Постанова

від 24.03.2015 по справі 911/3845/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2015 року Справа № 911/3845/14

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Круглікової К.С.,

Мамонтової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 року у справі № 911/3845/14 господарського суду Київської області за позовом Приватного підприємства "Агро-Транс Індустрія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" про стягнення 34346,44 грн.,

за участю представників:

Позивача: Смаглій В.М. дов. б/н від 01.09.2014 року

Відповідача: Мікульський К.В. дов. № 675 від 01.04.2009 року

В с т а н о в и в :

Приватне підприємство "Агро-Транс Індустрія" (далі - ПП "Агро-Транс Індустрія", Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" (далі - ТОВ "ВП "Центр", Відповідач) про стягнення 10113,02 грн. інфляційних втрат, 24233,42 грн. 36% річних та судового збору, за договором купівлі-продажу № 05074 від 05.07.2012 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 11.11.2014 року позов ПП "Агро-Транс Індустрія" задоволено частково: стягнуто з ТОВ "ВП "Центр" на користь ПП "Агро-Транс Індустрія" 2056,44 грн. 3% річних, 10113,02 грн. інфляційних втрат і 1383,46 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 105.02.2015 року рішення господарського суду Київської області від 11.11.2014 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю, а саме: стягнуто з ТОВ "ВП "Центр" на користь ПП "Агро-Транс Індустрія" 24233,42 грн. 36% річних, 10113,02 грн. інфляційних втрат і 1827,00 грн. судового збору.

У поданій касаційній скарзі, Відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 536, 625, 670, 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 05.07.2012 року між ПП "Агро-Транс Індустрія" (Покупець) і ТОВ "ВП "Центр" (Продавець) було укладено договір № 05074 купівлі-продажу (далі - Договір), відповідно до умов якого (п.п. 1.1., 3.1.) Продавець зобов'язався продати й передати, а Покупець зобов'язався оплатити та прийняти від Продавця сільськогосподарську продукцію рослинного походження, яка вказується в додатках до цього договору (надалі товар), насипом відповідно до умов дійсного договору. Ціна на товар та його кількість вказується у додатках до цього договору.

Відповідно до п.п. 4.1., 5.1. Договору Продавець зобов'язався передати товар в повному обсязі, обумовленому п. 3.1. даного договору після надходження коштів за товар на розрахунковий рахунок Продавця. Покупець здійснює оплату за товар в українських гривнях шляхом банківського переведення коштів на розрахунковий рахунок Продавця протягом трьох банківських днів з моменту підписання договору, та наданого Продавцем рахунку-фактури.

При цьому, в п. 5.5. додатку № 1 від 01.12.2012 року до Договору сторони передбачили, що у випадку порушення Продавцем встановленого в цьому договорі кінцевого терміну передачі товару Покупцю, Продавець сплачує Покупцю проценти за користування чужими грошовими коштами із розрахунку три відсотки в місяць від суми заборгованості, починаючи з наступного дня після закінчення терміну передачі товару і до повного виконання взятих на себе зобов'язань.

Згідно п. 8.1. Договору він набуває чинності з дати підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

В наступному, у зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань за договором № 05074 купівлі-продажу від 05.07.2012 року, Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Відповідача про стягнення заборгованості в розмірі 101145,21 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 03.12.2013 року у справі № 911/4152/13, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.03.2014 року, позовні вимоги було задоволено, а саме: стягнуто з ТОВ "ВП "Центр" на користь ПП "Агро-Транс Індустрія" 90000,00 грн. попередньої оплати, 2978,63 грн. пені, 8166,58 грн. 36% річних та судові витрати по справі.

Зазначене рішення суду було виконано державною виконавчою службою 05.08.2014 року.

Вимогами Позивача у даній справі є стягнення з Відповідача 10113,02 грн. інфляційних втрат і 24233,42 грн. 36% річних за період з 01.11.2013 року по 05.08.2014 року, з посиланням на положення ст.ст. 598-600, 604, 609, 625, 655, 670, 693 ЦК України, умови договору № 05074 від 05.07.2012 року і додатку № 1 від 01.12.2012 року до нього і на те, що рішення господарського суду Київської області від 03.12.2013 року у справі № 911/4152/13 про стягнення заборгованості, було виконано тільки 05.08.5014 року.

