Ухвала

від 11.03.2015 по справі 826/20146/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2015 року м. Київ К/800/28951/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014

у справі № 826/20146/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київметробуд»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2014, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Київметробуд» (надалі - позивач, ПАТ «Київметробуд») до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві № 0004192201 від 03.09.2013.

Задовольняючи позов та скасовуючи податкове повідомлення-рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач документально підтвердив настання реальних правових наслідків від проведених ним операцій в межах власної господарської діяльності, що свідчить про наявність підстав для формування податкового кредиту відповідного періоду.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, представниками податкового органу проведено документальну планову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час взаємовідносин з ТОВ «Електрик» квітень 2013 року, за результатами якої 19.08.2013 складено акт № 667/22-01/01387432 (надалі акт).

Перевіркою виявлено порушення позивачем вимог: пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість в сумі 897 722,52 грн.

На підставі викладених в акті перевірки висновків відповідачем 03.09.2013 винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0004192201, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 346 583,78 грн., у тому числі за основним платежем - 897 722,52 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 448 861,26 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ПАТ «Київметробуд» (генпідрядник) та ТОВ «Електрик» (субпідрядник) укладено договір субпідряду № 64/002 від 01.06.2012 на будівництво дільниці Куренівсько-Червоноармійської лінії Київського метрополітену від станції «Виставковий центр» до Одеської площі, за умовами якого генпірдяник доручає та оплачує, а субпідрядник відповідно до проектної документації та умов договору виконує електромонтажні роботи станцій метро «Іподром» та «Теремки» при будівництві дільниці Куренівсько-Червоноармійської лінії Київського метрополітену від станції «Виставковий центр» до Одеської площі.

Пунктом 13.1 договору передбачено, що приймання-передача закінчених робіт (об'єкта будівництва) здійснюється відповідно до вимог нормативних актів, які регламентують прийняття виконаних робіт (об'єкта будівництва) в експлуатацію.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України , податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Нормами статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Фактичне виконання господарських операцій та право на формування податкового кредиту по розрахунках між ПАТ «Київметробуд» та вказаним контрагентом підтверджується: договором субпідряду, податковими накладними, актами здачі-приймання робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3, актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2, що містяться в матеріалах справи.

Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин справи дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України погодитись із позицією судів першої та апеляційної інстанцій, яка полягає в тому, що наявність у платника податку (позивача) виданих йому продавцем товару (послуг) податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю податку на додану вартість у складі ціни товару при реальному вчиненні господарських операцій є достатніми підставами для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Невідображення продавцем або іншими суб'єктами в ланцюгу постачання, з якими позивач не мав господарських відносин, сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету, результати проведення зустрічних перевірок контрагента не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок узгоджується з правовою позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Більш того, такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Водночас, суд касаційної інстанції не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладеного позивачем договору, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочину, податковий орган не наводить жодного належного та допустимого доказу, якій би підтверджував даний факт.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Тобто, вищенаведеним спростовується позиція відповідача, що полягає у переконаності в штучному створенні документообігу задля імітації господарських операцій, які дають право позивачу на формування сум податкового кредиту.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210 , 214 , 215 , 220 , 220-1 , 223 , 224 , 230 , 231 , ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України , суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014у справі № 826/20146/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 -1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна