Ухвала

від 10.03.2015 по справі 826/5848/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" березня 2015 р. м. Київ К/800/50622/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Бухтіярової І.О.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус код»

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2014 року

по справі № 826/5848/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус Код»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Статус Код» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення №75626552207 від 28.10.2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року, відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судового рішення без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами.

За результатами перевірки складено акт від 09.10.2013 року №790/26-55-22-07/33743777, яким встановлено порушення ТОВ «Статус Код» пп. 16.1.9, пп. 16.1.12 п. 16.1 ст.16 Розділу І, п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 399413,91 грн.

На підставі складеного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №75626552207 від 28.10.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 399414,00 грн. за основним платежем та 199707,00 грн. штрафних санкцій.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що позивачем не підтверджено належними первинними і розрахунковими документами господарські відносини з контрагентами, а тому висновки, викладені в акті перевірки, підтверджуються матеріалами справи.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Судами попередніх інстанцій не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, в процесі розгляду даної справи судами не було враховано наступне.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, в обов'язковому порядку судам необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

На думку Європейського суду з прав людини, відмова у підтвердженні права на бюджетне відшкодування ПДВ може ґрунтуватися на встановленні зловживань з боку саме того платника податку, який формував суми бюджетного відшкодування. Вказане також стосується оцінки наявності або відсутності підстав для податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з податку на прибуток підприємства.

Необхідність дотримання згаданої правової позиції підтверджена постановою ВСУ №13/11 від 31.01.2011 року у справі № 21-42а10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ВІК» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

При цьому, визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

Підтвердження зазначеного підходу знайшло відображення в постанові ВСУ № 40/11 від 21.01.2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІБ» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Крім того, слід мати на увазі, що вимоги статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо необхідної наявності в кожному первинному документі належних реквізитів варто поширювати саме на того суб'єкта господарювання, який веде бухгалтерський облік. Немає підстав покладати відповідальність за невиконання обов'язку щодо належного ведення бухгалтерського обліку одним суб'єктом господарювання на інших, зокрема на його контрагентів.

Таким чином, відповідно до зазначеного Закону відповідальність за недостовірність даних первинних документів несуть особи, які забезпечують ведення бухгалтерського обліку та складають ці первинні документи. А відтак, контрагенти суб'єкта господарювання не можуть нести відповідальності за недобросовісне виконання ним своїх обов'язків щодо складання первинних документів.

Отже, судам необхідно врахувати, що формальні недоліки первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

При цьому, основне правове значення для виникнення змін у податковому обліку має кваліфікація учасників господарської операції саме з урахуванням норм податкового законодавства, оскільки недотримання цивільно-правових норм не є самостійною підставою для невизнання реальною господарської операції.

Водночас, у разі встановлення відсутності факту господарської операції навіть формально належні документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту, сум бюджетного відшкодування або витрат для цілей податку на прибуток.

Так, в процесі розгляду даної справи судами не було досліджено належних та допустимих доказів, з метою з'ясування обставин, якими позивач обґрунтовує реальність здійснення ним господарських операцій, зокрема факти придбання та подальшого використання товару, обставини, що підтверджують досягнення конкретної мети господарської діяльності із наявністю відповідних результатів замовлених робіт, послуг тощо. Також, залишено поза увагою необхідність встановлення у подібних випадках юридично значимих фактів, з метою підтвердження зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу платника податку, з урахуванням власне причинно-наслідкового зв'язку таких фактів. Крім того, судами з посиланням на відповідні первинні документи, не з'ясовано наявності або відсутності між позивачем та його контрагентами у межах спірних правовідносин взаємно узгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. При цьому необхідно, серед іншого, перевірити обґрунтованість висновків щодо встановленого перевіркою заниження позивачем суми податку на додану вартість з огляду на обґрунтування обставин формування сум ПДВ припущенням щодо відсутності доказів реальності господарських операцій за період, охоплений перевіркою. Також необхідно дослідити законність визначення позивачу податкових зобов'язань на підставі акту від 09.10.2013 року №790/26-55-22-07/33743777 з урахуванням необхідності з'ясування у даному випадку обставин фактичного здійснення перевірки, зокрема, підтвердити або спростувати доводи позивача щодо недопуску ним посадових осіб контролюючого органу до фактичного її проведення. Крім того, погоджуючись із висновком, викладеним в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства, суди не навели підстав, з яких ними не враховано надані позивачем документи, що містять інформацію стосовно даного питання та пояснень з цього приводу відповідальних осіб.

З наведених мотивів суперечливими вбачаються висновки судів щодо доведеності податковим органом правильності визначення позивачу порушень вимог чинного законодавства у межах спірних правовідносин, з огляду у тому числі на відсутність чіткого розмежування мотивів та висновків по окремих епізодах, що зумовлені відповідними юридичними фактами у їх безпосередньому взаємозв'язку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що судам слід перевірити обґрунтованість їх висновків в частині відмови у задоволенні позовних вимог у контексті викладеного застосування норм чинного законодавства.

При цьому, також необхідно враховувати, що статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також «ЄСПЛ») є обов'язковими для виконання Україною. У статті 16 вказаного Закону прямо закріплюється, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

У свою чергу ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Вказані вимоги чинного законодавства зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам справи, з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту. При цьому, з урахуванням вимог чинного процесуального законодавства, суди повинні перевірити відповідність рішення контролюючого органу вимогам, зокрема, принципу обґрунтованості, справедливості та співрозмірності заподіяної платником шкоди державним інтересам та настання відповідальності останнього за такі дії.

Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані судами попередніх інстанцій, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст. 220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 160, 210- 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус Код» задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2014 року по справі № 826/5848/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписБухтіярова І.О. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 13.03.2015 р.