Постанова

від 12.03.2015 по справі 910/20219/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2015 р. Справа№ 910/20219/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

За участю представників сторін:

від позивача: не з"явився

від відповідача: Оснач О.П. - представник; Оснач П.І. - представник;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жашківське автотранспортне підприємство-17141"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 23.10.2014 року

у справі № 910/20219/14 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Альпіна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жашківське автотранспортне підприємство-17141"

про стягнення 579 386,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Альпіна» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жашківське автотранспортне підприємство - 17141" про стягнення 579 386, 50 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.10.2014р. у справі №910/20219/14 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Жашківське автотранспортне підприємство - 17141" на користь ТОВ "Торговий дім Альпіна" 503 282 грн. 00 коп. основного боргу, 10 065 грн. 64 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обгрунування апеляційнї скарги, апелянт звертає увагу суду на те, що 22 липня 2014 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки нафтопродуктів №22/07-14/002МО, позивачем відповідно до умов договору та рахунку-фактури № 12-від 22.07.2014 р. було перераховано 513 282 грн. 00 коп. на рахунок відповідача, відкритий у ПАТ «Терра банк».

Скаржник зазначає, що починаючи з 24.07.2014 р. всі платіжні доручення відповідача сформовані та відправлені відповідачем так і не були проведені ПАТ «Терра банк», будь-які транзакції не проводились ПАТ «Терра банк» не по вині відповідача, включаючи повернення коштів контрагентам, оплату за нафтопродукти та ін.

Апелянт зазначає, що з метою збереження та повернення коштів позивачу, між позивачем та відповідачем було прийняте рішення про поверенння коштів позивачу шляхом перерахування коштів на фізичних осіб позивача.

Скаржник зазначає, що заперечує факт існування зобов'язання повернути суму попередньої оплати позивачу на підставі того, що позивачу була перерахована сума у розмірі 513 282 грн. 00 коп.

Ухвалою від 10.12.2014 року порушено апеляційне провадження у справі та визнано явку повноважних представників сторін в судове засідання обов'язковою.

Розгляд справи неодноразово відкладався на підставі ст. 77 ГПК України.

12.03.2015 року представник позивача в судове засідання не з»явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати необхідних заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Вислухавши думку представників відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників відповідача, перевіривши наявні матеріали справи, колегія встановила наступне:

22.07.2014 між ТОВ "Торговий дім Альпіна" та ТОВ "Жашківське автотранспортне підприємство - 17141" було укладено договір поставки нафтопродуктів № 22/07-14/002МО.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність продавця, а продавець прийняти та оплатити нафтопродукти (товар) в асортименті, кількості і за цінами відповідно до умов цього договору та додаткових угод до нього.

Як свідчать матеріали справи, спір виник внаслідок того, що відповідач поставку товару позивачу не здійснив, а тому сплачені за товар кошти підлягають поверненню позивачу. Також позивач просить стягнути збитки, що понесені позивачем внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідача щодо поставки товару.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 1.2. договору кількість, найменування та ціна товару вказується у додаткових угодах до цього договору, у видатковій накладній, яка видається постачальником покупцю і є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 1 додаткової угоди від 22.07.2014 зазначено, що постачальник зобов'язався поставити, а покупець отримати і оплатити нафтопродукти, а саме дизельне паливо у кількості 38885 л., загальною вартістю 513 282,00 грн.

Згідно з п. 3.1. договору умова оплати - передплата. Покупець зобов'язується оплатити 100% вартості товару, зазначеної в рахунку-фактурі на оплату, до моменту поставки товару протягом 1 (одного) банківського дня з дати виставлення рахунку-фактури. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника. Ціна на товар дійсна протягом 1 (одного) календарного дня з дати виставлення рахунку-фактури.

Відповідно до п. 3.2. договору підставою для здійснення оплати за товар, що поставляється у відповідності до даного договору є рахунок-фактура постачальника. Перерахування коштів за виставленим рахунком-фактури покупець зобов'язаний здійснити в термін, зазначений у п. 3.1. цього договору.

Відповідачем було виставлено позивачу на оплату рахунок-фактуру за № 12 від 22.07.2014 на суму 513 282,00 грн.

Позивачем у відповідності до умов договору на рахунок відповідача було перераховано кошти в розмірі 503 282,00 грн. згідно платіжного доручення №1000973261 від 23.07.2014 в призначенні платежу зазначено "сплата за дизельне паливо згідно договору № 22/07-14/002МО та рахунку № 12 від 22.07.2014".

Пунктом 4.5. договору передбачено, що постачальник забезпечує відвантаження товару протягом 1 (одного) робочого дня після отримання попередньої оплати, в робочий час складу, якщо інші строки відвантаження не погоджені сторонами в додаткових угодах.

