Ухвала

від 19.03.2015 по справі 821/4767/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2015 р.м.ОдесаСправа № 821/4767/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Войтович І.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого -судді Романішина В.Л.,

суддів Димерлія О.О., Єщенка О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м.Одесі апеляційну скаргу Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІВІКО» до Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2014 року ТОВ «ІВІКО» звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Цюрупинської ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 05 серпня 2014 року №0001002200 та №0001012200.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу про порушення товариством п.198.1, п.198.3 ст.198, п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України є безпідставними, оскільки ДПІ при проведенні перевірки було надано всі належним чином оформлені первинні документи щодо господарських відносин з контрагентом ТОВ «Торгова фірма «Прайс». При укладенні договору з вказаним контрагентом ТОВ «ІВІКО» скористалося усною формою договору, що не заборонено законодавством. Цюрупинською ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області не було надано позивачу жодного належно оформленого запиту щодо надання будь-яких документів для проведення перевірки, а також контролюючим органом порушено положення статті 86 Податкового кодексу України щодо оформлення результатів перевірок.

Цюрупинська ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області проти позову заперечувала, зазначивши, що при проведенні перевірки використано акт ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 01.11.2013р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Торгова фірма «Прайс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за серпень 2013 року щодо підтвердження господарських взаємовідносин з постачальниками та покупцями», яким встановлено відсутність контрагента позивача за місцезнаходженням, а також відсутність первинних та інших документів, які б підтверджували його взаємовідносини з позивачем. ТОВ «ІВІКО» до перевірки не надано завірених копій договорів, а також документів, що підтверджують транспортування товару від продавця до покупця. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач вважає законними, в задоволенні позову просив відмовити.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2015р. позов ТОВ «ІВІКО» задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Цюрупинської ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області від 05 серпня 2014 року №0001002200 та №0001012200.

У зв'язку з наявністю у ТОВ «ІВІКО» відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість дій позивача щодо формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Торгова фірма «Прайс».

Не погоджуючись із зазначеною постановою, Цюрупинська ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою позов ТОВ «ІВІКО» залишити без задоволення. В своїй скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою ненадання позивачем під час проведення перевірки копій договорів, за якими здійснювалася поставка товару, а також не надано належної правової оцінки відомостям, які містяться в акті ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 01.11.2013р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгова фірма «Прайс» з питань дотримання вимог податкового законодавства в результаті взаємовідносин з постачальниками та покупцями за серпень 2013 року».

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу Цюрупинської ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області №351 від 25 червня 2014 року, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України, у період з 01.07.2014р. по 03.07.2014р. головним державним ревізором-інспектором відділу податкового аудиту Цюрупинської ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області Євдокимовою А.С. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ІВІКО» (код за ЄДРПОУ 31653048) з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Торгова фірма «Прайс» (код за ЄДРПОУ 38605027) за серпень 2013 року, за результатами якої складено акт перевірки №294/22/31653048 від 08 липня 2014 року.

У висновках акту перевірки вказується на порушення позивачем: п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 33640 грн. (у тому числі в серпні 2013 року на суму 33640 грн.), п.п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 31958 грн.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що згідно із аналітичною системою ІС «Податковий блок» у перевіряємому періоді ТОВ «ІВІКО» формувало податковий кредит та витрати від ТОВ «Торгова фірма «Прайс» за серпень 2013 року. До Цюрупинської ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області засобами електронного зв'язку надійшов акт ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 01.11.2013р. №2058/26-55-22-01/38605027 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгова фірма «Прайс» з питань дотримання вимог податкового законодавства в результаті взаємовідносин з постачальниками та покупцями за серпень 2013 року», яким встановлено відсутність ТОВ «Торгова фірма «Прайс» та особи, яка відповідає за ведення фінансово-господарської діяльності за місцезнаходженням, відсутність первинних та бухгалтерських документів, що засвідчують здійснення господарської діяльності. Відповідно до поданої ТОВ «Торгова фірма «Прайс» до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві податкової звітності встановлено відсутність основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів для здійснення основного виду діяльності. Актом про неможливість проведення зустрічної звірки встановлено відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків між ТОВ «Торгова фірма «Прайс» та покупцями; зазначено, що фінансово-господарська діяльність підприємства здійснюється поза межами правового поля, господарські відносини між підприємством та контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами. ТОВ «Торгова фірма «Прайс» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

В акті перевірки №294/22/31653048 від 08.07.2014р., також, зазначено про ненадання ТОВ «ІВІКО» до перевірки завірених копій договорів з ТОВ «Торгова фірма «Прайс» про поставку товарів, первинних документів, що підтверджують транспортування товару від продавця до покупця, а також актів прийому-передачі товару. На підставі викладеного, Цюрупинська ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області дійшла висновку про відсутність у ТОВ «ІВІКО» об'єктів, які підпадають під визначення ст.ст.185, 188 Податкового кодексу України, у зв'язку з відсутністю реально вчинених господарських операцій ТОВ «ІВІКО» з ТОВ «Торгова фірма «Прайс» в серпні 2013 року.

05 серпня 2014 року, на підставі акту перевірки №294/22/31653048 від 08.07.2014р., Цюрупинською ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області прийнято податкові повідомлення-рішення: №0001002200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 39948 грн. (в т.ч. за основним платежем - 31958 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 7990 грн.) та №0001012200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 42050 грн. (в т.ч. за основним платежем - 33640 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 8410 грн.).

Задовольняючи позов ТОВ «ІВІКО» про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не доведено наявність порушень позивачем, зафіксованих актом перевірки №294/22/31653048 від 08.07.2014р., а тому визначення на підставі такого акту підприємству до сплати грошових зобов'язань є неправомірним. Колегія суддів погоджується з таким висновком Херсонського окружного адміністративного суду. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Кодексу податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст.201 ПК України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст.201 ПК України).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення витрат підприємства до складу валових та сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, обов'язкові реквізити.

З матеріалів справи вбачається, що у серпні 2013 року ТОВ «ІВІКО» придбано у ТОВ «Торгова фірма «Прайс» товар (зірочка, ступиця, диск, валік, ніж та інше) на загальну суму 201 838,72 (у т.ч. ПДВ 33639,81 грн.).

На підтвердження виконання господарських операцій з вказаним контрагентом в матеріалах справи містяться:

- податкові накладні №164 від 13.08.2013р. на загальну суму 3689,93 грн. (у т.ч. ПДВ 614,99 грн.), №205 від 14.08.2013р. на загальну суму 56433,65 грн. (у т.ч. ПДВ 9405,61 грн.), №206 від 22.08.2013р. на загальну суму 59341,57 грн. (у т.ч. ПДВ 9890,26 грн.), №207 від 29.08.2013р. на загальну суму 45748,37 грн. (у т.ч. ПДВ 7624,73 грн.), №208 від 30.08.2013р. на загальну суму 36625,30 грн. (у т.ч. ПДВ 6104,22 грн.);

- акти приймання - передачі товару від 13.08.2013р., 14.08.2013р., 22.08.2013р.,29.08.2013р., 30.08.2013р.;

- товарно-транспортні накладні №632 від 14.08.2013р., №643 від 22.08.2013р., №651 від 30.08.2013р.;

- банківські виписки.

Придбані позивачем товарно-матеріальні цінності були обліковані на склад за адресою м.Херсон, вул. Макарова, 44, що підтверджується картками складського обліку товару №8/2013 від 14.08.2013р., №9/2013 від 22.08.2013р., №10/2013 від 30.08.2013р.

Позивачем, також, доведено факт подальшого використання придбаного в ТОВ «Торгова фірма «Прайс» товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, зокрема, реалізацію його ТОВ «Єнисей - Юг», ПП «Торговий дім Агроальянс», ТОВ «Агротехмаркет»; економічне обґрунтування господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується Довідкою щодо обґрунтування економічної вигоди від продажу товару, який був придбаний ТОВ «ІВІКО» у ТОВ «Торгова фірма «Прайс».

Досліджуючи наявні в матеріалах справи копії первинних документів, встановлено, що вони у повній мірі відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

ТОВ «ІВІКО» доведено, що при укладенні договору воно переконалося у тому, що підприємство-контрагент ТОВ «Торгова фірма «Прайс» було зареєстроване у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, а також зареєстроване як платник податку на додану вартість і мало право на видачу податкових накладних.

Ані актом перевірки, ані іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування валових витрат та податкового кредиту, яке б позбавляло його права на формування витрат та податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Торгова фірма «Прайс».

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта про ненадання позивачем до перевірки актів приймання-здачі товару та документів, що транспортування товару, оскільки копії таких документів наявні в матеріалах справи, та при прийнятті оскаржуваної постанови судом першої інстанції надано їм відповідну правову оцінку.

Заперечуючи проти позову та в обґрунтування вимог апеляційної скарги ОДПІ зазначає, що контрагент позивача не міг здійснювати господарську діяльність через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з поставки ТМЦ. Колегія суддів критично ставиться до таких тверджень апелянта, оскільки такі висновки взято відповідачем з акту ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 01.11.2013р. №2058/26-55-22-01/38605027 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгова фірма «Прайс» з питань дотримання вимог податкового законодавства в результаті взаємовідносин з постачальниками та покупцями за серпень 2013 року», без самостійної перевірки таких обставин та без наявності жодного документального підтвердження таких доводів. Більше того, сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка робіт постачальником.

Чинним законодавством чітко не регламентована обов'язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В свою чергу, апелянт не надав пояснення стосовно того, яка кількість працюючих осіб, транспортних засобів тощо достатня для такого виду діяльності, за яким було здійснено господарські операції між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів не може погодитись з твердженням апелянта про необхідність вивчення платником податків всіх обставин можливостей здійснення господарських операцій його контрагентами постачальниками товарів (робіт, послуг). На думку суду, при укладені договорів головним для суб'єкта господарювання є предмет договору, цінова політика, строки та спосіб доставки (виконання) предмету договору, розрахунки по договору (угоді), а також реєстрація постачальника як суб'єкта господарювання в органах виконавчої влади та допоміжна інформація про реєстрацію платником податку на додану вартість у органах податкової служби. Тому відповідач не має права наполягати на отримані додаткової інформації позивачем від його контрагентів - постачальників товарів (робіт, послуг).

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосередніх контрагентів на предмет виконання ними вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість по складу податкового кредиту.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази, на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Варто зазначити, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може вважатися належним доказом допущення позивачем порушень, так як зазначений акт свідчить лише про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання. Вказаний акт взагалі не є перевіркою, а викладені в ньому висновки про порушення податкового чи цивільного законодавства платником податків є нічим іншим, як припущеннями податкового органу, які необґрунтовані належними доказами.

Жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у томі числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Що ж до висновків акту перевірки про укладення ТОВ «ІВІКО» угод без мети настання реальних наслідків колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до ст.3 ГК України. Укладений договір відповідає вимогам ст.203 ЦК України, не порушує публічний порядок, не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність такого договору прямо законом не встановлена, а також такий договір судом недійсним не визнавався, а отже є чинним.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Торгова фірма «Прайс», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності зазначеного правочину, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 05 серпня 2014 року №0001002200 та №0001012200.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 197, 198 ч.1 п.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Димерлій О.О.

Єщенко О.В.