Постанова

від 11.03.2015 по справі 910/25685/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2015 р. Справа№ 910/25685/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 11.03.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2014 року

у справі № 910/25685/14 (суддя Отрош І.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Монта»

до Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу

Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 769 525,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2014 року по справі № 910/25685/14 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Монта» до Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення 769525,79 грн. - задоволено частково. Стягнуто з Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Монта» 663899,40 грн. основного боргу, 85709,41 грн. інфляційних втрат та 14992,18 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 12.12.2014 року, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2014 року по справі № 910/25685/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Монта» вважає подану відповідачем апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2014 року законним і обґрунтованим та просить суд апеляційної інстанції залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 11.03.2015 року представник Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат відмовити. При цьому, представник скаржника зазначив, що Управлінням охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) частково сплачено суму основного боргу.

Представники ТОВ «Монта» у судових засіданнях 23.02.2015 року, 02.03.2015 року та 11.03.2015 року також надали суду свої пояснення по справі в яких, заперечили проти задоволення апеляційної скарги. Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Представник просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 12.12.2014 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

18.04.2013 року між Управлінням охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Монта» (виконавець) укладено договір № 15/04/13 на виконання ремонтно-реставраційних робіт (реконструкція та посилення несучих конструкцій внутрішнього каркасу Пам'ятника Володимиру Великому (Хрестителю)) (надалі - договір), відповідно до умов якого, виконавець зобов'язується своїми силами та засобами, застосовуючи власне обладнання та матеріали, організувати та здійснити згідно з технічним завданням замовника (додаток №1 до даного договору) виконання комплексу робіт стосовно реконструкції та посиленню несучих конструкцій Пам'ятника Володимиру Великому, що розташований у Парку «Володимирська гірка», м. Київ.

Відповідно до п. 1.2 договору роботи виконуються у два етапи, згідно з графіком, узгодженим двома сторонами (додаток №2 до даного договору). Згідно з п. 3.1 договору сума договору становить 300051 грн. 96 коп., у т.ч. ПДВ - 50008 грн. 66 коп.

Додатковою угодою № 1 до договору від 13.06.2013 року сторони погодили, що вартість другого етапу становить 650184 грн. 84 коп. Загальна вартість за договором становить 950236 грн. 80 коп., у т.ч. ПДВ - 158372 грн. 28 коп. Строк виконання робіт на суму перерахованого авансу не повинен перевищувати одного місяця з дня його отримання, а використання зазначених коштів підтверджується актами за формою №КБ-2в і довідкою №КБ-3. Остаточна сума договору буде визначена після проведення експертизи проектно-кошторисної документації.

Згідно з п. 4.1 договору, для фінансового забезпечення робіт замовник протягом 5-ти банківських днів після підписання договору перераховує виконавцю аванс у розмірі 30% від суми договору, а саме: 90015 грн. 58 коп., в т.ч. ПДВ - 15002 грн. 60 коп.

Відповідно до п. 4.2 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 13.06.2013 року, замовник протягом 3-х банківських днів з дня підписання даної додаткової угоди перераховує виконавцю аванс у розмірі 195055 грн. 46 коп.

Згідно з п. 4.4 договору, всі оплати здійснюються замовником за умови надходження цільового фінансування за рахунок замовника.

Відповідно до п. 4.6 договору, кінцевий розрахунок за виконані роботи по договору проводиться замовником по факту виконання виконавцем робіт, протягом 3 банківських днів з моменту підписання замовником акту виконаних робіт, якщо додатковою угодою сторонами не встановлено інший порядок чи термін оплати.

Даний договір вступає в силу з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2013 року, але до повного виконання зобов'язань обома сторонами (п. 10.1 договору).

Як зазначає, позивач, він виконав узяті на себе зобов'язання у повному обсязі тоді як, відповідач свої зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем робіт на час розгляду справи у суді першої інстанції виконав не в повному обсязі, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 663899,40 грн.

Так, у листопаді 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Монта» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення 769525,79 грн. з яких 663899,40 грн. сума основного боргу та 105626,39 грн. сума інфляційних втрат за період з січня 2014 року по серпень 2014 року. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по договору № 15/04/13 на виконання ремонтно-реставраційних робіт (реконструкція та посилення несучих конструкцій внутрішнього каркасу Пам'ятника Володимиру Великому (Хрестителю) від 18.04.2013 року та додаткової угоди № 1 від 13.06.2013 року.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2014 року по справі № 910/25685/14 позов ТОВ «Монта» до Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення 769525,79 грн. - задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 663899,40 грн. основного боргу, 85709,41 грн. інфляційних втрат та 14992,18 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Статтею 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пункт 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України визначає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Статтею 843 Цивільного кодексу України визначено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.

Згідно з ст. 844 Цивільного кодексу України, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Стаття 193 Господарського кодексу України зазначає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, на виконання умов укладеного між сторонами договору № 15/04/13 на виконання ремонтно-реставраційних робіт (реконструкція та посилення несучих конструкцій внутрішнього каркасу Пам'ятника Володимиру Великому (Хрестителю)) від 18.04.2013 року та додаткової угоди до нього позивачем були виконані підрядні роботи на загальну суму 948985 грн. 37 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в, які підписані та скріплені печатками уповноваженими представниками сторін, а саме: акт №1 за травень 2013 року на суму 40059 грн. 40 коп., акт №2 за травень 2013 року на суму 49971 грн. 11 коп., акт №1 за червень 2013 року на суму 195055 грн. 46 коп. та акт №1 за грудень 2013 року на суму 663899 грн. 40 коп.

Свої зобов'язання з оплати за виконані позивачем підрядні роботи відповідач здійснив частково на загальну суму 285071 грн. 04 коп. (25.04.2013 в розмірі 90015 грн. 58 коп. та 21.06.2013 в розмірі 195055 грн. 46 коп., що є авансом відповідно до п. 4.1 договору та п. 4.2 додаткової угоди № 1). Зазначене підтверджується зокрема банківською випискою по рахунку № 26002146249700, наданою ПАТ «УкрСиббанк».

Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що заборгованість Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за договором № 15/04/13 на виконання ремонтно-реставраційних робіт (реконструкція та посилення несучих конструкцій внутрішнього каркасу Пам'ятника Володимиру Великому (Хрестителю)) від 18.04.2013 року та додатковою угодою до нього за виконані позивачем підрядні роботи становить 663899 грн. 40 коп., що є вартістю виконаних робіт за грудень 2013 року за актом № 1 (форма №КБ-2в).

Відповідно до п. 4.6 договору, кінцевий розрахунок за виконані роботи по договору проводиться замовником по факту виконання виконавцем робіт, протягом 3 банківських днів з моменту підписання замовником акту виконаних робіт, якщо додатковою угодою сторонами не встановлено інший порядок чи термін оплати.

Зважаючи на положення п 4.6 договору, беручи до уваги, що на акті приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року наявні підпис та печатка замовника, однак відсутня дата підписання вказаного акту замовником (наявна дата підписання акту лише виконавцем, а саме вказано місяць «грудень»), враховуючи, що акт виконаних робіт № 1 на суму 663899 грн. 40 коп. свідчить про приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що днем підписання вказаного акту слід вважати останній день грудня 2013 року, тобто 31.12.2013 року. Інших доказів підписання акту замовником в іншу дату, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції суду відповідачем не надано.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов'язок з оплати за виконані позивачем підрядні роботи за спірним договором та додатковою угодою до нього відповідач повинен був здійснити в строк до 10.01.2014 року включно (враховуючи святкові та вихідні дні у січні 2014 року).

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами щодо сплати заборгованості за договором № 15/04/13 на виконання ремонтно-реставраційних робіт від 18.04.2013 року та додатковою угодою до нього, однак заборгованість в розмірі 663899 грн. 40 коп. відповідач не сплатив, при цьому повідомивши позивача про відсутність бюджетного фінансування для оплати виконаних позивачем підрядних робіт за укладеним між сторонами договором.

Судова колегія зазначає, що відповідач вказану суму заборгованості не сплатив і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції. Заборгованість відповідає матеріалам справи та підтверджується фактичними обставинами справи, а тому правомірно була стягнута з відповідача.

Доводи скаржника про те, що на час виконання робіт відповідачу не надійшло вчасно фінансування з Державного бюджету України, що і стало причиною затримки в сплаті коштів позивачу, судова колегія вважає безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач заборгованість не сплатив.

Згідно зі статтею 511 Цивільного кодексу України, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Частиною 2 статті 194 Господарського кодексу України передбачено, що неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

Відповідно до частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що у разі відсутності коштів для оплати замовник був вправі та мав фактичну можливість призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати, а не приймати їх результати. До того ж аналогічна правова позиція викладена в пункті 5 оглядового листа Вищого Господарського суду № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 року.

Як вірно вказав суд першої інстанції, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі № 11/446.

Таким чином, оскільки факт виконання частини підрядних робіт підтверджується матеріалами справи, встановлений строк остаточного розрахунку сплинув, а доказів оплати виконаних робіт під час розгляду справи у судді першої інстанції відповідачем суду не надано, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 663899,40 грн. основного боргу.

Крім суми основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача 10526,39 грн. інфляційних втрат за період з січня 2014 року по серпень 2014 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур'єр». Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 року № 62-97р.

Так, здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат за період з січня 2014 року по серпень 2014 року зробленого судом першої інстанції, судова колегія апеляційного господарського суду вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому місцевим господарським судом правомірно було стягнуто з відповідача на користь позивача 85709,41 грн. інфляційних втрат, а не 105626,39 грн. як просив позивач.

За таких обставин, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов частково та стягнув з відповідача на користь позивача 663899,40 грн. основного боргу та 85709,41 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2014 року, прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2014 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2014 року у справі № 910/25685/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2014 року у справі № 910/25685/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/25685/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 16.03.2015 року