Рішення

від 06.08.2009 по справі 7/108-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/108-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

06 серпня 2009 р.           Справа 7/108-09

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", м. Київ в особі філії ВАТ "Укрексімбанк" в м. Вінниці.    

до: Відкритого акціонерного товариства "Вінницький асфальтобетонний завод", м. Вінниця та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Яушева Ріната Вадимовича.   

про стягнення 80199,24 грн.

Головуючий суддя          

Cекретар судового засідання  

Представники

позивача: Романенко І.М.-головний юрисконсульт, довіреність № 010-01/3377 від 20.05.2009 року.

відповідача : Федик Ю.Ю.-представник за довіреністю № 52 від 19.03.2009 року

3-я особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Яушев Р.В. - не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з ВАТ "Вінницький асфальтобетонний завод" на користь ВАТ "Державний експортно-імпортний банк" 80199,24 грн. заборгованості, з яких 73922,54 грн. простроченої заборгованості та 6276,70 грн. пені згідно договору поруки.

Ухвалою від 12.05.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі                    № 7/108-09 та призначено до розгляду на 09.06.2009 року.

04.06.2009 року відповідач надав відзив на позовну заяву в якому підтверджує факти викладені в позовні заяві разом з тим вказує, що після подання позовної заяви Яушев Р.В. частково сплатив грошові кошти згідно кредитного договору.

09.06.2009 року відповідач подав клопотання № 102 від 09.06.2009 року про залучення до участі у справі у якості третьої особи позичальника за договором  кредитної лінії Яушева Р.В..

Із матеріалів справи вбачається, що згідно договору поруки № 7407Р3 від 20.02.2007 року відповідач поручився перед позивачем солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання Позичальником (Яушев Р.В.) зобов'язання по договору про відкриття кредитної лінії № 7407кр46 від 20.02.2007 року укладеного між позивачем та Яушевим Р.В., а тому ухвалою суду від 09.09.2009 року з метою залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Яушев Р.В., а також необхідністю у витребуванні нових доказів розгляд справи було відкладено на 07.07.2009 року.

07.07.2009 року Яушев Р.В. в судове засідання не з'явився, витребуваних документів ухвалою суду від 09.06.2009 року не надав.

Враховуючи неявку в судове засідання третьої особи та клопотання сторін про відкладення розгляду справи, розгляд справи було відкладено до 06.08.2009 року.

06.08.2009 року відповідач подав до суду клопотання в якому вказує, що основний борг та проценти по договору № 7407кр46 від 20.02.2007 року Яушевим Р.В. погашено повністю, та в зв'язку з тим, що на даний час відповідач є неспроможним сплатити нараховану за несвоєчасне виконання зобов'язання по кредитному договору суму пені просить суд при прийнятті рішення зменшити розмір нарахованої пені.

За письмовим клопотанням представників сторін справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20.02.2007 року між Яушевим Р.В. та ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" було укладено договір про відкриття кредитної лінії для про ведення операцій з платіжною карткою № 7407кр46.

Згідно даного договору Кредитор відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію для проведення операцій з використанням Картки з лімітом заборгованості не більше 9900,00 доларів США, строком до 30.01.2009 року (п. 2.1. договору).

Одночасно було підписано тристоронній договір поруки № 7407Р3 згідно якого ВАТ "Вінницький асфальтобетонний завод" зобов'язувалося солідарно відповідати перед позивачем за повне та своєчасне виконання Яушевим Р.В. своїх зобов'язань відповідно до договору про відкриття кредитної лінії № 7407кр46 від 20.02.2007 року, а також відшкодовувати витрати, що будуть визначатися на момент фактичного задоволення, в т.ч.. суму кредитів, проценти, пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання основного зобов'язання, інші понесені витрати внаслідок невиконання або несвоєчасного (неповного) виконання основного зобов'язання.

За посиланням позивача Яушев Р.В. своє зобов'язання по поверненню відсотків та сплаті боргу порушив, тому 02.02.2009 року йому було надіслано претензійний лист з вимогою сплатити борг в добровільному порядку. Однак відповіді на вказаний лист Яушев Р.В. не надав. Також претензійний лист 02.02.2009 року було направлено поручителю, у відповідь на який ВАТ "Вінницький асфальтобетонний завод" надіслало лист № 20 від 07.02.2009 року в якому повністю визнало свої зобов'язання по кредитному договору                № 7407кр46 від 20.02.2007 року та гарантувало повернення простроченої заборгованості по кредиту протягом 1 кварталу 2009 року.