Суд першої інстанції, з урахуванням положень ст.ст. 525, 526, 612, 625, 670, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), умов Договору та додатку № 1 до нього, та обставин справи і, зокрема, про наявність судового рішення у спорі між цими ж сторонами від 03.12.2013 року у справі № 911/4152/13, яке було виконано 05.08.2014 року, визнав встановленим судом факт неналежного виконання Відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення ним попередньої оплати за Договором та дійшов висновку про те, що підвищений розмір відсотків, на стягненні яких наполягав Позивач, передбачався умовами додатку № 1 до Договору тільки у випадку порушення Відповідачем кінцевого терміну передачі товару, як відповідальність за зобов'язанням поставки товару, від якого Позивач відмовився, заявивши вимогу про повернення сплачених грошових коштів, у зв'язку з чим, здійснивши перерахунок відсотків річних, передбачений статтею 625 ЦК України, у зв'язку з чим, прийняв рішення про часткове задоволення позову та стягнення на користь Позивача 2056,44 грн. 3% річних і 10113,02 грн. втрат від інфляції.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми відсотків річних та приймаючи нове рішення - про задоволення позову повністю, з посиланням, зокрема, на положення ст.ст. 525, 526, 612, 625, 636, 670, 692 ЦК України, вказував на те, що оскільки умовами додатку № 1 до Договору передбачалась можливість стягнення 36% річних за неналежне виконання зобов'язань по поставці товару, тоді як Відповідачем було порушено такі строки, а наявність судового рішення у справі № 911/4152/13 про стягнення заборгованості не позбавляє права Позивача на нарахування 36% річних на суму боргу по попередній оплаті товару, у зв'язку з чим, вимоги останнього про стягнення з Відповідача 36% річних та інфляційних втрат, у заявлених в позові розмірах, визнав обґрунтованими.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 111 10 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

При цьому, рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Однак, вказаним вимогам постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про стягнення суми 36% річних у повній мірі не відповідає, у зв'язку з наступним.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказана норма кореспондується з приписами ч. 1 ст. 193 ГК України.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При чому, частиною 1 ст. 230 ГК України також передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Також, статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Так, в силу ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі - продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Щодо окремого виду зобов'язань і, зокрема, тих, що виникають з договорів поставки, то відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

При цьому, статтею 35 ГПК України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як видно зазначалось вище, за договором купівлі-продажу № 05074, який був укладений 05.07.2012 року між ПП "Агро-Транс Індустрія" (Покупець) і ТОВ "Виробниче підприємство "Центр" (Продавець), Продавець зобов'язався продати й передати, а Покупець - оплатити та прийняти від Продавця сільськогосподарську продукцію рослинного походження (товар), яка вказується в додатках до цього договору, насипом відповідно до умов дійсного договору.

При цьому, у п. 5.5. додатку № 1 до Договору купівлі-продажу було передбачено, що у випадку порушення Продавцем встановленого в цьому додатку кінцевого терміну передачі товару Покупцю Продавець сплачує Покупцю проценти за користування чужими грошовими коштами із розрахунку 3% в місяць від суми заборгованості, починаючи з наступного дня після терміну передачі товару і до повного виконання взятих на себе зобов'язань.

В наступному, у зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань за вказаним Договором, рішенням господарського суду Київської області від 03.12.2013 року у справі № 911/4152/13, яке набрало законної сили 18.03.2014 року, було стягнуто з ТОВ "ВП "Центр" на користь ПП "Агро-Транс Індустрія" 90000,00 грн. попередньої оплати, 2978,63 грн. пені і 8166,58 грн. 36% річних, нарахованих за період з 01.08.2013 року по 31.10.2013 року, та судові витрати по справі.

З огляду на таке, що вказане рішення суду у справі № 911/4152/13 було виконано державною виконавчою службою тільки 05.08.2014 року, ПП "Агро-Транс Індустрія", з посиланням на положення ст.ст. 598-600, 604, 609, 625, 655, 670, 693 ЦК України, умови договору № 05074 від 05.07.2012 року і додатку № 1 від 01.12.2012 року до нього, подало до господарського суду позов до ТОВ "ВП "Центр" про стягнення 10113,02 грн. інфляційних втрат і 24233,42 грн. 36% річних за період з 01.11.2013 року по 05.08.2014 року.