Додатковою угодою № 1 від 22.07.2014 визначено строк поставки - 2 (два) банківських днів.

Пунктом 4.8. договору зазначено, що зобов'язання постачальника по поставці товару вважаються виконаними з моменту передачі її в розпорядження покупця на підставі видаткової накладної, підписаної уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що продавець в порушення умов договору не виконав свого обов'язку та оплачену позивачем поставку № 1 товару не здійснив.

Відповідно до п. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 18.01.2010, справа № 42/423).

Як свідчать матеріали справи відповідна вимога на суму 513 282,00 грн. (претензія № 91 від 26.08.2014) була надіслана відповідачу 26.08.2014.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання зобов'язання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Разом з цим, відповідно до рішення Конституційного суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про існування у відповідача зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати на підставі вимог ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача попередньої оплати підлягають частковому задоволенню в сумі 503 282,00 грн.

Пред'явлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача збитків в розмірі 66 104,50 грн. задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Умовами п. 3.1. договору визначено, що покупець зобов'язаний здійснити передоплату в розмірі 100% вартості товару і тільки після цього наступає обов'язок відповідача у відповідності до п. 4.5. договору здійснити поставку товару.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем здійснено передоплату в не повному розмірі, а лише в сумі 503 282,00 грн.

Статтею 22 ЦК України зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

На підставі ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Наслідки порушень зобов'язань за договором є правовою підставою, згідно із ст. 623 ЦК України, для стягнення збитків.

Підставою для відшкодування збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі понесених витрат.

Позивачем належних та допустимих доказів в підтвердження наявності вини у відповідача та доказів понесення позивачем збитків в розмірі 66 104,50 грн. внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідача договірних відносин не подано.

Враховуючи вищеперелічене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та нібито понесеними збитками саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного зобов'язання. Також позивачем не доведена необхідність купівлі нафтопродуктів у відповідному розмірі та по ціні вище ніж була передбачена договором поставки укладеним з відповідачем.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не підтверджені відповідними доказами, не спростовують правильності висновків місцевого суду та не можуть бути підставами для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

В судовому засіданні представники відповідача надали суду платіжні доручення №17, №18, №19 та №20 від 05 серпня 2014 року: платник Товариство з обмеженою відповідальністю "Жашківське АТП-17141"; отримувачі Мураховський Олександр Володимирович, Соболева Олена Вікторівна, Бондаренко Ольга Дмитрівна, Візнюк Володимир Іванович.

(Відповідач просив долучити до матеріалів справи документи: платіжне доручення № 17 від 05.08.2014 р., сума платежу 128 320 грн. 50 коп. (проведено банком 05.08.2014 р.); платіжне доручення № 18 від 05.08.2014 р., сума платежу 128 320 грн. 50 коп. (проведено банком 05.08.2014 р.); платіжне доручення № 19 від 05.08.2014 р., сума платежу 128 320 грн. 50 коп. (проведено банком 05.08.2014 р.); платіжне доручення № 20 від 05.08.2014 р., сума платежу 128 320 грн. 50 коп. (проведено банком 05.08.2014 р.), посилаючись на те, що при розгляді справи в першій інстанції він не був присутній і тому не міг належним чином здійснювати своє представництво в суді. Суд ухвалив долучити додаткові докази до матеріалів справи з підстав заявлених відповідачем).

Відповідно до матеріалів справи позивачем було надане платіжне доручення № 0000000011 від 23.07.2014, яке не прийнято судом, оскільки не підтверджує перерахування коштів в сумі 10 000,00 грн. саме відповідачу.

З платіжного доручення № 0000000011 від 23.07.2014 вбачається, що одержувачем коштів в сумі 10 000,00 грн. є Мураховський О.В. в призначені платежу зазначено "займ згідно договору № б/н від 18.10.2013".

Інших доказів в підтвердження здійснення позивачем попередньої оплати за товар відповідачу в сумі 10 000,00 грн. не подано.

Оскільки відповідач суду не надав доказів щодо існування договірних відносин між Мураховським Олександром Володимировичем, Соболевою Оленою Вікторівною, Бондаренко Ольгою Дмитрівною, Візнюком Володимиром Івановичем та позивачем щодо договору займу, та щодо зв'язку між договором займу та даними правовідносинами між сторонами то дані докази є необгрунтованими і колегією не приймаються.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жашківське автотранспортне підприємство - 17141" на рішення Господарського суду м. Києва від 23.10.2014 року у справі № 910/20219/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 23.10.2014 року у справі № 910/20219/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/20219/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх