Постанова

від 03.03.2015 по справі 822/5118/14

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

Справа № 822/5118/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2015 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі: головуючого-судді Фелонюк Д.Л. при секретаріВересняк А.А. за участі:представника позивача - Вагін Д.С. за довіреністю від 11.12.2014 представника відповідача - Царук Д.В. за довіреністю №22496/9/22-25-10 від 22.10.2014 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Стептранс" до державної податкової інспекції у м.Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.11.2014 №0009632201/3000 та №0009622201/3001, -

У судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частини постанови згідно ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Стептранс" (далі - ПП "Стептранс", позивач) звернулось в суд з позовом до державної податкової інспекції у м.Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі - ДПІ у м.Хмельницькому, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.11.2014 форми "Р" №0009632201/3000, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1025879,00 грн., в тому числі 683919,00 грн. за основним платежем та 341960,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та №0009622201/3001, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток приватних підприємств на суму 795143,00 грн., в тому числі 636114,00 грн. за основним платежем та 159029,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що зазначені податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки базуються на безпідставних та помилкових висновках відповідача про непідтвердження реальності здійснення господарських відносин контрагента позивача ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг" з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями. Зазначає, що платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів. Формування суб'єктом господарювання витрат та податкового кредиту не можуть ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних). ПП "Стептранс" включило вартість придбаних у ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг" нафтопродуктів до витрат операційної діяльності як прямі матеріальні витрати, з яких складається собівартість реалізованих товарів. Зазначає, що перевіряючим були надані всі первинні документи, оформлення яких передбачене Податковим кодексом України (далі - ПК України), Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 та які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг".

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та підтвердив обставини на які посилається у позовній заяві, просить суд задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні та поданих письмових запереченнях (вх.№39762 16.12.2014) просить відмовити в задоволенні позову повністю. Зазначає, що за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки встановлено порушення позивачем вимог: пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, п.139.1.9 п.139. ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 636114,00 грн.; п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього на суму 683919,00 грн.. Зазначає, що надані позивачем до перевірки первинні документи складені з порушенням вимог чинного законодавства. Вказує, що позивачем проведено документальне оформлення господарських операцій, які фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємства.

Заслухавши представника позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку і сукупності, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення на підставі наведеного нижче.

Суд встановив, що приватне підприємство "Стептранс" (код ЄДРПОУ 36397901) як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа зареєстроване 03.03.2009, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ №778665, копією довідки Головного управління статистики у Хмельницькій області з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) АА №600642.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (46.71); діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами (46.12); неспеціалізована оптова торгівля (46.90); вантажний автомобільний транспорт (49.41); транспортне оброблення вантажів (52.24); інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (52.29).

У період часу з 14.10.2014 по 27.10.2014 (на підставі наказу №3302 від 27.10.2014 термін документальної планової перевірки продовжено з 28.10.2014 по 03.11.2014 на 5 робочих днів) на підставі направлень від 13.10.2014 №001946, №001947, №001948, від 14.10.2014 №001935, виданих ДПІ у м.Хмельницькому, згідно із ст.ст.20, 75, 77, 81 ПК України від 02.12.2010 №2755-VІ, із змінами та доповненнями, та відповідно до плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на ІV квартал 2014 року, проведена документальна планова виїзна перевірка приватного підприємства "Стептранс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2013, відповідно до затвердженого плану перевірки.

У періоді, який перевірявся, позивач був платником: податку на прибуток, податку на додану вартість (відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 19.03.2009 №100217148, виданого ДПІ у м.Хмельницькому, індивідуальний податковий номер - 363979022250), податку з доходів фізичних осіб, єдиного соціального внеску.

За результатами перевірки відповідачем складено акт №4919/22-25-22-01/36397901 від 10.11.2014 "Про результатами документальної планової виїзної перевірки ПП "Стептранс", ПН 36397901, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011р. по 31.12.2013р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011р. по 31.12.2013р.", відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення ПП "Стептранс":

1) п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України від 02.12.2010 №2755-VІ, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 636114,00 грн., в т.ч. за 1 квартал 2012 року на суму 71656,00 грн., за півріччя 2012 року на суму 62902,00 грн., за три квартали 2012 року на суму 173062,00 грн., за 2012 рік на суму 397029,00 грн., за 2013 рік на суму 239085,00 грн.;

2) п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього на суму 683919,00 грн., в т.ч. за березень 2012 року на суму 68243,00 грн., за серпень 2012 року на суму 41375,00 грн., за вересень 2012 року на суму 78583,00 грн., за жовтень 2012 року на суму 38499,00 грн., за листопад 2012 року на суму 61490,00 грн., за грудень 2012 року на суму 131657,00 грн., за січень 2013 року на суму 106212,00 грн., за лютий 2013 року на суму 70132,00 грн., за березень 2013 року на суму 87728,00 грн..

На підставі висновків акту перевірки №4919/22-25-22-01/36397901 від 10.11.2014, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.11.2014 №0009632201/3000, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1025879,00 грн., в тому числі 683919,00 грн. за основним платежем та 341960,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та №0009622201/3001, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 795143,00 грн., в тому числі 636114,00 грн. за основним платежем та 159029,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 19.11.2014 №0009632201/3000 та №0009622201/3001, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, досліджуючи правомірність зазначених вище висновків відповідача, суд встановив та враховує наступне.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 19.11.2014 №0009622201/3001 слугували висновки відповідача, про те, що позивачем в порушення пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139 ст.139 ПК України віднесено до складу собівартості витрати по розрахунках з ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг", які не підтверджені актом ДПІ у Голосіївському районі м.Києва (від 20.06.2014 №542/3-22-08) та не мали на меті подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства на загальну суму 3419594 грн., в т.ч.: - за 1 квартал 2012 на суму 341217 грн.; - за три квартали 2012 на суму 941007,00 грн., в т.ч. за 3 квартал 2012 на суму 599790 грн.; - за 2012 рік в сумі 2099236,00 грн., в т.ч. за 4 квартал 2012 на суму 1158229,00 грн.; - за 2013 рік на суму 1320358,00 грн. і як наслідок позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 636114,00 грн. в т.ч. за 1 квартал 2012 року на суму 71656,00 грн., за півріччя 2012 року на суму 62902,00 грн., за три квартали 2012 року на суму 173062,00 грн., за 2012 рік на суму 397029,00 грн., за 2013 рік на суму 239085,00 грн..

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, досліджуючи правомірність зазначених вище висновків відповідача, суд встановив та враховує наступне.

01.03.2012 між ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг" (постачальник) та ПП "Стептранс" (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №028-09, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки нафтопродукти, зокрема: бензини марок - А-76, А-80, А-92, А-95, А-98, ДТ, паливо пічне побутове, скраплений газ та ін., а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, викладених у договорі (п.1.1 договору); асортимент, кількість та ціна товару наводяться у додатках, додаткових угодах до цього договору, заявках, рахунках, видаткових накладних та актах приймання-передачі товару (п.1.2 договору); одиниця виміру товару: літри, тони (п.2.1 договору); поставка товару здійснюється партіями (п.2.2 договору); обсяг та ціна кожної партії товару визначаються сторонами у заявках, рахунках-фактурах або видаткових накладних, відповідно до поданих заявок на поставку (п.2.3 договору); якість товару повинна відповідати ГОСТам, ТУ, ДСТУ і підтверджуватися сертифікатом відповідності виробника та/або паспортом якості (п.2.4 договору); покупець подає до постачальника письмову заявку, в якій визначається найменування, кількість товару, спосіб і місце доставки товару відповідно до п.3.3 цього договору. У разі вивезення товару транспортними засобами покупця в заявці також вказується графік та порядок подачі транспортних засобів в межах строку поставки. У разі вивезення товару транспортними засобами постачальника у заявці вказується місце розвантаження товару (п.3.1.1 договору); поставка товару здійснюється на умовах, згідно умов визначених міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС" у редакції 2010 року (п.3.3 договору); ціна товару, що поставляється за цим договором, визначається згідно встановлених постачальником цін на відповідні товару на день виставлення постачальником рахунку-фактури (п.4.1 договору); даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін та діє в частині поставки нафтопродуктів до "31" грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.8.1 договору).

З метою забезпечення доставки зазначеного товару, відповідно до п.3.1.1 договору №028-09 від 01.03.2012 позивач (замовник) уклав 03.01.2012 з ФОП ОСОБА_5 (перевізник) договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні №1, яким передбачений обов'язок зазначеного перевізника щодо перевезення придбаного позивачем товару на підставі заявок замовника. Згідно п.7.1 договору від 03.01.2012 №1, останній діє до 31.12.2012. ФОП ОСОБА_5 здійснював транспортування товару як від ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг" до ПП "Стептранс", так і від ПП "Стептранс" до його покупців, що також підтверджується поясненнями свідків (шоферів, які здійснювали перевезення паливно-мастильних матеріалів для позивача) ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9.

