Постанова

від 24.03.2015 по справі 920/1061/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2015 р. Справа № 920/1061/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Ільїн О.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Хандуріна В. М., директора; Соколова О. О., довіреність від 10.11.2013р.;

Колесника О.С., довіреність від 05.12.2014р.

відповідача - Пак П.В. , довіреність № 02/14 від 07.05.2014 р.

третьої особи - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "КС Групп", м. Дніпропетровськ (вх. № 514 С/1-18)

на рішення господарського суду Сумської області від 11.12.2014р.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діорвіна", м. Суми

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КС Групп", м. Дніпропетровськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Акрополь С", м. Суми

про визнання договору укладеним

ВСТАНОВИЛА:

Позивач просив суд визнати укладеним договір № 14-1 про надання послуг з утримання адмінбудівлі та забезпечення комунальними послугами між товариством з обмеженою відповідальністю "Діорвіна" та товариством з обмеженою відповідальністю "КС Групп" у редакції, запропонованій позивачем - товариством з обмеженою відповідальністю "Діорвіна", викладеній у позовній заяві.

Рішенням господарського суду Сумської області від 11.12.2014 року у справі № 920/1061/14 ( суддя Лиховид Б.І. ) позов задоволено та визнано укладеним договір № 14-1 про надання послуг з утримання адмінбудівлі та забезпечення комунальними послугами між товариством з обмеженою відповідальністю "Діорвіна" та товариством з обмеженою відповідальністю "КС Групп" у редакції, запропонованій- товариством з обмеженою відповідальністю "Діорвіна".

Товариство з обмеженою відповідальністю "КС Групп" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 11.12.2014р. у справі №920/1061/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду винесене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (справу) призначено для розгляду судді доповідачу Терещенко О.І.

Розпорядженням секретаря судової палати №1 Харківського апеляційного господарського суду для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Ільїн О.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.01.2015р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Ільїн О.В.) прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю"КС Групп" до провадження та призначено до розгляду на 03.03.2015р.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2015р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Ільїн О.В.) у зв'язку з неявкою в судове засідання представника третьої особи розгляд справи відкладено на 24 березня 2014 року.

02.03.2015р. на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3426), в якому останній не погоджуючись із апеляційною скаргою, просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

11.03.2015р. на адресу суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній підтримує апеляційну скаргу та справу просить розглядати без участі представника. (вх.№3972).

19.03.2015р. від відповідача надійшли пояснення до апеляційної скарги (вх.4544).

У судовому засіданні 03 та 24 березня 2015р. представники позивача заперечували проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просили рішення господарського суду Сумської області від 11.12.2014р. у справі №920/1061/14 залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні 03 та 24 березня 2015 року підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи в судове засідання 03.03.2015р. та 24.03.2015р. не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102214704306, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення третьої особи про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представника третьої особи, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Товариству з обмеженою відповідальністю "Діорвіна" (позивачу), згідно договору купівлі-продажу від 20.11.2009 року, належить на праві власності 251/1000 частки загальної площі 1974.3 кв.м. адміністративно-офісної будівлі під літ. А-У, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Пролетарська, буд. 71, разом з вбудованим обладнанням та комунікаціями для тепло-, електро-, газо-, водопостачання.

Товариству з обмеженою відповідальністю "КС Групп" (відповідачу), на підставі договору міни від 04.03.2011 року, укладеного між ним та ТОВ "СОЮЗ-ВІОЛ", належить на праві власності 749/1000 частки загальної площі 1974.3 кв. м. адміністративно-офісної будівлі під літ. А-У, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Пролетарська, буд. 71.

Отже, позивач та відповідач є співвласниками адміністративної будівлі, збудованої у 2009 році та розташованої по вулиці Пролетарська, 71 в місті Суми.

Фактичний розподіл даних часток вказаної адмінбудівлі відбувся на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12 листопада 2009 року, за яким ТОВ "С0ЮЗ-ВІОЛ" передало у власність позивача вищезазначену частку у праві спільної часткової власності із визначенням приміщень, що входять до її складу.

ТОВ "СОЮЗ-ВІОЛ" та позивач домовились, що останній буде виконувати на постійній основні функції експлуатуючої компанії (виконавця з надання послуг з утримання та забезпечення, оскільки у власність товариства перейшли приміщення та обладнання, які забезпечують адмінбудівлю послугами з електро, тепло-, водопостачання тощо.

