Рішення

від 28.07.2009 по справі 9/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/12

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

28.07.09 р.                                                                                     Справа № 9/12                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О.А.

при секретарі судового засідання Гутевич С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Закритого акціонерного товариства „Луганськ – Лада”, м. Луганськ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбас – Авто”, м. Макіївка

про стягнення 275 168 грн. 81 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Істратій А.І. – юрисконсульт (за довіреністю №11/1 від 26.05.2009р.);

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

          Позивач, Закрите акціонерне товариство „Луганськ – Лада”, м. Луганськ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбас – Авто”, м. Макіївка про стягнення заборгованості в розмірі 275 168 грн. 81 коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 254 559грн.93коп. та пені в розмірі 20 608грн.88коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір поставки №142/85 від 02.10.2008р., видаткові накладні №РН-0000807, №РН-0000812 від 02.10.2008р., №РН-0000882, №РН-0000883, №РН-0000884 від 11.11.2008р., довіреності на отримання ТМЦ серії ЯИР №722596 від 02.10.2008р., ЯИР №722597 від 11.11.2008р., рахунки-фактури №СФ-21859, №СФ-21861 від 02.10.2008р., №СФ-21981, №СФ-21982 від 11.11.2008р., накладні-повернення №2 від 19.03.2009р., №3 від 19.03.2009р., видаткову накладну №6 від 19.03.2009р., акт звірки взаєморозрахунків на 04.12.2008р., претензію вих.№44 від 24.03.2009р.

Відповідач який належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами господарського суду від 26.05.2009р., 25.06.2009р., 15.07.2009р. заявлені вимоги не оспорив, відзив на позов не представив, в судові засідання не з'явився, тому згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, справу розглянуто за наявними матеріалами.

28.07.2009р. позивачем надані уточнення до позовної заяви б/н та дати, відповідно до яких останній зазначає, що правовідносини між сторонами виникли на підставі усної домовленості сторін за видатковими накладними №РН-0000807, №РН-0000812 від 02.10.2008р., №РН-0000882, №РН-0000883, №РН-0000884 від 11.11.2008р., тобто правовідносини сторін є позадоговірними, на підставі чого зменшує розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 254 559грн.93коп.

Суд розглядає зменшені позовні вимоги з урахуванням уточненнь до позовної заяви.

Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив:

За твердженням позивача, між Закритим акціонерним товариством „Луганськ – Лада”, м. Луганськ, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Донбас – Авто”, м. Макіївка досягнуто згоди про поставку на адресу останнього продукції (автозапчастин).

Відповідно до ч.1, 2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч.1 ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Крім того, ст.218 ЦК України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За твердженням позивача, на виконання умов домовленості останнім на адресу відповідача здійснена поставка продукції за видатковими накладними №РН-0000807, №РН-0000812 від 02.10.2008р., №РН-0000882, №РН-0000883, №РН-0000884 від 11.11.2008р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Фактичне отримання відповідачем зазначеного товару підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на вищезазначених накладних у графі „отримав(ла)” та печаткою підприємства, а також довіреностями на отримання ТМЦ серії ЯИР №722596 від 02.10.2008р., ЯИР №722597 від 11.11.2008р. (копії довіреностей залучені до матеріалів справи), на підставі чого суд вважає, що продукція прийнята відповідачем без заперечень.

За приписом ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторонни (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.2 п.1 ст.11 ЦК України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, між сторонами виникли зобов`язувальні правовідносини у результаті фактичних дій сторін, направлених на встановлення цих правовідносин.

Отже, угода укладена між сторонами шляхом підписання вищезазначених накладних відповідачем.

Накладні мали всі суттєві умови, визначені законом для договорів поставки, а саме: предмет, найменування, кількість, асортимент товару, вартість за одиницю, загальна сума, реквізити продавця. Тобто, покупець (відповідач) мав повну інформацію про товар, який позивач поставляє на його адресу.

Згідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В свою чергу, відповідно до п.2 ст.252 Цивільного кодексу України, термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 Цивільного кодексу України).

Оскільки між сторонами існували довгострокові правовідносини щодо постачання товару, тому позивачем відповідачу систематично поставлялась продукція. Так, з урахуванням наявних у матеріалах справи видаткових накладних, загальна сума поставленого товару становила 587 318грн.54коп.

Таким чином, прийнявши продукцію від позивача, у відповідача виникло зобов`язання щодо оплати отриманого товару.

За твердженням позивача, відповідач частково оплатив вартість отриманої продукції на загальну суму 105 000грн.00коп. Крім того, позивач зазначає, що в рахунок погашення заборгованості позивачем у відповідача був придбаний товар  на загальну суму 26 361грн.80коп. Також відповідачем було здійснено часткове повернення товару на суму 76 000грн.20коп., після чого заборгованість відповідача становила 379 956грн.52коп., про що сторонами було складено акт звірки взаєморозрахунків станом на 04.12.2008р. (копія акту залучена до матеріалів справи).

На ряду з зазначеним, позивач посилається на те, що 19.03.2009р. за домовленістю сторін відповідачем було здійснене повернення позивачеві товару на суму 58 946грн.17коп. згідно накладної-повернення №2 та на суму 26 144грн.46коп. за накиданою №3. Крім того, позивачем у рахунок погашення боргу у відповідача було придбано товар на суму 40 305грн.96коп., що підтверджується видатковою накладною №6 від 19.03.2009р. (копії зазначених вище накладних наявні в матеріалах справи).

Таким чином, станом на 24.03.2009р. заборгованість відповідача становила 254 559грн.93коп.

На сплату отриманої продукції позивачем на адресу відповідача надавались рахунки-фактури №СФ-21859, №СФ-21861 від 02.10.2008р., №СФ-21981, №СФ-21982 від 11.11.2008р.

У зв`язку з несплатою боргу 23.03.2009р. позивачем на адресу відповідача направлена претензія вих.№44 від 23.03.2009р. про погашення виниклої заборгованості. Вказана претензія отримана відповідачем 06.04.2009р., про свідчить відповідний напис на опису отриманих документів, копія якого залучена до матеріалів справи. Однак вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки строк оплати сторонами не встановлювався, в даному випадку, суд вважає за необхідне при встановлені моменту виникнення зобов`язання відповідача щодо оплати отриманої продукції застосувати положення ч.2 ст.530 ЦК України, на підставі якої зобов`язання щодо оплати поставленого товару виникає у відповідача після спливу семиденного строку з моменту пред`явлення позивачем грошової вимоги - претензії, тобто з 14.04.2009р.

Позивач зазначає, що на момент подання позовної заяви до суду відповідач не оплатив вартість поставленої продукції, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 254 559грн.93коп.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається (ст.525 ЦК України).

Аналогічно, ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, позивач свої обов`язки за домовленістю сторін виконав належним чином, здійснивши поставку продукції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманої продукції на день пред`явлення позову не виконав, у зв`язку з чим на момент подання позовної заяви до суду у останнього виникла заборгованість у розмірі 254 559грн.93коп.

Для всебічного та об`єктивного розгляду справи господарський суд ухвалами від 25.06.2009р., 15.07.2009р. зобов'язати відповідача надати письмові пояснення щодо факту отримання товарно-матеріальних цінностей за видатковими накладними №РН-0000807, №РН-0000812 від 02.10.2008р., №РН-0000882, №РН-0000883, №РН-0000884, від 11.11.2008р., стосовно наявності підписів та печаток на зазначених накладних та щодо наявності довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей за наведеними накладними.

Однак вимоги суду відповідачем не виконані, відповідні пояснення не надані.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за поставлений товар, суд робить висновок, що заборгованості в розмірі 254 559грн.93коп. не погашена до теперішнього часу.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги Закритого акціонерного товариства „Луганськ – Лада”, м. Луганськ щодо стягнення основного боргу в розмірі 254 559грн.93коп. є обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем у позовній заяві було заявлено клопотання про вжиття заходів по забезпеченню позову шляхом накладання арешту на майно та грошові кошти відповідача.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

З огляду на позицію Вищого господарського суду України, викладену в Інформаційному листі „Про деякі питання практики забезпечення позову” від 12.12.2006р. № 01-8/2776, вирішуючи питання про забезпечення позову судом мають бути враховані наступні вимоги:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В контексті зазначених роз'яснень суд вважає, що задоволення клопотання про забезпечення позову не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та адекватності.

Крім того, позивачем жодним чином не обґрунтоване заявлене клопотання, а також доказів в підтвердження наявності підстав, які б ускладнили або зробили неможливим виконання судового рішення позивачем не надано, судом не встановлено.

Що стосується клопотання про накладення арешту на майно, суд вважає, що оскільки позовні вимоги по цій справі пов'язані зі стягненням коштів, тому відсутній зв'язок між цим заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Таким чином, суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням вищевказане клопотання позивача, вважає його таким, що не підлягає задоволенню у зв'язку з тим, що позивач не довів належними доказами наявність у відповідача коштів на рахунках в банках, крім того вказане клопотання засноване лише на припущеннях позивача стосовно того, що грошові кошти, які є у відповідача, можуть зникнути, зменшитися за кількістю на момент винесення рішення господарським судом.

З огляду на зазначене, клопотання позивача про вжиття заходів по забезпеченню позову шляхом накладання арешту на майно та грошові кошти відповідача є необґрунтованим, недоведеним, а тому підлягає залишенню без задоволення.

Враховуючи зменшення позивачем розміру позовних вимог, судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.11, 205, 206, 218, 509, 525, 526, 530, 692 Цивільного кодексу України, ст.174, 181, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 49, 66, 67, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

                                                    ВИРІШИВ:

Позов Закритого акціонерного товариства „Луганськ – Лада”, м. Луганськ, до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбас – Авто”, м. Макіївка про стягнення заборгованості в розмірі 254 559грн.93коп. – задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбас – Авто” (за адресою: пл. Грибіниченка, буд.6, кв.35, м. Макіївка, Донецька область, 86130; фактична адреса: мкр-н Комсомольський, б.26, кв.3, м. Макіївка, Донецька область, 86130; р/р 26000301529149 в ЦМВ „Промінвестбанк” у м. Макіївка, МФО 334516, код ЄДРПОУ 32698399, ІПН 326983905913) на користь Закритого акціонерного товариства „Луганськ – Лада” (за адресою: вул. Монтажна, 28, м. Луганськ, 91054, р/р 260050161374 у Луганській філії „Укрексімбанк”, МФО 304289, код ЄДРПОУ 13382368, ІПН 133823612347) заборгованість в розмірі 254 559грн.93коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 2 545грн.60коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 289грн.10коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У судовому засіданні 28.07.2009р. оголошено повний текст рішення.

Суддя                                                               Марченко О.А.