На виконання договору поставки нафтопродуктів №028-09 ФОП ОСОБА_5 автомобільним транспортом здійснював поставку позивачу паливно-мастильних матеріалів.

На кожну партію поставленого товару позивач отримав від ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг" видаткову накладну, сертифікати відповідності (далі - ТТН) нафтопродуктів, паспорти якості, рахунок-фактуру, товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) та податкову накладну. На кожну поставку позивачем виписувались довіреності, які зареєстровані в журналі реєстрації довіреностей. Надання послуг з перевезення товару, крім ТТН, виписаних на кожну поставку товару, підтверджується актами виконаних робіт.

Після отримання та оприбуткування товару позивач оплатив його вартість та вартість послуг ФОП ОСОБА_5 з перевезення цього товару в повному обсязі.

Оприбуткування позивачем придбаного від ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг" товару, його оплата та використання у власній господарській діяльності (подальша реалізація), а також оплата послуг по його транспортуванню, підтверджуються виписками з банківського рахунку позивача, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 63.1.1 "Розрахунки з постачальниками", договорами поставки нафтопродуктів від 04.01.2012 №3, від 11.01.2012 №11, від 30.01.2012 №22, від 01.03.2012 №30, від 03.03.2012 №32, від 01.02.2012 №24, від 01.02.2012 №23, від 21.05.2012 №56, від 17.02.2012 №68, від 29.08.2012 №76, від 29.11.2012 №90, від 12.12.2012 №93, від 14.03.2013 №11, від 21.03.2013 №12, від 21.03.2013 №13, від 21.03.2013 №14, укладеними з контрагентами (покупцями) ПП "Стептранс", оборотно-сальдовими відомостями по рах.28 "Товари", оборотно-сальдовими відомостями по рах 36.1 "Розрахунки з покупцями та замовниками", видатковими накладними, ТТН на відпуск нафтопродуктів, податковими накладними.

Суд відхиляє як необґрунтоване твердження відповідача про те, що ТТН, наданими позивачем, неможливо підтвердити рух нафтопродуктів, ідентифікувати предмет фактичного придбання та його відповідність предмету договору, підтвердити факт придбання, а, відтак, зазначені ТТН не відповідають вимогам до документів суворої звітності, оскільки ТТН не відносяться до переліку бланків суворої звітності, відповідно до Переліку бланків цінних паперів, документів суворої звітності, господарська діяльність з виготовлення яких підлягає ліцензуванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2012 №456, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Недоліки ТТН на перевезення товару, оформлених ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг", не є підставою для позбавлення позивача права на формування витрат, податкового кредиту, не роблять ці накладні недійсними, не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів передачі товару та надання послуг з його перевезення, оскільки наявність товару у кількості та обсягах, зазначених у вказаних накладних не заперечується відповідачем, проте останнім заперечується його надходження від ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг". Проте, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України відповідач також не довів, що зазначені в податкових та видаткових накладних, виписаних ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг", відомості щодо поставки позивачеві товару від зазначеного контрагента є недостовірними. Натомість фактична наявність у позивача товару у обсягах, зазначених у видаткових накладних, оформлених ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг" не заперечується відповідачем.

Суд вважає неправомірним посилання відповідача на неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг" та його контрагентів (акт про неможливість проведення зустрічної звірки від 20.06.2014 №542/3-22-08), оскільки акти про неможливість проведення зустрічних звірок не є тим самим, що і результати проведених зустрічних звірок, які є джерелом отримання податкової інформації, що положеннями ст.83 ПК України визначена в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації контролюючими органами визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаного контрагента не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства ПП "Стептранс". Аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого адміністративного суду України по справі №К/800/41631/13 від 27.02.2014.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 14.1.27 ст.14 ПК України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст.9 Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 вказаної статті закріплено перелік вимог до первинних документів. Так, первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (далі - Положення №88), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, визначені п.2.4 Положення №88, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Аналогічну позицію викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України по справі №К/9991/47202/11 від 28.03.2013.

Згідно із пунктами 2.15, 2.16 вказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Зі змісту зазначених приписів чинного законодавства вбачається, що для підтвердження правомірності включення витрат на виконання робіт (надання послуг) до складу валових витрат та податкового кредиту підприємством має бути складено первинний бухгалтерський документ, який повинен містити необхідні відомості, у тому числі про зміст господарської операції та її обсяги.

Отже, суд погоджується з твердженням податкового органу, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд встановив, що ПП "Стептранс", в межах своєї господарської діяльності, було укладено договори із контрагентом-постачальником ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг" щодо поставки нафтопродуктів. Вподальшому придбаний у ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг" товар (нафтопродукти) були використані позивачем у власній господарській діяльності, а саме реалізовані (поставлені) контрагентам (покупцям) позивача.

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом та відповідають вимогам до первинних документів і є достатньою підставою віднесення вартості товару до витрат.

Суд відхиляє, як необґрунтовані, доводи відповідача щодо відсутності реальних наслідків господарських операції з поставки товару з ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг", а відтак, і безпідставного віднесення до витрат і податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченого в їх ціні, оскільки, досліджені судом докази свідчать про те, що сторони договору: позивач та його контрагент виконали укладені договори в повному обсязі. Зазначене підтверджується первинними документами, оформленими сторонами з дотриманням вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні".

За змістом ч.1 ст.656 ЦК України предметом купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Статтею 658 ЦК України визначено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власнику товару.

В судовому засіданні відповідачем не спростований той факт, що товар, поставлений позивачу ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг" належав іншому суб'єкту господарювання.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0009622201/3001, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 795143,00 грн., в тому числі 636114,00 грн. за основним платежем та 159029,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) є протиправним та належать до скасування.

Підставою для визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість є викладені в акті перевірки №4919/22-25-22-01/36397901 від 10.11.2014 висновки відповідача про порушення позивачем п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього на суму 683919 грн., в т.ч. за березень 2012 року на суму 68243 грн., за серпень 2012 року на суму 41375 грн., за вересень 2012 року на суму 78583 грн., за жовтень 2012 року на суму 38499 грн., за листопад 2012 року на суму 61490 грн., за грудень 2012 року на суму 131657 грн., за січень 2013 року на суму 106212 грн., за лютий 2013 року на суму 70132 грн., за березень 2013 року на суму 87728 грн. в результаті не підтвердження придбання товарів по взаємовідносинах з ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг".

Відповідно до п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

В силу п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З урахуванням викладених вище положень ПК України право на нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту звітного періоду у випадку придбання товарів та послуг виникає у їх покупця за умови отримання від їх постачальника належним чином оформленої податкової накладної, яка підтверджує факт поставки товару (послуг).

В силу п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Видані контрагентом позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. Отримавши від постачальника товару (ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг") податкові накладні та оплативши нафтопродукти і послуги з їх поставки, позивач відніс до податкового кредиту відповідних звітних періодів податок на додану вартість, сплачений в ціні цих товарів та послуг.

Суд відхиляє як необґрунтоване твердження відповідача про відсутність поставки товарів від ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг", внаслідок не підтвердження поставки товару до останнього його контрагентами з врахуванням наведеного нижче.

Згідно пунктів 36.1, 36.5 ст.36, п.38.1 ст.38, п.44.1 ст.44, п.47.1 ст.47, п.49.2 ст.49 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес АД проти Болгарії" Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Враховуючи факт підтвердження належними первинними бухгалтерськими документами фактичного виконання договорів, укладених між ПП "Стептранс" та ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг", суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого останнім ПДВ до податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом-постачальником мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0009632201/3000, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1025879,00 грн., в тому числі 683919,00 грн. за основним платежем та 341960,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) є протиправним та належить до скасування.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч.1 ст.2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.ст.11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Положення ч.2 ст.71 КАС України передбачають, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення та не довів правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень форми "Р" від 19.11.2014 №0009632201/3000 та №0009622201/3001.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Суд встановив, що за подання позовної заяви до суду, позивачем сплачено судовий збір в сумі 487,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням №349 від 27.11.2014 та належить стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 6, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 94, 104, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м.Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області форми "Р" №0009632201/3000 від 19.11.2014.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м.Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області форми "Р" №0009622201/3001 від 19.11.2014.

Присудити з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "Стептранс" понесені судові витрати в розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.).

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 06 березня 2015 року

Суддя /підпис/ "Згідно з оригіналом" Суддя Д.Л. Фелонюк