Постанова

від 18.03.2015 по справі 910/5766/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2015 р. Справа№ 910/5766/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

при секретарі Філімонова І.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пекотоф"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.14року. (повний текст якого складено 17.04.14р.)

у справі №910/5766/14 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів

Шевченківського району"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пекотоф"

про стягнення 49 573,54 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пекотоф" про стягнення 21 012,58 грн. боргу за фактично спожиті комунальні послуги за період з 20.09.2010 по 26.12.2011, 25 090,00 грн. боргу за комунальні послуги по 31.12.2013 надані згідно договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення № Ц-121 від 10.01.2012, 644,31 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2 826,65 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду м. Києва по справі № 910/5766/14 від 15.04.2014 р. позов задоволено повністю. Стягнуто Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пекотоф" на користь Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" 46 102 грн. 58 коп. основного боргу, 644 грн. 31 коп. збитків від зміни індексу інфляції та 2 826 грн. 65 коп. - 3% річних, 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано доведеністю позивачем наявності у відповідача перед ним заборгованості за отримані послуги.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2014 року № 910/5766/14 в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 року було відновлено скаржнику строк для подачі апеляційної скарги, прийнято її та порушено провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді -Тарасенко К.В., Іоннікова І.А. Розгляд апеляційної скарги призначено на 24.02.2015 року.

У судовому засіданні 24.02.2015 року у справі оголошено перерву до 18.03.2015 року в порядку передбаченому ст. 77 ГПК України.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2014 року № 910/5766/14 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно встановлено судом першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Пекотоф" придбало у власність нежилі приміщення загальною площею 175,5 кв. м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 14 (літера А) у відповідності до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 2959 від 26.10.2004 р.

Право власності на вказані приміщення зареєстровані за відповідачем в Київському міському бюро технічної інвентаризації 10.12.2004 за № 3154-П, що підтверджується реєстраційним написом на зазначеному договорі.

На період з вересня 2010 року по листопад 2011 року між сторонами у справі договір на надання комунальних послуг не укладався, проте відповідачу у даний період надавалися комунальні послуги, виставлялись рахунки, які у свою чергу були частково оплачені останнім. 01.12.2011 між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради в особі (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пекотоф" (споживач) було укладено договір № Ц-121 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - договір № Ц-121).

Відповідно до п. 1.1. договору № Ц-121 виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з центрального опалення, холодного водопостачання і водовідведення, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Пунктом 9.1. договору № Ц-121 сторонами погоджено, що договір укладено на 1 (один) рік і набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однієї із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду.

Сторонами доказів в підтвердження виявлення небажання продовжувати договірні правовідносини не подано.

Відповідно до п. 2.2. договору № Ц-121 нарахування за спожиті послуги проводиться згідно табуляграм ВАТ АК "Київводоканал" і АК "Київенерго" за тарифами, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, чинними у період споживання послуг.

Уп. 3.2. договору № Ц-121 зазначено, що у разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше числа місця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до п. 4.2.1. договору № Ц-121 споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлений договором строк.

Пункт 4.1. договору № Ц-121 в разі наявності обставин, що викладені в цьому пункті містить права споживача на зменшення розміру плати та на звільнення від плати, зокрема в разі ненадання послуг, надання послуг не в повному обсязі, зниження їх якості, відсутності споживача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що у з вересня 2010 року по грудень 2013 року у відповідача виникла заборгованість за фактично спожиті послуги, які надає позивач у розмірі 46 102,58 грн.

Станом на момент звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем за фактично спожиті послуги у період не погашена.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

В силу ч.ч. 1 - 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків; 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд.

Відповідно до п. 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв. Відповідно до п. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Отже у відповідності до наведених нормам законодавства споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. (Аналогічну правову позицію було висловлено в постановах Вищого господарського суду України справа № 5020-5/370 від 15.10.2009 р. та справа № 5011-31/17255-2012 від 15.05.2014 р.)

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг.

За змістом ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Як вірно було встановлено місцевим господарським судом, відповідачем у період з вересня 2010 року по листопад 2011 року як власником житлових приміщень за адресою м. Київ, вул. Червоноармійська, 14 (літера А) споживались комунальні послуги, що в свою чергу є підставою для виникнення у відповідача обов'язку відшкодовувати відповідні витрати позивача.

