька обл.

про стягнення 33415,02 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оріхівський піщаний кар'єр", м. Оріхів, Запорізької обл. звернулося до господарського суду Запорізької області із позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "АзовЕлектроСталь", м. Маріуполь, Донецької області заборгованості за договором поставки №01/01-2 від 02.01.2013 року в розмірі 33415,02 грн., з яких: 28364,90 грн. - основного боргу, 141,82 грн. - неустойки, 767,02 грн. - 3% річних, 4141,28 грн. - втрат від інфляції. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки №01/01-2 від 02.01.2013 року він за накладними поставив відповідачу товар, який останнім оплачено лише частково, що потягло за собою нарахування фінансових санкцій.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.01.2015 року по справі №908/5111/14 (суддя Мірошниченко М.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "АзовЕлектроСталь" на користь ТОВ "Оріхівський піщаний кар'єр" 28364,87 грн. основного боргу, 767,01 грн. - 3% річних, 4141,28 грн. втрат від інфляції, 141,82 грн. неустойки та 1808,73 грн. судового збору.

В решті позову відмовлено.

Відповідач, ПАТ "АзовЕлектроСталь", не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права при його прийнятті.

Зазначає, що відповідно до п. 4.1 договору поставки №01/01-2/168АЭСсн строк виконання зобов'язань відповідача з оплати в днях було встановлено сторонами лише для товару за фактом його поставки та складав 15 календарних днів. Що стосується строку виконання зобов'язань з оплати залізничного тарифу - сторонами в договорі була передбачена форма (передплата), а не строк оплати витрат на перевезення товару.

Вважає, що суд першої інстанції прийшов до необгрунтованого висновку щодо настання строку оплати залізничного тарифу та безпідставно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 28364,87 грн. основного боргу, 3% річних в розмірі 767,01 грн. та інфляційної суми - 4141,28 грн. з підстав відсутності періоду прострочення виконання грошового зобов'язання.

На думку скаржника, судом також залишено поза увагою нарахування позивачем неустойки не лише на вартість товару, але і на перевізну плату (залізничний тариф), що протирічить положенням п. 6.3 договору, яким передбачена сплата покупцем постачальнику неустойки в розмірі 0,5 % від суми вартості несплаченої партії товару, у випадку порушення строків оплати за поставлений товар.

Просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 20.01.2015 року по справі №908/5111/14 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач (апелянт) та позивач своїх представників в судове засідання не направили, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення (а.с.102-103).

Натомість відповідач надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з простоєм підприємства, проведенням АТО в Донецькій області та з метою забезпечення рівності учасників судового процесу.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, чи перешкоджають певні обставини розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. В даному випадку, на думку суду, обставини справи свідчать про наявність у ній матеріалів достатніх для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Крім того, не має даних про те, коли закінчиться простій підприємства та відповідач матиме змогу прийняти участь в засіданні суду, що (як і інші права, передбачені ст. 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони. Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні зазначеного клопотання.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу відповідача безпідставною. Зазначає, що дійсно оплата за перевезення, тобто, залізничний тариф, повинен бути сплачений ПрАТ "АзовЕлектроСталь" за умови передплати. Тобто, суму в розмірі 16243,19 грн. відповідач повинен був сплатити ще на початку транспортування йому товару за податковою накладною №13 від 09.12.13 року та за видатковою накладною №РН-0245 від 09.12.13 року. Натомість, відповідачем було здійснена передплата за перевезення лише на суму 3673,66 грн. замість 16243,19 грн. Вказана сума була зарахована, як своєчасна сплата частини грошового зобов'язання за перевезення товару. Таким чином, ТОВ "Оріхівський піщаний кар'єр" зазначаючи в позові про 15-денну відстрочку оплати (зокрема і за перевезення) з моменту поставки товару фактично зробило помилку на користь відповідача, безпідставно відстрочивши строк виконання ним зобов'язання.

Як вважає позивач, посилання відповідача на відсутність вимоги про сплату витрат з організації перевезення вантажів з боку позивача не може братися судом до уваги, оскільки в договорі поставки товару №01/01-2 від 02.01.13 року такої умови немає, посилань на відповідну норму діючого нормативно-правового акту відповідачем також не здійснено. Більш того, в отриманій відповідачем 13.11.2014 року претензії №126 від 10.11.2014 року про сплату заборгованості за договором містилася, зокрема, і вимога про сплату ПрАТ "АзовЕлектроСталь" витрат з організації перевезення вантажів.

