Постанова

від 24.03.2015 по справі 908/1097/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2015 р. Справа № 908/1097/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - Міхової Ю.О., за довіреністю від 22 січня 2015 року вх. № 22/01-2015;

відповідача - Бєрлізової О.Л., за довіреністю від 05 січня 2015 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1095 З\1-6) на рішення господарського суду Запорізької області від 26 травня 2014 року у справі № 908/1097/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО Укрспецсоя", м. Суми

до Публічного акціонерного товариства "Відрадненське", с.Відрадне, Запорізька область

про стягнення 737930,25 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.05.2014 року по справі №908/1097/14 позовні вимоги ТОВ "ВО Укрспецсоя" м.Суми до ПАТ "Відрадненське" с.Відрадне, Запорізька область про стягнення 737930,25 грн. задоволені частково.

Стягнуто з ПАТ "Відрадненське" на користь ТОВ "ВО Укрспецсоя" суму основного боргу у розмірі 589005,00 грн., пеню у розмірі 16715, 33 грн., суму збитків від інфляції у розмірі 23640,03 грн., 3 % річних у розмірі 7728,63 грн. та судовий збір у розмірі 13024, 00 грн.

В частині стягнення упущеної вигоди на суму 84125,94 грн. відмовлено. Зменшений заявлений позивачем розмір пені до 50 %.

Надано розстрочку виконання судового рішення терміном на 6 місяців, починаючи з червня 2014 р. з щомісячним внесенням суми боргу у розмірі 108967, 38 грн.

Скасовані заходи по забезпеченню позову, що застосовані ухвалою від 24.04.2014 р. шляхом накладення арешту на грошові кошти, в частині суми позовних вимог, які залишені судом без задоволення - 100841, 27 грн.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції, позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 05.06.2014 р. вих. № 14-01.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 20.06.2014 р. у справі № 908/1097/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Радіонова О.О., судді: Марченко О.А., Татенко В.М.) апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначений на 22.07.2014 р.

Відомості щодо розгляду апеляційної скарги позивача про перегляд рішення господарського суду Запорізької області від 26.05.2014 р. у справі 908/1097/14 - відсутні.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" від 12.08.2014 р. за №1632-VII змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних, зокрема, господарським судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням голови Вищого господарського суду України №28-р від 02.09.2014 р. визначено, що розгляд господарських справ, які підлягають перегляду в апеляційному порядку Донецьким апеляційним господарським судом здійснюється Харківським апеляційним господарським судом.

В зв'язку з тим, що господарська справа №908/1097/14 не була передана Донецьким апеляційним господарським судом за підсудністю до Харківського апеляційного господарського суду через відсутність фізичної можливості та механізму вирішення цього питання на той момент, позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області із заявою №22/01/2015-юр про відновлення втраченого провадження судового провадження та надсилання всіх матеріалів по справі № 908/1097/14 до Харківського апеляційного господарського суду для подальшого вирішення апеляційної скарги.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.02.2015 року заяву ТОВ "ВО Укрспецсоя" щодо відновлення втраченого судового провадження по справі №908/1097/14 задоволено.

Відновлено втрачену господарську справу № 908/1097/14 за позовом ТОВ "ВО Укрспецсоя" до ПАТ "Відрадненське" про стягнення суми для подальшого її направлення до Харківського апеляційного господарського суду для апеляційного провадження.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2015р. прийнято матеріали відновленої справи № 908/1097/14 до провадження.

24.03.2015 року від представників сторін надійшли додаткові документи, які були колегією суддів долучені до матеріалів справи (вх. 4766, 4789).

У призначеному судовому засіданні 24.03.2015 року представник позивача просить рішення Господарського суду Запорізької області від 26.05.2014р. скасувати в частині залишених без задоволення позовних вимог. В іншій частині рішення просив залишити без змін.

Представник відповідача просить рішення Господарського суду Запорізької області від 26.05.14 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ "ВО Укрспецсоя" задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Застосовуючи приписи статей 525, 526, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, враховуючи визнання відповідачем суми основного боргу, місцевий господарський суд частково задовольнив позовні вимоги на суму 589005,00 грн. У зв'язку із порушенням з боку відповідача умов договору щодо своєчасної та повної оплати, суд стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні та 3% річних. Застосовуючи до спірних правовідносин приписи статі 611 Цивільного кодексу України, 230 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд стягнув з відповідача пеню, зменшивши її розмір до 50%. В частині стягнення з відповідача упущеної вигоди, суд першої інстанції відмовив за недоведеністю. На підставі статті 83 Господарського процесуального кодексу надав розстрочку виконання судового рішення на шість місяців, щомісячними платежами у розмірі 108967,38 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Зобов'язанням, відповідно до пунктів 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як убачається із матеріалів справи, 30.09.2013 р. між Публічним акціонерним товариством «Відрадненське» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВО «Вогнетрив - Інвест» (продавець) укладений договір поставки № 30/2, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити та передати покупцю жмих соєвий (кормовий), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару на умовах та в строки визначені договором (далі-Договір).

14.11.2013 р. сторони підписали додаткову угоду №1, відповідно до якої, зокрема, Покупець змінив свою назву, замість Товариство з обмеженою відповідальністю «ВО «Вогнетрив-Інвест» - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВО Укрспецсоя» (т. 1 а.с. 31).

Ціна та кількість товару визначається додатками до договору на кожну партію окремо та дійсна протягом строку поставки зазначеного в додатку до договору.

Розділом 4 договору передбачено, що приймання товару покупцем від продавця по кількості здійснюється за адресою поставки товару відповідно до пункту 2.1 даного договору. Право власності на товар переходить до покупця з моменту його прийняття.Підставою для розрахунків є чинний договір та кожна накладна на приймання - передачу товару.

Строки поставки, умови оплати та можливі зміни умов поставки зазначаються у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

Умови поставки товару також зазначаються в специфікаціях та супроводжуються наступними документами: рахунок фактура, видаткова накладна, податкова накладна, товарно-транспортна накладна, посвідчення якості.

Відповідно до розділу 11 Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2013 р. або до повного виконання.

Сторонами були підписані та скріплені печатками наступні специфікації: № 1 від 30.09.2013 р. на суму 108120,00 грн.; № 2 від 07.10.2013 р. на суму 117130, 00 грн.; № 3 від 08.10.2013 р. на суму 53465,00 грн.; № 4 від 16.10.2013 р. на суму 165580, 00 грн.; № 5 від 21.10.2013 р. на суму 103445,00 грн.; № 6 від 23.10.2013 р. на суму 260780,00 грн.; № 7 від 30.10.2013 р. на суму 238085,00 грн.; № 8 від 06.11.2013 р. на суму 156145,00 грн.; № 9 від 07.11.2013 р. на суму 90 610,00 грн.; № 10 від 13.11.2013 р. на суму 141355,00 грн.; № 11 від 19.11.2013 р. на суму 198730,00 грн.; № 12 від 23.11.2013 р. на суму 108375,00 грн.; № 13 від 25.11.2013 р. на суму 125800,00 грн.; № 14 від 30.11.2013 р. на суму 124355,00 грн. Всього на 1991975,00 грн. (т. 1 а.с. 32-46).

Позивачем, в підтвердження факту поставки та на виконання п. 2.1 Договору надані рахунки-фактури, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та податкові накладні (т. 1 а.с. 47-149, т. 2 а.с. 1-30).

Факт отримання товару на загальну суму 1991975,00 грн. підтверджується підписом уповноваженої особи на вищезазначених первинних документах за довіреностями, а також не заперечується відповідачем ( т. 1 а.с. 63,124,129,150).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару у повному обсязі не виконав.

Як встановлено місцевим господарським судом, з висновками якого погоджується колегія суддів, відповідачем проведена часткова оплата на суму 1402970,00 грн., у зв'язку з чим місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 589005,00 грн.

Із сумою основного боргу у розмірі 589005,00 грн., яка заявлена позивачем до стягнення, погодився представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано, у відповідності до матеріалів справи та чинного законодавства правильно зроблено висновок про задоволення позовних вимог в цій частині позову.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідачу нараховані позивачем: 3% річних у сумі 7728,63 грн. та інфляційні втрати за неналежне та несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 23640,03 грн.

Зі змісту статті 625 Цивільного кодексу України випливає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з урахуванням індексу інфляції, він має врахувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, перевіривши арифметичних розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних на зазначену позивачем суму.

В силу статей 611 Цивільного кодексу України та 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У зв'язку із порушенням відповідачем умов Договору, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 33430,65 грн.

Місцевим господарським судом стягнуто на користь позивача пеню у розмірі 16715,33 грн., скориставшись правом, передбаченим п. 3 ч. 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши обґрунтованість розрахунку пені, колегією суддів встановлено, що зроблений розрахунок відповідає як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розділом 7 договору поставки № 30/2 від 30.09.2013р. передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Сторона, що порушила грошове зобов'язання, відповідно до даного договору зобов'язана сплатити на користь іншої сторони пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок пені, враховуючи приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", колегія суддів дійшла висновку, що розрахунок, зроблений позивачем на суму 33430,65 грн., відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства.

Разом з цим, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Таким чином, колегія суддів, враховуючи положення п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" дійшла висновку, що в даному випадку судом першої інстанції дотриманий баланс інтересів сторін та правомірно зменшено розмір пені на 50 %, що дорівнює 16715,33 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність судового рішення в частині відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення упущеної вигоди в сумі 84125,94 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до приписів статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) шкоди;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до приписів статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання ним прибутку в результаті виконання умов договору з іншим контрагентом.

Як вже зазначалося вище, стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини), так і ступінь вини в розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Вимога про відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у даному випадку як всіх обов'язкових елементів для настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків (протиправної поведінки; розміру збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; вини заподіювача), так і підстав для застосування такої відповідальності у вигляді стягнення з ПАТ "Відрадненське" на користь ТОВ "ВО Укрспецсоя" збитків у вигляді упущеної вигоди.

Крім того, не оспорюючи свою заборгованість перед позивачем, в тому числі боргу по пені, 3% річних та інфляційних, відповідачем подано до суду першої інстанції клопотання про розстрочення виконання судового рішення.

Суд першої інстанції частково задовольнив зазначене вище клопотання, надав розстрочку виконання судового рішення на 6 місяців щомісячними платежами у розмірі 108967,38 грн.

Відповідно до п. 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення. При цьому слід враховувати приписи статті 121 Господарського процесуально кодексу України.

Під час вирішення питання про розстрочку виконання рішення, колегія суддів враховує матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору та інші обставини справи, зокрема, надану відповідачем документацію щодо цін на продукцію ПАТ «Відрадненське» (т. 2 а.с. 106-108), враховуючи те, що строк розстрочки наданий судом першої інстанції вже сплив, судова колегія зазначає про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині надання розстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до статті 68 Господарського процесуального кодексу України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Судом першої інстанції цілком правомірно скасовані заходи по забезпеченню позову, які були застосовані 24.04.2014 р., шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в частині позовних вимог, які місцевим господарським судом залишені без задоволення.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1-2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи позивача в апеляційній скарзі позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає позивач.

Судова колегія вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО Укрспецсоя", м. Суми залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 26 травня 2014 року у справі № 908/1097/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 27.03.2015р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.