Позивач уклав відповідні договори про постачання електричної енергії, водопостачання та газопостачання з виробниками таких послуг.

В свою чергу, ТОВ "СОЮЗ-ВІОЛ" взяло на себе зобов'язання, у разі відчуження своєї частки, попередити нових покупців (набувачів) про дані обставини та про необхідність укладення договору з позивачем про надання послуг з утримання адмінбудівлі та забезпечення комунальними послугами.

Оскільки ТОВ "СОЮЗ-ВІОЛ" та позивач домовились про порядок користування спільним майном та посвідчили у нотаріуса дану домовленість відповідним правочином, умови якого згідно ч. 4 ст. 358 ЦК України є обов'язковим і для особи, яка може згодом придбати частку в праві спільної часткової власності на це майно,то

коли ТОВ "СОЮЗ-ВІОЛ" здійснило відчуження своєї частки на користь іншої особи - відповідача, що мало місце на день розгляду справи, останній разом з позивачем стали співвласниками адмінбудівлі і, в силу ст. 360 ЦК України, зобов'язані спільно приймати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Отже, відповідач разом з набуттям права власності на частку у спільному майні також набув і обов'язок по укладенню з відповідачем договору на утримання та забезпечення комунальними послугами їх спільного майна.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі № 920/1239/14 від 11 листопада 2014 року, якою залишено в силі рішення господарського суду Сумської області від 26.08.2014р. у справі № 920/1239/14 між тими ж сторонами, встановлено факт того, що ТОВ "Діорвіна" є виконавцем послуг з утримання та забезпечення комунальними послугами адміністративної будівлі по вулиці Пролетарська, 71 в місті Суми, а ТОВ "КС Групп" є споживачем послуг з утримання та забезпечення комунальними послугами адміністративної будівлі по вулиці Пролетарська, 71 в місті Суми.

За таких обставин, враховуючи, що ТОВ "Діорвіна" є виконавцем послуг з утримання та забезпечення комунальними послугами адмінбудівлі, а ТОВ "КС Групп" є споживачем, посилаючись на положення ч. 3 ст.6, ч. 2 ст. 638, ч. 1 ст. 640 , ч. 1 ст. 627, ч. 3 ст. 6, ст. 627, ст. 630, ч. 1 ст. 358 ч. 1, ст. 319, п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, п. 1 ч. 3 ст. 20 , п. 3 ч. 2 ст. 21, ч. 5 ст. 26, ст.ст. 19, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Форму типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 "Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" та правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 10 жовтня 2012 року, господарський суд першої інстанції зробив висновок щодо задоволення позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Цивільним кодексом України та Законом України "Про житлово-комунальні послуги" регулюється порядок укладення договорів з надання та споживання послуг з утримання та забезпечення комунальними послугами майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, при цьому відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України такий договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Передбачений Цивільним кодексом України принцип свободи договору в частині вибору контрагенту та визначення умов договору повинен відбуватися також з урахуванням вимог інших актів цивільного законодавства, в тому числі і Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

У пункті 1 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено на те, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Зі змісту п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" випливає, що виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 "Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій".

Також, за змістом п.4 ч.І ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить визначення виконавця житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Отже, правом на визначення виконавця житлово-комунальних послуг наділений орган самоврядування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції, застосовуючи норму, викладену в пункті 1 ч. З ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" , якою передбачено обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, не врахував іншу норму цього ж Закону, а саме: пункт 4 ч. І ст.7 , згідно якої до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить визначення виконавця житлово-комунальних послуг, відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Окрім того, в розумінні ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець - суб»єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору та за змістом пункту 4 ч. І ст.7 зазначеного Закону, за яким до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить визначення виконавця житлово-комунальних послуг випливає, що статус виконавця житлово-комунальних послуг суб'єкт господарювання набуває на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування та/або після укладання відповідного договору про надання послуг (внаслідок домовленості сторін).

З матеріалів справи вбачається, що позивач не був визначений органом місцевого самоврядування виконавцем житлово-комунальних послуг. Вказані обставини не заперечували в суді апеляційної інстанції і представники позивача.

А тому, на думку колегії суддів, для реалізації норми п. 1 ч. З ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" щодо обов'язкового укладання договору, необхідною умовою повинно бути визначення органом місцевого самоврядування виконавця житлово-комунальних послуг, яким позивач не визнавався.

Вказане суперечить принципу свободи договору, закріпленого нормами ЦК України в частині вибору контрагенту та визначення умов договору .

Аналогічні висновки містить і Постанова Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року, де зазначено наступне.

Свобода договору, закріплена у ст. ст. 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.

У тих випадках, коли актом цивільного законодавства передбачена обов'язковість положень цього акта для сторін договору, сторони не в праві відступити від їх положень (ч.3 ст. 6 ЦК України). Так, ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачають обов'язок споживача житлово-комунальних послуг укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року №29 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

З аналізу змісту ч.3 ст.6, ч.1 ст. 630 ЦК України, ст. ст.19-21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року №29 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в цьому разі суперечить вимогам ч.3 ст.6, ст. ст. 627,630 ЦК України та ст. ст. 19,20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції при розгляді справи не врахував зазначених вище, інших норм Закону, які повинні застосовуватися у сукупності.

Також, на думку колегії суддів, господарський суд першої інстанції, виходячи з положень п.4.1.4. договору купівлі-продажу від 20.11.2009 року, укладеного між позивачем та ТОВ "СОЮЗ-ВІОЛ",застосувавши при цьому ч.4 ст.358 ЦК України, дійшов помилкового висновку про те, що оскільки ТОВ "СОЮЗ-ВІОЛ" та позивач домовились про порядок користування спільним майном, посвідчивши у нотаріуса домовленість правочином, умови якого згідно ч. 4 ст. 358 ЦК України є обов'язковим і для особи, яка може згодом придбати частку в праві спільної часткової власності на це майно, то коли ТОВ "СОЮЗ-ВІОЛ" здійснило відчуження своєї частки на користь іншої особи - відповідача, останній разом з позивачем стали співвласниками адмінбудівлі і в силу ст. 360 ЦК України, зобов'язані спільно приймати участь у витратах на управління, утримання, збереження спільного майна, тощо.

Так, договір купівлі-продажу від 12.11.2009 року, укладений між позивачем та ТОВ "СОЮЗ-ВІОЛ" за своєю природою є договором про порядок володіння та користування спільним майном, відповідно до умов якого виникли права та обов'язки для сторін договору, а не для відповідача, який такою стороною не являється.

Доказів того, що відповідач приймав на себе обов'язок укласти договір про надання комунальних та експлуатаційних послуг з позивачем матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається, що 04 березня 2011 року внаслідок домовленості між Товариством з обмеженою відповідальністю "Діорвіна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КС Групп" , був укладений договір № 13-1 «Про надання послуг з утримання адмінбудівлі та забезпечення комунальними послугами» строком дії до 03 березня 2021 року.

Однак, за іншою домовленістю , а саме, за угодою від 13 серпня 2013 року про дострокове розірвання договору № 13-1 «Про надання послуг з утримання адмінбудівлі та забезпечення комунальними послугами», зазначений договір на вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діорвіна" був достроково розірваний з зазначеної дати.

Жодної домовленості між сторонами щодо укладання спірного договору матеріали справи не містять.

За таких обставин, не можливе застосування положень ч. 4 ст.358, ч. 4 ст. 358, ст. 360 ЦК України, ч.4 ст.358 ЦК України без врахування вимог пункту 4 ч. І ст.7 зазначеного Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відповідно до якого статус виконавця житлово-комунальних послуг суб'єкт господарювання набуває на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування та/або після укладання відповідного договору про надання послуг (внаслідок домовленості сторін).

У зв'язку з чим, недоречне посилання місцевого господарського суду на постанову Харківського апеляційного господарського суду у справі № 920/1239/14 від 11 листопада 2014 року, якою залишено в силі рішення господарського суду Сумської області від 26.08.2014р. у справі № 920/1239/14 між тими ж сторонами та встановлено факт того, що ТОВ "Діорвіна" є виконавцем послуг з утримання та забезпечення комунальними послугами адміністративної будівлі по вулиці Пролетарська, 71 в місті Суми, а ТОВ "КС Групп" є споживачем послуг з утримання та забезпечення комунальними послугами адміністративної будівлі по вулиці Пролетарська, 71 в місті Суми.

Вказане судове рішення стосується договору від 04 березня 2011 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Діорвіна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КС Групп" № 13-1, який розірвано з 13 серпня 2013 року за взаємною домовленістю сторін.

Також, відповідно до вимог ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється власниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що такий договір може укладатися у випадку, коли кожному з співвласників належить право на частку у спільному майна, а не частка конкретно визначеного майна, і при цьому співвласники бажають визначити яке саме майно закріплюється (передається у володіння та користуванні) за кожним з них.

Аналогічний висновок містить постанова Верховного суду України від 03 квітня 2013 по справі №6-12цс13, де зазначено про те, що при встановленні порядку користування будинком кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції зроблено помилковий висновок щодо того,що відповідно до п.4.1.4 договору купівлі-продажу від 2009 року, при покупці нерухомості, новий власник повинен укласти (узгодити) з позивачем договір з постачання комунальних, експлуатаційних послуг та договором про порядок володіння та користування спільним майном.

Окрім того, зі змісту ч. З ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» випливає, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язкові для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Отже, у розумінні наведених норм законодавства укладення договору про надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору.

З тексту договору, у редакції, запропонованій позивачем, випливає, що договір №141 не відповідає типовій формі договору, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», що суперечить пункту 1 ч.3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", яким передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Так, в запропонованій позивачем редакції договору інакше та вільно викладені умови про предмет договору, порядок надання послуг, порядок формування ціни, обов»язки виконавця та інше.

Зокрема, типова форма договору, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» містить умови стосовно забезпечення споживача лише послугами з утримання будівель та споруд на прибудинковій території, та ним не передбачені умови щодо забезпечення споживача послугами з газо-, тепло-, водопостачання, водовідведення.

Натомість, договір № 14-1, містить умови щодо надання послуг з газо-, тепло-, електро-, водопостачання та водовідведення.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо) ;

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо):

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Для певних видів комунальних послуг Кабінетом Міністрів України були затверджені типові договори, обов»язкові для використання:

-типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 року №938:

-типовий договір про користування електричною енергією, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. N 1357;

-типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005р. № 630;

Однак, всупереч вимогам чинного законодавства України щодо обов'язкового застосування типових форм договорів, в запропонованій редакції договору пункти 9.4., 4.2.15, абзац 2 п.2.2, 3.1.5.2, пункт 5.4 не передбачені типовою формою договору щодо з надання послуг, містять в собі елементи різних договорів, обмежують в правах, передбачених законом та встановлюють додаткову відповідальність для споживача, яка не передбачена законодавством України.

Також, за матеріалами справи, 01.01.2014 року між відповідачем та ТОВ "АКРОПОЛЬ С" був укладений договір № 20 ЕУ/КС-2014 про надання послуг по керівництву та експлуатації (обслуговуванню) нерухомості .

Відповідно до п. 1.1. зазначеного Договору ТОВ "АКРОПОЛЬ С" зобов'язується надати відповідачу послуги по керівництву та експлуатації частини адміністративної будівлі загальної площі 1974.3 кв. м., розташованої за адресою: м. Суми, вул. Пролетарська, буд. 71.

Вартість послуг по Договору за обслуговування становить 20 535.72 грн., які сплачуються по факту їх надання за результатами кожного календарного місяця та фіксується в актах про надання послуги (п. 3.1. Договору).

Згідно ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги",виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

В розумінні вказаного Закону виконавцем послуг є ТОВ "АКРОПОЛЬ С".

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України України "Про житлово-комунальні послуги", ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Матеріали справи не містять доказів в обгрунтування суттєвих умов договору, а саме: ціни послуг, зазначених у договорі, зокрема, рішення органу місцевого самоврядування про затвердження цін/тарифів на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а також, домовленості щодо таких умов договору з боку відповідача.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського суду.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що господарський суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, а тому рішення господарського суду Сумської області від 11.12.2014 року у справі №920/1061/14 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення, яким в задоволенні позову слід відмовити повністю, розподіливши господарські витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 99, 101, ч. 2 ст. 103, ч.ч. 1, 3 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КС Групп" задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 11.12.2014р. у справі №920/1061/14 скасувати та прийняти нове рішення.

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діорвіна", м. Суми (40009, м. Суми, вул. Пролетарська, 71, код 36334328, р/р 26002055002556 в ПАТ КБ Приватбанк, МФО 337546) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КС Групп" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Рогальова, 28, код 36054349, р/р 26007060006620 в ПАТ КБ Приватбанк, МФО 305299) 609,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 26.03.2015р.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Ільїн О.В.