Постанова

від 10.06.2015 по справі 920/1061/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2015 року Справа № 920/1061/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. Жукової Л.В. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діорвіна" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 у справі№920/1061/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Діорвіна" доТовариства з обмеженою відповідальністю "КС Групп" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Акрополь С" провизнання договору укладеним за участю представників сторін:

від позивача: Колесник О.С., Ломака Ю.М. - за довіреностями, Хандурін В.М. - директор;

від відповідача: Пак П.В. - за довіреністю;

від третьої особи: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діорвіна" звернулось до суду з позовом в якому просив суд визнати укладеним договір № 14-1 про надання послуг з утримання адмінбудівлі та забезпечення комунальними послугами у редакції, запропонованій позивачем.

Рішенням господарського суду Сумської області від 11.12.2014 року у справі №920/1061/14 позов задоволено та визнано укладеним договір № 14-1 про надання послуг з утримання адмінбудівлі та забезпечення комунальними послугами між ТОВ "Діорвіна" та ТОВ "КС Групп" у редакції, запропонованій - товариством з обмеженою відповідальністю "Діорвіна".

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 рішення господарського суду Сумської області від 11.12.2014 у справі №920/1061/14 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 скасувати, рішення господарського суду Сумської області від 11.12.2014 залишити в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно договору купівлі-продажу від 20.11.2009 року, ТОВ "Діорвіна" належить на праві власності 251/1000 частки загальної площі 1974.3 кв.м. адміністративно-офісної будівлі під літ. А-У, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Пролетарська, буд. 71, разом з вбудованим обладнанням та комунікаціями для тепло-, електро-, газо-, водопостачання.

В свою чергу, ТОВ "КС Групп" (відповідачу), на підставі договору міни від 04.03.2011 року, укладеного між ним та ТОВ "СОЮЗ-ВІОЛ", належить на праві власності 749/1000 частки загальної площі 1974.3 кв.м. адміністративно-офісної будівлі під літ. А-У, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Пролетарська, буд. 71.

При цьому, судами встановлено, що при розподілі часток адмінбудівлі, який відбувався на підставі договору купівлі-продажу від 12.11.2009 року, ТОВ "СОЮЗ-ВІОЛ" та ТОВ "Діорвіна" домовились про порядок користування спільним майном, відповідно до якого останній буде виконувати на постійній основі функції експлуатуючої компанії (виконавця послуг з утримання та забезпечення майна). Також, відповідно до умов цього договору, ТОВ "СОЮЗ-ВІОЛ" взяв на себе зобов'язання, у разі відчуження своєї частки попередити нових покупців про дані обставини та про необхідність укладення договору з позивачем про надання послуг з утримання адмінбудівлі та забезпечення комунальними послугами.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ "Діорвіна" вказувало на те, що відповідач разом з набуттям права власності на частку в спільному майні також набув і обов'язок укладення з позивачем договору на утримання та забезпечення комунальними послугами їх спільного майна, а тому 23.05.2014 направив відповідачу пропозицію про укладення договору про надання послуг з утримання адмінбудівлі, проте відповідач, за результатами розгляду даної пропозиції, 28.05.2014 надіслав відповідь №28/05-14 згідно якої фактично відмовився від укладення договору, що і стало підставою позову.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд встановивши, що запропонований позивачем проект договору відповідає типовому договору, та вказавши на те, що обов'язок споживача житлово-комунальних послуг укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору передбачено чинним законодавством дійшов висновку про необґрунтованість відмови відповідача від укладення договору та задовольнив позов.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав на те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення залишено поза увагою те, що для застосування норм закону щодо обов'язковості укладення спірного договору, необхідною умовою повинно бути визначення органом місцевого самоврядування виконавця житлово-комунальних послуг, яким позивач не визнавався.

Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції правомірним та таким, що відповідає матеріалам справи та фактичним обставинам, з огляду на наступне.

За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Передбачений Цивільним кодексом України принцип свободи договору в частині вибору контрагенту та визначення умов договору повинен відбуватися також з урахуванням вимог інших актів цивільного законодавства, в тому числі і Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Так, частиною 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

При цьому, пунктом 4 частини 1 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить визначення виконавця житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Таким чином, колегія суддів вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до положень закону до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить визначення виконавця житлово-комунальних послуг, а статус виконавця житлово-комунальних послуг суб'єкт господарювання набуває на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування та/або після укладання відповідного договору про надання послуг (внаслідок домовленості сторін).

Проте, матеріалами справи підтверджується, що позивач не був визначений органом місцевого самоврядування виконавцем житлово-комунальних послуг, в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" що є необхідною умовою для обов'язкового укладення договору.

Крім того, правомірним є висновок апеляційного суду про те, що договір купівлі - продажу від 12.11.2009 року, укладений між позивачем та ТОВ "СОЮЗ-ВІОЛ" за своєю природою є договором про порядок володіння та користування спільним майном, відповідно до умов якого виникли права та обов'язки для сторін договору, а не для відповідача, який такою стороною не являється.

Отже, скасовуючи рішення господарського суду Сумської області, Харківський апеляційний господарський суд на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановив всі фактичні обставини справи, вірно застосував норми матеріального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для скасування постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та не впливають на нього, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 року, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діорвіна" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 року у справі №920/1061/14 залишити без змін.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

Л.В. Жукова