Будь-яких заяв про відмову від користування житлово-комунальними послугами відповідач не заявляв.

Отже з урахування вищенаведеного суд першої інстанцій дійшов вірного висновку про те, що відповідач не маючи з позивачем належним чином укладених договірних відносин у сфері комунальних послуг не звільняється автоматично від виконання позадоговірного обов'язку щодо сплати заборгованості за фактичне споживання комунальних послуг у якості споживача у період з вересня 2010 року по листопад 2011 року, доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі з цього приводу на думку колегії суддів є безпідставними.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

01.12.2011 між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради в особі та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пекотоф" було укладено договір № Ц-121 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Як було встановлено місцевим господарським судом та не спростовано стороною відповідача по справі у останнього перед позивачем утворилася заборгованість за спожиті комунальні послуги у період з вересня 2010р. по грудень 2013р у розмірі 46 102,76 грн.

З огляду на відсутність будь-якої доказової бази на підтвердження протилежного, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині.

При цьому колегія судді не приймає до уваги доводи апелянта щодо неналежної якості послуг та неодноразові його звернення до позивача з цього приводу з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник виконавця повинен з'явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій.

Спори щодо задоволення претензій споживачів вирішуються в суді. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред'явленої претензії.

У разі встановлення за результатами аналізу факту погіршення нормованих показників якості води, витрати споживача, які він здійснив при оплаті вартості проведення аналізу води, підлягають компенсації за рахунок виконавця/виробника

Згідно пояснень апелянта, представник позивача у назначений відповідачем час для складання та підписання актів-претензії не з'явився, внаслідок чого без участі представника КП неоднаразово було складено акти-претензії споживача.

Відповідно до п.29 постанови Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 "Про затвердження Правил надання житлово-комунальних послуг" акт-претензія реєструється уповноваженими особами виконавця у журналі реєстрації актів-претензій. Виконавець зобов'язаний розглянути такий акт і повідомити протягом трьох робочих днів споживача про її задоволення або про відмову у задоволенні з обґрунтуванням причин такої відмови. У разі ненадання протягом установленого строку виконавцем відповіді вважається, що він визнав викладені в акті-претензії факти неналежного надання або ненадання послуг. Спори щодо задоволення претензій споживачів розв'язуються у суді.

Будь-яких доказів, що свідчать про реєстрацію позивачем у журналі реєстрації актів-претензій названої претензії відповідача, а також надіслання відповідачем позивачеві таких актів-претензій для відповідної реєстрації у журналі заявок останнього матеріали справи не містять та таких доказів, всупереч вимогам ст.33 ГПК України, скаржником суду не надано, що однозначно свідчить про те, що такі акти-претензії відповідачем позивачеві взагалі не направлявся, а тому й не були зареєстровані у відповідному журналі останнього.

Враховуючи те, що при складанні актів-претензій відповідачем були порушені вимоги вищенаведеного законодавства, то за оцінкою судів цей акт не є належним доказом у справі, внаслідок чого вони до уваги не приймаються.

Крім того, спори щодо задоволення претензій споживача (відповідача) у відповідності до ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в судовому порядку не вирішувались, доказів на підтвердження протилежного суду не надано.

Щодо позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням фактичного встановлення наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за спожиті комунальні послуги, колегія суддів перевіривши суми заявлені до стягнення 3 % річних та інфляційних за період з вересня 2010 року по грудень 2013 року вважає їх вірними, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заяви апелянта про застосування до частини спірної заборгованості наслідків спливу строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Порядок визначення початку перебігу позовної давності врегульовано ст. 261 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за отримані комунальні послуги та з платіжних-доручень № 965 від 30.03.2011 р., № 13 від 05.09.2011 р. «призначення платежу за послуги опалення та водопостачання» відповідачем частково погашалася заборгованість за отримані послуги, а отже в даному випадку перебіг позовної давності фактично переривався, підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до спірних відносин колегія суддів не вбачає.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пекотоф» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2014 року по справі № 910/5766/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/5766/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова