Постанова

від 11.08.2009 по справі 29/101-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

29/101-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2009 р.                                                           Справа № 29/101-09  

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:

головуючий суддя  Кравець Т.В., суддя-доповідач  Гончар Т. В. ,  суддя Шутенко І.А.

при секретарі Горбачовій О.А.

за участю представників :

позивача- представник Голуб В.Є за дов. б/н від 20.02.2009 р.,

відповідача- представник Міщенко С.О. за дов. б/н від 10.02.2009 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду  апеляційну скаргу Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (вх. № 1547Х/2-5)  на рішення  господарського суду Харківської області від  29.04.2009 р. по справі № 29/101-09 (суддя Тихий П.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Мімоза», м. Київ

до Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства, м. Харків

про стягнення 272915,60 грн, -   

встановила:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача 177844,36 грн. заборгованості за поставлений товар, згідно видаткової накладної № 0000004 від 17.07.2008 р.; неустойку у розмірі 22803,06 грн.; інфляційні за період з вересня по січень 2008 р. у розмірі 17144,20 грн.; 3% річних у розмірі 2850,39 грн.; збитки у розмірі 52273,59 грн.; судові витрати, що складаються з витрат на послуги адвоката у розмірі 25000,00 грн.; державного мита у розмірі 2729,16 грн. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.( а.с. 2-5 т.1).

21.04.2009 р. позивач уточнив свої позовні вимоги, надав заяву про їх збільшення, і просив суд стягнути з відповідача 167844,36 грн. заборгованості за поставлений товар, неустойку у розмірі 29142,64 грн.; інфляційні у розмірі 22835,22 грн.; 3% річних у розмірі 3642,84 грн.; збитки у розмірі 64674,06 грн.; судові витрати  (а.с. 49-51 т.1).  

28.04.2009 р. відповідач надіслав до господарського суду клопотання про відкладення розгляду даної справи, у зв*язку з тим, що особа, яка представляє його інтереси  знаходиться на лікарняному ( а.с. 131 т.1).

29.04.2009 р. позивач уточнив свої позовні вимоги, надав заяву про зменшення позовних вимог, у зв*язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу у розмірі 40000,00 грн.( а.с. 134 т.1).

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.04.2009 р. відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про відкладення розгляду даної справи. Прийнято заяву позивача про зменшення позовних вимог.  Позов задоволено. Стягнуто  з Харківського казенного експериментального протезно –ортопедичного підприємства на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково –виробниче підприємство  «Мімоза»суму основного боргу у розмірі 127844,36 грн.; 29142,64 грн. пені,; 22835,22 грн. інфляційних витрат, 3% річних у розмірі 3642,84 грн.; 64674,06 грн. збитків, 20000,00 грн. витрат на послуги адвоката, державного мита у розмірі 2881,39 грн. та витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн.

Відповідач, з рішенням суду не погодився, подав апеляційну скаргу та уточнення до неї, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 29.04.2009 р. по справі № 29/101-09 та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір неустойки, звільнити його від виплати збитків, які пов*язані з переведенням національної валюти у Європейську валюту, в сумі 64674,06 грн. та зменшити суму судових витрат в частині витрат на адвокатські послуги, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення було винесено з порушенням норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. При прийнятті рішення судом неповністю з*ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки викладені в рішенні не відповідають обставинам справи. Апелянт вважає, що розглянувши справу за відсутності його представника, суд порушив вимоги статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позбавивши відповідача можливості надати усні пояснення господарському суду, навести свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти доводів позивача.

Крім того, щодо суми основного боргу, то відповідач його визнає, і 13.05.2009 р., ще до того як дізнався про існування оскаржуваного рішення по справі, повністю розрахувався з позивачем. Щодо суми неустойки, інфляційних витрат, трьох відсотків річних, то апелянт вважає, що оскільки сертифікати якості на поставлений товар медичного призначення були ним отримані лише 18.08.2008 р., а згідно з п.5.1 договору термін розрахунку за поставлений товар здійснюється протягом 21 дня від дати поставки товару, тому затримка оплати за поставлений товар починається з 08.09.2008р. Тобто, саме з цієї дати слід розраховувати неустойку, інфляційні витрати, три відсотки річних. Щодо суми збитків, то апелянт вважає, що посилання позивача на контракт з німецьким підприємством від 05.05.2008 р. не стосується відносин між позивачем та відповідачем, до того ж, договір, укладений між ними, № 02/05-08 від 13.05.2008 р. виконувався на території України де розрахунки проводяться в національній валюті –українській гривні. Сума договору була позивачем і відповідачем визначена в українській гривні, та договором не передбачена виплата сторонами курсової різниці, і не зазначені курсові ризики. Щодо розміру судових витрат, то на думку апелянта, в цій частині вимоги задоволені судом першої інстанції безпідставно, оскільки відповідач проти суми основного боргу ніколи не заперечував. Сума в 20000,00 грн. адвокатських послуг не пропорційно велика у порівнянні з самим боргом.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, в якому  просить рішення господарського суду Харківської області від 29.04.2009 р. у справі № 29/101-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, позивач вважає, що оскільки на момент розгляду справи у суді першої інстанції, після прийняття рішення по суті, відповідачем добровільно виконані зобов*язання по перерахуванню грошових коштів по сумі основного боргу, тому на момент винесення рішення борг існував, а відтак обставина перерахування коштів після винесення рішення не може бути підставою для скасування законного рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила таке.

13.05.2008 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство»«Мімоза»та Харківським казенним експериментальним ппротезно - ортопедичним підприємством було укладено договір поставки товару № 02/05-08 ( а.с. 10-11 т.1). Того ж 13.05.2008 р. сторонами було укладено додаткову угоду до договору, у якій було конкретизовано асортимент товару ( а.с. 12 т.1).

Згідно пункту 1.1 договору позивач зобов*язався поставити та передати у власність, а відповідач прийняти та своєчасно сплатити вартість товару, а саме протезно-ортопедичні напівфабрикати та матеріали для виготовлення протезів верхніх та нижніх кінцівок німецького виробництва, в асортименті та по ціні згідно специфікації до договору.  17.07.2008 р. сторонами договору було погоджено специфікацію, у якій визначено асортимент товару, що поставляється ( а.с. 13 т.1).

Пунктом 5.1 договору передбачено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом трьох тижнів з дати поставки ( датою поставки вважається дата, що вказана у накладній на відвантажений товар).

Згідно видаткової накладної № РН-0000004 від 18.07.2008 р. позивач передав у власність відповідача товар на загальну суму 177844,36 грн. (а.с.15 т.1). Факт отримання товару підтверджується довіреністю на отримання матеріальних цінностей серія ЯПГ № 456023/120 від 18.07.2008 р. ( а.с.16 т.1).

Позивач виконав зобов*язання передбачені договором № 02/05-08 , передав у власність відповідача товар на загальну суму 177844,36 грн. Проте, відповідач  не виконав свої зобов*язання за вказаним договором, не сплатив вартість отриманого товару у встановлений договором строк.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогами про добровільну сплату заборгованості за поставлений товар, що підтверджується листами від 29.10.2008 р. вих. № 6 та від 24.11.2008 р. вих. № 10  (а.с. 17,19 т.1). Відправка листів –вимог підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих листів від 04.11.2008 р. та вд 29.11.2008 р. ( а.с. 18,20 т.1).

Як свідчать матеріали справи, в процесі розгляду справи, відповідач сплатив частину суми основного боргу, що становить 50000,00 грн. (10000,00 грн. –02.04.2009 р. та 40000,00 грн. –15.04.2009 р.)( а.с. 123,135 т.1).

Таким чином сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 127844,36 грн., що не спростовується самим позивачем.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов*язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов*язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо доведоності факту порушення відповідачем умов діючого законодавства стосовно несплаченої основної  заборгованості за договором № 02/05-08 та визнання позовних вимог в цій частині обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у розмірі 127844,36 грн.

Стосовно неустойки, виплати збитків, пені та судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом, щодо інфляційних витрат та трьох відсотків річних, відповідач посилається на те що позивач здійснив поставку товару без відповідних сертифікатів. Але, оскільки поставлений товар є товаром медичного призначення, наявність сертифікатів є обов*язковою і з*ясування якості товару та прийняття рішення про відмову від поставленого товару у разі невідповідності останнього зазначеній якості, можливо лише за умови наявності сертифікатів якості, а сертифікати якості отримані ним лише 18.08.2008, тому з урахуванням умов договору, нарахування інфляційних витрат та трьох відсотків річних починається з 08.09.2008р.

Такі посилання спростовуються матеріалами справи та чинним законодавством, а саме.

У відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов*язання, повинен сплатити кредиторові борг з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних за весь час прострочки.

У відповідності до пункту 5.1 договору відповідач повинен провести розрахунок на протязі трьох тижнів з дати поставки товару. Датою поставки товару вважається дата вказана у накладній –це 18.07.2008 р.

Отже, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов*язання незалежно від того, виникла така неможливість з його вини чи випадково.

Таким чином, відсутність у відповідача сертифікатів у період з 18.07.2008 р. до моменту їх отримання –18.08.2008 р. не є перешкодою для виконання умов договору про розрахунок, так як розрахунок повинен бути проведений не з моменту отримання сертифікату відповідності, а з дати поставки, а датою поставки є дата вказана у накладній.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції у частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних, що становить суму у розмірі 3642,84 грн. та інфляційних у сумі 22835,22 грн.

Що стосується рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків у сумі 64674,06 грн, то  колегія суддів не погоджується з постановленим рішенням, виходячи із наступного.

Позивач в обґрунтування цієї вимоги посилається на те, що товар, поставлений відповідачеві, мав Німецьке походження. Для поставки цього товару між позивачем та компанією «Otto Bock Healthcare GmbH»(Німеччина) було укладено контракт № 1.

Згідно умов контракту № 1 від 05.05.2008 р., поставка напівфабрикатів та комплектуючих до протезно –ортопедичних виробів вказується у специфікації до контракту. На  сьогоднішній день у позивача існують грошові (у іноземній валюті) зобов*язання по сплаті боргу за товар, який було поставлено відповідачеві. Позивач посилається на те, що у зв*язку з несвоєчасним розрахунком відповідача перед позивачем, позивач не зміг своєчасно купити євровалюту та розрахуватися з німецьким постачальником товару. За період прострочки з оплатою курс Євро збільшився з 7,4957 грн. за Євро  станом на 08.08.2008 р. –дата розрахунку по договору) до 9,6989 грн. за Євро (станом на 19.02.2009 р). Таким чином, вважає позивач позовні вимоги в частині стягнення прямих збитків, у відповідності до статей 22,612 Цивільного кодексу України, які пов*язані з переведення національної валюти у Європейську валюту, у розмірі 64674,06 грн. є обґрунтованими.

Проте, як видно з матеріалів справи договір № 02/05-08 від 13.05.2008 р. не передбачає укладання постачальником (позивач у справі) будь-яких додаткових контрактів. Сам контракт № 1 з німецьким виробником був укладений позивачем 05.05.2008 р., тобто раніше ніж укладений договір № 02/05-08 від 13.05.2008 р. з відповідачем. До того ж п. 4 контракту не передбачає певного строку поставки товару, а має бути узгоджений між Партнерами. Доказів узгодження строків поставки продукції позивач не надав. Тобто посилання позивача на такий контракт не стосується відносин між позивачем та відповідачем. Сума договору була сторонами визначена в українській гривні, та договором не передбачена виплата сторонами курсової різниці і не зазначені курсові ризики. Отже, коливання курсу євро у відношенні до гривні в даному випадку не можуть бути прямими збитками, у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, відшкодування яких покладається чинним законодавством на відповідача.

Ст. 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи не вбачається, про понесені позивачем збитки, крім того позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження своєї вимоги, у зв*язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відмову позивачеві у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача збитків у розмірі  64764, 06 грн.

В частині вимог позивача щодо стягнення з відповідача на свою користь  пені у розмірі 29142,64 грн., то колегія суддів встановила таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов*язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, що встановлюється за згодою сторін.

В силу частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов*язання за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 6.4 Договору за прострочення оплати за поставлений товар відповідач сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення сплати.

Суд першої інстанції приймаючи рішення в цій частині, мотивував її тим, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов*язок по оплаті товару в термін, встановлений договором, у зв*язку з чим у відповідності до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов*язань» повинен сплатити позивачу 29142,64 грн.

Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, оскільки п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлена позовна давність один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Однак, при вирішенні даного спору слід враховувати положення ч. 2 ст. 9 ЦК України, ст. 7, ч. 2 ст. 175 ГК України, якими встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, норми якого у регулюванні майнових відносин суб*єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України. Це стосується і положень про позовну давність.

Приписи п. 6 ст. 232 ГК України встановлюють шестимісячний строк від дня, коли зобов*язаня мало бути виконане для пред*явлення позовів щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов*язання, якщо інше не встановлено законом або договором.

У відповідності  зі статтю 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Однак, з матеріалів справи не вбачається укладання сторонами такого договору про збільшення строку позовної давності. Таким чином твердженням позивача про те, що судом першої інстанції правомірно, згідно п. 6.4 договору стягнуто пеню в розмірі 29142,64 грн.,  колегія суддів вважає  безпідставними.