Однак розрахунки не були проведені тому, 06.05.2009 року позивач подав позов до суду.

Враховуючи викладене суд зазначає наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Разом з тим, як встановлено судом після порушення провадження у справі відповідач повністю погасив заборгованість перед позивачем, що підтверджується квитанціями №  6719, № 3064, № 2379 та банківськими виписками по рахунку.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 73922,54 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

В судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги щодо стягнення пені, які на момент прийняття рішення у справі становлять згідно довідки по розрахунку 7591,87 грн..

При цьому суд звертає увагу на те, що позивачем в позовній заяві заявлено до стягнення пеню в розмірі 6276,70 грн., а клопотання про збільшення розміру позовних вимог в цій частині подано не було.

Стосовно вимог про стягнення пені суд враховує наступне.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України  виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що  штрафними санкціями у  цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В п.п. 7.1, 7.2, 7.3 Договору про відкриття кредитної лінії для проведення операцій з платіжною карткою № 7407кр46 від 20.02.2007 року сторони погодили відповідальність для Позичальника за порушення зобов'язань у вигляді пені.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього  Кодексу,  інших  актів  цивільного законодавства,  звичаїв  ділового  обороту, вимог  розумності  та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення пені є правомірною, оскільки відповідає умовам Договору та чинному законодавству.

При цьому суд враховує, що нарахування та заявлення до стягнення пені проведено в межах строку позовної давності встановленої п.1 ч.2 ст.258 ЦК України та періоду нарахування встановленого ч.6 ст.232 ГК України із врахуванням в цій частині п.7.6 Договору.

Разом з тим розглянувши клопотання відповідача щодо зменшення розміру нарахованої пені суд дійшов наступних висновків.

Як вказувалось раніше відповідач посилається на те, що Яушев Р.В. повністю погасив заборгованість по кредиту. Крім того відповідач вказує на неможливість сплатити нарахованої пені з огляду на своє скрутне фінансове становище, яке спричинене значним зниженням обсягу доходів підприємства, наявністю заборгованості по заробітній платі, зниження курсу гривні по відношенню до долара США в якому сплачувався кредит тощо.

На підтвердження вказаного відповідач надав суду ряд документів, які підтверджують викладене.

Зокрема, із довідки № 125 від 05.08.2009 року ВАТ "Вінницький асфальтобетоний завод" вбачається, що за відповідачем рахується заборгованість по заробітній платі у розмірі 56344,26 грн..

З врахуванням встановлених обставин суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує  вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. 

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки суд взяв до уваги: фінансовий стан ВАТ "Вінницький асфальтобетонний завод"; те що фактично під час розгляду справи відповідачем було погашено борг перед позивачем; зниження курсу гривні по відношенню до долара США тощо.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує пеню до 4000,00 грн..

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 12.05.2009 року, від 09.06.2009 року, від 07.07.2009 року відповідач  не подав до суду  доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження в частині стягнення 73922,54 грн. боргу та зменшення розміру пені, яка заявлена позивачем.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Також суд враховує п.6.3 даного роз'яснення в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Керуючись, ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ч.1 ст.546, ст.549, ч.1 ст.550, ч.3 ст.551, ст.ст. 553, 554, ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст.625, 627, 628, 629, 1046, 1050 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ст.230, ч.4 ст.231, ст. 233 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, п.11 ч.1 ст.80. ст. 82, п.3 ч.1 ст.83, ст.ст. 84, 85, 115, 116  Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Зменшити розмір заявленого до стягнення пені до 4000 грн. 00 коп..

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Вінницький асфальтобетонний завод", вул. Грибоєдова, 10, м. Віннниця - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 02131479) на користь Відкритого акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії ВАТ Укрексімбанк в м. Вінниці - (інформація про реквізити - п/р 3739901742, МФО-302429, ідентифікаційний код - 24896705) –4000 грн. 00 коп. пені, 801 грн. 99 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 312 грн. 50 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Припинити провадження в частині стягнення 73922,54 грн. боргу.

6. Копію даного рішення надіслати сторонам та третій особі рекомендованим листом.  

Суддя                                              

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  11 серпня 2009 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 -  позивачу - вул. Козицького, 51, корпус 1, м. Вінниця.

3 - відповідачу - вул. Грибоєдова, 10, м. Вінниця.

4 - Яушеву Р.В. - вул. Київська, 89 м. Вінниця.