Просить залишити рішення господарського суду Запорізької області від 20.01.2015 року по справі №908/5111/14 без змін, а апеляційну скаргу ПрАТ "АзовЕлектроСталь" - без задоволення.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, суд визнав за можливе розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутності представників позивача та відповідача.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 02.01.2013 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки товару №01/01-2, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю визначений Договором товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату. Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, ціна визначається специфікацією, що є додатком до Договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору умови вагонних поставок у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 р.) - РСА ст. Ореховская. Відшкодування витрат з організації перевезень вантажів виставляється додатково.

Згідно з п. 2.3. Договору перехід права власності на Товар вважається в момент передачі Товару від Продавця перевізникові. Датою поставки вважається дата календарного штемпеля залізничної накладної чи квитанції про приймання вантажу станції Оріхівська.

Пунктом 4.1 Договору передбачена передплата залізничного тарифу. Оплата товару здійснюється на поточний рахунок Постачальника протягом 15 календарних днів з моменту поставки Товару.

Відповідно до п. 5.2 Договору товар, зазначений у специфікаціях поставляється партіями.

В разі порушення строків оплати за поставлений товар, Покупець сплачує Постачальнику неустойку в розмірі 0,5% від суми вартості несплаченої партії товару (п. 6.3 Договору).

Сторонами підписано Специфікацію №1 на суму 59004,00 грн. (в т.ч. товар та відшкодування організації перевезень вантажів).

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного між Сторонами Договору, позивачем було поставлено відповідачу Товар на загальну суму 89364,87 грн., що підтверджується видатковими накладними: №РН-0173 від 13.09.2013 р. на суму 7842,45грн., №РН-0177 від 20.09.2013 р. на суму 8253,11 грн., №РН-0223 від 05.11.2013 р. на суму 16488,79 грн., №РН-0237 від 27.11.2013 р. на суму 8015,84 грн., № РН-241 від 04.12.2013 р. на суму 16726,12 грн., №РН-0245 від 09.12.2013 р. на суму 32038,56 грн., а також накладними: від 13.09.2013 р.; від 20.09.2013 р.; від 05.11.2013 р.; від 27.11.2013 р.; від 04.12.2013 р. та від 09.12.2013 р.

За отриманий товар, відповідач у встановлений Договором строк у повному обсязі не розрахувався.

Станом на 12.09.2013 р. відповідачем була здійснена передплата у розмірі 5000,00 грн. Крім того, 19.09.2013 р. відповідачем було сплачено кошти в сумі 3000,00 грн., 23.09.2013 р. - в сумі 2000,00 грн., 03.10.2013 р. - в сумі 5000,00 грн., 31.10.2013 р. - в сумі 10000,00 грн., 18.11.2013 р. - в сумі 5000,00 грн., 27.11.2013 р. -

в сумі 8000,00 грн., 02.12.2013 р. - в сумі 10000,00 грн., 23.12.2013 р. - в сумі 5000,00 грн., 24.01.2014 р. - в сумі 5000,00 грн., 31.01.2014 р. - в сумі 3000,00 грн. Всього - в сумі 61000,00 грн. Здійснені відповідачем оплати підтверджуються долученими до матеріалів справи копіями банківських виписок.

Решта боргу залишилась несплаченою.

У зв'язку з цим, позивачем на адресу відповідача була направлена Претензія (вих. №126 від 10.11.2014 р.) з вимогою сплатити існуючу заборгованість за поставлений за Договором Товар та неустойку за несвоєчасну оплату Товару.

Претензія позивача була залишена відповідачем без задоволення.

Позовні вимоги про стягнення з ПАТ "АзовЕлектроСталь" заборгованості за договором поставки №01/01-2 від 02.01.2013 року в розмірі 33415,02 грн., з яких: 28364,90 грн. - сума основного боргу, 141,82 грн. - сума неустойки, 767,02 грн. - сума 3% річних, 4141,28 грн. - сума втрат від інфляції, стали предметом судового розгляду у даній справі.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Факт поставки, кількість та вартість переданого за Договором товару на загальну суму 89364,87 грн. підтверджується долученими до матеріалів справи відповідними залізничними та іншими накладними, які включають в себе також і суми з відшкодування організації перевезень вантажів.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, претензій від відповідача щодо якості отриманого товару до ТОВ "Оріхівський піщаний кар'єр" не надходило.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В даному випадку, в пункті 4.1 Договору сторонами було узгоджено, що оплата товару здійснюється на поточний рахунок Постачальника протягом 15 календарних днів з моменту поставки Товару.