Розглядаючи та вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з урахуванням встановлених обставин справи, які свідчать про неналежне виконання Відповідачем своїх зобов'язань за договором № 05074 купівлі-продажу від 05.07.2012 року, що підтверджується, зокрема, судовим рішенням у спорі між цими ж сторонами у справі № 911/4152/13 від 03.12.2013 року, виконаного 05.08.2014 року, погодився з доводами Позивача в частині стягнення з Відповідача, заявленої у позові суми інфляційних нарахувань за період з 01.11.2013 року по 05.08.2014 року за прострочення виконання грошового зобов'язання та, водночас, дійшов висновку про те, що стягнення підвищеного розміру відсотків, зазначеного в п. 5.5. додатку № 1 до Договору, на якому наполягав Позивач, є можливим тільки у випадку порушення Відповідачем кінцевого терміну передачі товару, як відповідальність за зобов'язанням поставки товару, від отримання якого Позивач відмовився, заявивши вимогу про повернення сплачених грошових коштів, а тому, здійснивши перерахунок відсотків річних, передбачений статтею 625 ЦК України, прийняв рішення про часткове задоволення цієї частини позову та стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за вказаний вище період, що у даному випадку становить 2056,44 грн.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, який, відповідно до положень ст.ст. 99 та 101, 111 12 ГПК України, під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, як і суд попередньої інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в порушення вимог ч. 1 ст. 4 7 ГПК України, щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 ГПК України, стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не приділив у повній мірі уваги вимогам вищезазначених норм матеріального права та обставинам справи, про які вказувалось вище, і які мають значення для правильного вирішення даної справи в частині стягнення відсотків річних та, скасувавши у цій частині по суті законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, стягнув суму таких за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу № 05074, виходячи з розміру 36% річних.

Зокрема, скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову в частині стягнення 3% річних за неналежне виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення господарського суду від 03.12.2013 року у справі № 911/4152/13, що було виконано примусово тільки 05.08.2014 року, та задовольняючи позов про стягнення з цих підстав 36% річних, суд апеляційної інстанції, не проаналізував належним чином, як положень ст. 625 ЦК України, на яку, зокрема, посилався і Позивач у своєму позові, яка хоч і передбачає можливість стягнення 3% річних від простроченої суми або інший розмір процентів, встановлений договором, однак стосується саме прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, що мало місце в даному випадку, так і положень п. 5.5. Додатку до Договору, в контексті даного спору, оскільки останнім передбачалась можливість стягнення підвищеного розміру відсотків тільки у випадку порушення Відповідачем кінцевого терміну передачі товару, в якості відповідальності за зобов'язанням поставки товару, від отримання якого Позивач відмовився.

Тобто, з моменту набрання чинності рішення господарського суду у справі № 911/4152/13, у Відповідача виник саме обов'язок по сплаті грошових коштів, пов'язаний з виконанням цього судового рішення, а тому, розмір процентів за невиконання такого зобов'язання, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, становить 3% річних. Інший розмір процентів за невиконання грошового зобов'язання укладеним між сторонами Договором в даному випадку передбачений не був.

З огляду на вказане, постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, не можна вважати законною та обґрунтованою, а тому така підлягає скасуванню.

Водночас, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення 3% річних у розмірі 2056,44 грн. та інфляційних втрат у розмірі 10113,02 грн., яке було прийнято у повній відповідності з вимогами норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому, підлягає залишенню його без змін.

У зв'язку із задоволенням касаційної скарги, з урахуванням положень ст. 49 ГПК України про розподіл судових витрат, господарський суд відшкодовує витрати стороні, на користь якої відбулося рішення.

Зважаючи на те, що при зверненні до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою Відповідачем було сплачено 1278,90 грн. судового збору, вказану суму необхідно стягнути на його користь з Позивача у справі.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 року скасувати, а рішення господарського суду Київської області від 11.11.2014 року у справі № 911/3845/14 - залишити без змін.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Агро-Транс Індустрія" (19604, Черкаська обл., Черкаський район, с. Червона слобода, вул. Чигиринське шосе, 24, ЄДРПОУ 33173418) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" (07600, Київська обл., Згурівський район, с. Згурівка, вул. Молодіжна, 16, ЄДРПОУ 34099325) 1278,90 грн. (одну тисячу двісті сімдесят вісім грн. 90 копійок) судового збору за подання касаційної скарги.

Зобов'язати господарський суд Київської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Малетич М.М.

Судді Круглікова К.С.

Мамонтова О.М.