Надавши необхідну оцінку нормам Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України колегія суддів дійшла висновку про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання даного зобов*язання припинилось через шість місяців від дня, коли зобов*язання мало бути виконане (08.08.2008 р.).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені слід відмовити.

В частині вимог позивача про стягнення з відповідача на свою користь адвокатських витрат, колегія суддів встановила таке.

Позивач просив стягнути з відповідача судові витрати за адвокатські послуги у відповідності до статей 44, 48 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 25000,00 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що уклав угоду з адвокатом на врегулювання даного спору по стягненню заборгованості з боржника. Оскаржуваним рішенням суду стягнуто 20000.00 грн. Апелянт вважає, непропорційно порівняною сумою з самим боргом. При цьому, посилається на матеріальне становище,  як казенного підприємства соціальної сфери, а також на те, що позивачем не надані докази щодо переліку та вартості робіт, які виконав адвокат на  суму, що визнана судом.

Колегія суддів зазначає, відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов*язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов*язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України  «Про адвокатуру».

Норма коментованої статті передбачає оплату лише послуг адвокат та лише в тому разі, якщо такі судові витрати йому вже сплачені і підтверджуються відповідними фінансовими документами.

Як видно з матеріалів справи, між позивачем та адвокатом укладено угоду про надання адвокатських послуг № 44 від 19.02.2009 р. (а.с. 33-34 т.1). Позивачем фактично сплачено адвокатові 25000,00 грн., згідно платіжного доручення № 51 від 21.04.2009 р. ( а.с. 121 т.1).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції  в частині часткового задоволення  позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача 20000,00 грн. адвокатських послуг, виходячи з часткової сплати суми основного боргу під час розгляду справи та враховуючи співвідношення сум заявлених до стягнення, що не заперечувалось і позивачем.

Стосовно твердження апелянта, що судове засідання та винесення оскаржуваного рішення  від 29.04.2009 р. відбулося без його участі, а відтак судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, то такі ствердження спростовуються матеріалами справи та нормами чинного законодавства.

А саме, як видно з матеріалів справи, відповідач був присутнім у судовому засіданні 22.04.2009р., на якому розгляд справи відкладено на 29.04.2009 р. Окрім того, сторони були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи 29.04.2009 р. Вказану ухвалу суду  направлено сторонам, про свідчить штемпель суду на зворотній сторінці ухвали. ( а.с 129-130 т.1). Відповідач зазначену ухвалу отримав, після чого 28.04.2009 р. звернувся до господарського суду з клопотанням про відкладення слухання справи, у зв*язку з знаходженням його представника на лікарняному, при цьому не надавши документальне підтвердження ( а.с. 131 т.1).

З огляду на викладене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 29.04.2009 р. прийнято з порушенням норм матеріального права, та неповним з*ясуванням обставин, що мають значення  для справи, у зв*язку з чим воно підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга частковому задоволенню.

Розподіл господарських витрат здійснюється відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, п.п. 1, 4  ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду ,-

постановила:

Апеляційну скаргу Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 29.04.2009 р. по справі № 29/101-09  в частині стягнення пені у розмірі 29142,64 грн. та збитків у розмірі 64674,06 грн. скасувати.

В цій частині прийняти нове рішення.

У позові щодо стягнення з відповідача на користь позивача  пені у розмірі 29142,64 грн. та збитків у розмірі 64674,06  грн. відмовити повністю.

Стягнути з Харківського казенного експериментального протезно - ортопедичного підприємства (61017, м. Харків, вул. Котлова, 112, ідентифікаційний код 03187743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково -виробниче підприємство "Мімоза"  (01015, м. Київ, вул. Старнаводницька, б. 4А, кв. 13, ідентифікаційний код 35849751) державного мита у розмірі  1943,22 грн. та 79,58 витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Мімоза», м. Київ (01015, м. Київ, вул. Старнаводницька, б. 4А, кв. 13, ідентифікаційний код 35849751) на користь Харківського казенного експериментального протезно - ортопедичного підприємства (61017, м. Харків, вул. Котлова, 112, ідентифікаційний код 03187743)  469,18  грн. суми державного мита за подання апеляційної скарги

В решті позовних вимог рішення господарського суду Харківської області від 29.04.2009 р. по справі № 29/101-09 залишити без змін.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України  протягом місяця.

Повний текст постанови підписано 10.08.2009 р.

         Головуючий суддя                                                                    Кравець Т.В.  

                                 Судді                                                                    Гончар Т. В.  

                                                                                                               Шутенко І.А.