Станом на дату звернення позивача із даним позовом до суду, строк оплати за вказаними вище накладними наступив.

Таким чином, посилання відповідача на те, що строк для виконання зобов'язань з оплати за залізничний тариф на настав, не приймається судом до уваги.

Не приймається судом до уваги і посилання відповідача на відсутність вимоги про сплату витрат з організації перевезення вантажів з боку позивача, оскільки договором поставки товару №01/01-2 від 02.01.13 року такого обов'язку не передбачено, а в отриманій відповідачем 13.11.2014 року претензії №126 від 10.11.2014 року про сплату заборгованості за договором містилася, зокрема, і вимога про сплату ПрАТ "АзовЕлектроСталь" витрат з організації перевезення вантажів.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару, всупереч умов Договору та вимог закону, належним чином та у повному обсязі не виконав, внаслідок чого у нього утворився основний борг за Договором.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині оплати отриманого Товару та вищезазначені приписи норм чинного законодавства України, суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку щодо правомірності заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми основної заборгованості.

Перевіривши розрахунок суми основного боргу, заявленого позивачем до стягнення, суд першої інстанції встановив, що за видатковими накладними №РН-0173 від 13.09.2013 року, №РН-0177 від 20.09.2013 року, №РН-0223 від 05.11.2013 року, №РН-0237 від 27.11.2013 року, №РН-0241 від 04.12.2013 року, №РН-0245 від 09.12.2013 року, відповідачу було поставлено товар на загальну суму 89364,87 грн.

Відповідно до копій банківських виписок підтверджується здійснення відповідачем часткової оплати - на загальну суму 61000,00 грн., тож суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що основний борг відповідача перед позивачем становить 28364,87 грн., а не 28364,90 грн., як визначено позивачем у позовній заяві.

Доказів погашення заборгованості в сумі 28364,87 грн. відповідачем до суду надано не було.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно та обгрунтовано прийшов до висновку щодо часткового задоволення позову за вимогою про стягнення суми основного боргу - в сумі 28364,87 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Невиконання відповідачем зобов'язання по сплаті основного боргу підтверджено матеріалами справи, а відтак позовна вимога про стягнення з відповідача втрат від інфляції в сумі 4141,28 грн. (нарахованих за період з січня по жовтень 2014 р.), є правомірною і обґрунтованою.

При цьому, при задоволенні вищезазначених вимог щодо стягнення суми втрат від інфляції, судом першої інстанції обгрунтовано зазначено, що факт часткового задоволення позову про стягнення суми основного боргу не вплинув на розмір інфляційних втрат, який заявлений позивачем, оскільки останній заявив до стягнення суму інфляційних втрат в меншому розмірі, аніж складає фактичний нарахований на суму 28364,87 грн. розмір інфляційних втрат в період з січня по жовтень 2014 року.

При перевірці розрахунку 3% річних, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку щодо часткового задоволення зазначеної вимоги, оскільки за заявлений позивачем період часу (з 25.12.2013 року по 19.11.2014 року), належний до стягнення розмір 3% річних становить суму 767,01 грн., а не 767,02 грн., яку заявлено позивачем до стягнення.

Крім того, в п. 6.3 Договору сторони узгодили, що в разі порушення строків оплати за поставлений товар Покупець сплачує Постачальнику неустойку в розмірі 0,5% від суми вартості несплаченої партії товару.

З огляду на вищевикладене, враховуючи умови Договору та приписи чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується і колегія апеляційної інстанції, що вимога позивача про стягнення неустойки в розмірі 0,5% від суми вартості несплаченої партії товару в сумі 141,82 грн., заявлена обґрунтовано та правомірно, а тому задовольняється у повному обсязі.

Приймаючи до уваги зазначене та те, що відповідач не надав суду доказів, які б могли свідчити про належне виконання ним договірних зобов'язань, доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, рішення господарського суду Запорізької області від 20.01.2015 року по справі №908/5111/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Запорізької області від 20.01.2015 року по справі №908/5111/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 23.03.15

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.