Рішення

від 18.02.2015 по справі 911/5218/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД Київської області 01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81   Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" лютого 2015 р.                                                                        Справа № 911/5218/14             Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В. розглянувши  у відкритому судовому засіданні справу за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Союз-Київ”, м. Бориспіль до                   Споживчого товариства “Водолій”, Білоцерківський район, с. Трушки про                       стягнення 20486,38 грн. суддя Лопатін А.В. за участю представників згідно протоколу судового засідання. Обставини справи: Товариством з обмеженою відповідальністю “Агро-Союз-Київ” (надалі позивач) заявлено позов до Споживчого товариства “Водолій”(надалі відповідач)  про стягнення 20486,38 грн. з яких: 14518,90 грн. основного боргу; 2715,03 грн. інфляційних втрат;   3252,44 грн. 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не в повній мірі розрахувався за поставлену позивачем продукцію по накладній від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012. Ухвалою господарського суду Київської області від 08.12.2014 р. порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 13.01.2015 р.           Ухвалою господарського суду Київської області від 13.01.2015 р. розгляд справи відкладено на 04.02.2015 р. у зв'язку з неявкою представника відповідача.           У судове засідання представник відповідача повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином ухвалою суду від 13.01.2015 р., вимоги зазначеної ухвали суду не виконав.           Крім того, присутніми представниками учасників судового процесу подано клопотання у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України про продовження строку розгляду спору. Ухвалою господарського суду Київської області від 04.02.2015 р. розгляд справи відкладено на 18.02.2015 р. у зв'язку з неявкою представника відповідача та задоволено вищезазначене клопотання. У судове засідання 18.02.2015 р. з'явився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, суд встановив: 01 квітня 2011 року позивач поставив відповідачу на підставі довіреності № 3 від 30.03.2011 року продукцію відповідно до накладної № 01368/06 від 01.04.2011 р. на загальну суму 73018,90 грн. У свою чергу, як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання у частині сплати вартості поставленого позивачем товару не виконав у повному обсязі, сплативши лише     58500,00 грн., при поставці товару на суму 73018,90 грн., а тому, заборгованість відповідача перед позивачем становить 14518,90 грн., що підтверджується копією виписки з банківської установи. Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав,  в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно з частиною першою ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Згідно з ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб. Статтею 173 Господарського кодексу України    передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Стаття 193 Господарського кодексу України    встановлює, що суб'єкти господарювання        та        інші        учасники        господарських відносин     повинні     виконувати     господарські        зобов'язання належним чином відповідно до закону,        інших правових актів,        договору, а за відсутності         конкретних         вимог        щодо        виконання        зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться ідо виконання господарських         договорів застосовуються відповідні положення    Цивільного кодексу України    з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів,        необхідних для належного        виконання нею зобов'язання,        враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ч. 7    ст. 193 Господарського кодексу України    не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Згідно зі    ст. 526 Цивільного кодексу України    зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього    кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 253 Цивільного кодексу України    передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до приписів частини другої ст. 530 ЦК України, позивач мав звернутись з вимогою до відповідача про сплату заборгованості у розмірі 14518,90 грн. Відповідач не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, оскільки грошове зобов'язання з оплати за поставлений товар можливо виконати лише після того як позивач пред'явить таку вимогу; позивачем не надано доказів направлення такої вимоги, а тому суд дійшов висновку, що термін виконання грошового зобов'язання ще не настав. Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини  на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з    ст. 34 ГПК України    господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, а також враховуючи не настання строку оплати, суд дійшов висновку, що пред'явлені до відповідача вимоги про стягнення з відповідача 14518,90 грн. є передчасними, та такими, що заявлені без врахування всіх обставин правовідносин між сторонами, зокрема – без врахування відсутності обов'язку відповідача оплатити поставлений товар до настання строку оплати, в зв'язку з чим не підлягають задоволенню.                                         З огляду на вищевказане, суд відмовляє у задоволені вимог позивача щодо стягнення з відповідача 14518,90 грн. основного боргу, 2174,95 грн. інфляційних втрат та 2701,12 грн. 3% річних, в зв'язку з ненастанням терміну сплати заборгованості. Витрати про сплаті судового збору, у відповідності до частини п'ятої        ст. 49 ГПК України, у разі відмови у задоволенні позову, покладаються судом на позивача. Враховуючи вищезазначене, керуючись        статтею 124 Конституції України, статтями        44,        49,        82-84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішив: 1.                                        У задоволенні позову відмовити. Повне рішення складено 24.03.2015 року.               Суддя                                                                                     А.В. Лопатін