Постанова

від 27.05.2015 по справі 911/5218/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2015 р. Справа№ 911/5218/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Буравльова С.І.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Мельниченко О.В.

представники сторін у судове засідання не з'явились.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Київ"

на рішення господарського суду Київської області від 18.02.2015р.

у справі № 911/5218/14 (суддя: Лопатін А.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Київ"

до споживчого товариства "Водолій"

про стягнення 20486,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача про стягнення 20486,38 грн. з яких: 14518,90 грн. основного боргу; 2715,03 грн. інфляційних втрат; 3252,44 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 18.02.2015 року у справі №911/5218/14 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем не було направлено відповідачу вимоги про сплату боргу, а тому строк оплати за товар не настав, вимоги позивача про стягнення боргу є передчасними.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Київ" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 18.02.2015 року у справі № 911/5218/14 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначив, що відповідач не в повній мірі розрахувався за поставлену позивачем продукцію по накладній від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012., перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу , починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 року відкрито апеляційне провадження у справі № 911/5218/14 та призначено справу до розгляду.

27.05.2015 року представники сторін у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання (а.с.61,62), судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників позивача та відповідача, за наявними у справі доказами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2011 року позивач поставив відповідачу на підставі довіреності № 3 від 30.03.2011 року продукцію відповідно до накладної № 01368/06 від 01.04.2011 р. на загальну суму 73018,90 грн.(а.с.5,6).

Відповідно до платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи (а.с.7-12), відповідачем було здійснено часткову оплату, перерахувавши на рахунок позивача 58500 грн.

Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі того, що відповідач взяті на себе зобов'язання у частині сплати вартості поставленого позивачем товару не виконав у повному обсязі, сплативши лише 58500,00 грн., при поставці товару на суму 73018,90 грн., а тому, заборгованість відповідача перед позивачем становить 14518,90 грн., що підтверджується копією виписки з банківської установи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, прийшов до висновку про те, що позивачем не були виконанні вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, щодо надсилання відповідачу вимоги про оплату товару.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог, щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються (ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 з метою забезпечення правильної і однакової судової практики вважаємо за необхідне звернути увагу господарських судів на практику застосування судом касаційної інстанції у розгляді справ окремих норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України) та інших актів законодавства, що містять норми матеріального права, а саме:

1) частини першої статті 692 ЦК України щодо визначення строку виконання боржником грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу (у співвідношенні з частиною другою статті 530 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N 5002-8/481-2011).

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 N 9/252-10);

Колегія суддів вважає, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору купівлі - продажу, за яким сторони не визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар.

У зв'язку з чим, покупець (відповідач у даному випадку) був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, чого зроблено в повному обсязі не було. Тобто, накладні, за якими відповідач отримав товар, є самостійними підставами виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Колегія суддів вважає помилковим твердження господарського суду про те, що обов'язок відповідача оплатити отриманий ним товар, виникає лише після звернення позивача, як продавця, з вимогою про виконання зобов'язання здійснити оплату товару, та отримання даної вимоги відповідачем, посилаючись при цьому на положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наведена норма матеріального права розміщена у главі 48 ЦК України "Виконання зобов'язань" і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті.

Отже, загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у накладних встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Вищезазначена правова позиція викладена, в постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2012 р. у справі N 5002-8/481-2011.

Щодо, стягнення з відповідача штрафних санкцій, у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань , колегія суддів зазначає на наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених в Інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу у цьому періоді зменшується.

Аналогічна правова позиція викладена у листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», а також постановах Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. у справі №23/466, від 01.02.2012р. у справі №15/065-11.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем вірно розраховано розмір інфляції 2174,95 грн., а також на підставі ст.625 ЦК України 3% річних в розмірі 2701,12 грн. , за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань. Заперечень та контрозрахунку втрат від інфляції та 3% річних відповідач не надав.

Отже, місцевий господарський суд при прийнятті оскарженого рішення наведеного не врахував, не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, виніс помилкове рішення.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2015р. підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Київ" на рішення господарського суду Київської області від 18.02.2015 року у справі № 911/5218/14 задовольнити.

Рішення господарського суду Київської області від 18.02.2015 року у справі № 911/5218/14 скасувати. Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Споживчого товариства «Водолій» (09152, Київська обл. Білоцерківський р-н. с. Трушки, вул. Лесі Українки, 27-а, ідентифікаційний код 31496458) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Союз-Київ» (08300, Київська обл.., м. Бориспіль, вул.. З. Космодем'янської, 17, ідентифікаційний код 25272811 ) 14518,90 грн. - борг, 2715,03 грн. - втрати від інфляції, 3 252,44 грн. - 3% річних, 1827,00 судовий збір за подачу позовної заяви та 913,50 грн. судовий збір за подачу апеляційної скарги

Видачу наказу доручити господарському суду Київської області.

Матеріали справи №911/5218/14 повернути господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді С.І. Буравльов

Є.Ю. Пономаренко