Постанова

від 27.03.2015 по справі 826/74/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 27 березня 2015 року           письмове провадження           № 826/74/15 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді головуючого Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СВ Плюс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення Товариство з обмеженою відповідальністю «СВ Плюс» (далі – ТОВ «СВ Плюс», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі – ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 04.07.2014 № 92326552208. З матеріалів справи вбачається, що позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення ТОВ «СВ Плюс» відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами. Представник відповідача в судове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду, причини неявки суду не повідомив. 18.03.2015 представник відповідача подав письмові заперечення проти позову, в яких посилаючись, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до витрат. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Враховуючи неявку відповідача – суб'єкта владних повноважень справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. На підставі наказу в.о. начальника ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.  Києві №1832 від 17.06.2014, згідно направлення №1297/26-55-22-08 від 17.06.2014, відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Плюс» (код ЄДРПОУ 31750300) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія Авертус» (код ЄДРПОУ 37270359) за період з 01.01.2011 по 31.12.2011. 04 липня 2014 року відповідачем на підставі акта перевірки № 565/26-55-22-08/31750300 від 26.06.2014 прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №  92326552208, яким позивачу за порушення п.п. 138.1.1, 138.2, 139.1.9 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на прибуток» всього в сумі 76  666 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 76  666 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 0 грн. Як вбачається з акту перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток ґрунтується на обставинах, в тому числі, відсутності об'єктів оподаткування податком на прибуток по господарським взаємовідносинам позивача з ТОВ «Компанія Авертус». Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується в такими висновками відповідача, враховуючи наступне. 01 березня 2011 року між позивачем (замовник) і ТОВ «Компанія Авертус» (виконавець) укладено договір № 10311 про надання послуг, пов'язаних з обслуговуванням торгових мереж в обсязі та на умовах, які передбачені даним договром. Відповідно до п. 1.2 договору виконавець зобов'язався виконати в інтересах позивача роботи по: передпродажній підготовці товару в торгових точках, заповненню торгових місць, просуванню продукції замовника (проведення акцій, розпродажів, дегустацій). В підтвердження фактичності надання ТОВ «Компанія Авертус» послуг, перелік яких зазначено в п. 1.2 Договору, позивачем до матеріалів справи надано: 1) податкові накладні; 2)  акти здачі - приймання виконаних робіт; 3) протоколи погодження вартості послуг. Інших документів позивачем не надано. Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що вказані документи не можуть вважатися як належними доказами товарності досліджуваних господарських операцій, враховуючи наступне. Так, згідно актів виконаних робіт та податкових накладних, фактично в перевіряємому періоді контрагент надав позивачу послуги по передпродажній підготовці товару, заповненню торгових місць, просуванню продукції. Стосовно послуг по передпродажній підготовці товарів та заповненню товарами торгових місць, вбачається за можливе прийти до висновку, що можливість фактичного виконання зазначених послуг напряму залежить від наявності певного товару, який перебуває на праві власності, або на іншому праві розповсюдження у замовника даних послуг (позивача). Тобто особа, яка є замовником даних послуг, має вбачати економічний інтерес у формі збільшення продаж належного їй товару за наслідками отриманих таких послуг. Разом з тим, в жодному без виключення акті виконаних робіт (наданих послуг) не зазначено конкретного товару або торгової марки, на збільшення продажів якої направлені дані послуги. До того ж, акти виконаних робіт не дають можливість встановити, а матеріали справи не містять в собі письмових доказів з приводу того, які конкретно передпродажно-підготовчі роботи виконувались, де саме, та по відношенню до якого товару. При цьому, поняття передпродажних робіт є загальним. Аналогічним чином, з актів виконаних робіт неможливо встановити, які торгові місця, де саме, та якими товарами заповнювались. Не надано позивачем до матеріалів справи документів на підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ «Компанія Авертус» з будь-якими торговими мережами та/або торговими точками, в яких контрагент в інтересах позивача і проводив заходи по просуванню продукцій замовника. При цьому, позивачем до матеріалів справи також не надано доказів, з яких би можливо було встановити, яким чином без дозвільних документів, виданих адміністрацією торгової мережі/торгової точки або адміністрацією конкретного магазину можливо проводити винесення товарів зі складу магазину в торгівельний зал, розміщення товару на полицях, збір та облік залишків запасів продукції. До того ж, позивачем, на власний розсуд, не надано до матеріалів справи, наприклад, щоденних/щотижневих звітів по виконанню робіт, визначених в п. 1.2 договору, які б могли підтвердити фактичність досліджуваних господарських опеарцій та кореспондувались з інфорамцією про зміст та обсяг господарської операції, яка зазначена в актах виконаних робіт (наданих послуг). Доказів руху товару, відображеного в відповідних бухгалтерських документах представником позивача до матеріалів справи також не надано. Таким чином, оскільки позивачем не підтверджено належними доказами наявності в рамках спірних правовідносин об'єкту, що потребує передпродажної підготовики – не підтверджено наявність товару та не надано доказів укладення відповідних договорів з торгівельним мережами/тогрівельними точками, твердження представника позивача про фактичність отримання ТОВ «СВ Плюс» послуг по просуванню продукції судом сприймаються, як необґрунтовані. За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та витрат, зокрема, наявність податкових накладних та актів виконаних робіт (наданих послуг), виписаних платником податку є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо судом буде встановлено, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність. Суд відхиляє твердження позивача про те, що відсутність між сторонами дебіторсько-кредиторської заборгованості є достатнім доказом правомірності віднесення сум до витрат, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції, чого в даному випадку судом не встановлено. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 21.10.2008 за результатами розгляду скарги Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності здійснення змін у податковому обліку такого платника податку. Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Згідно пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції. Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10). Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Згідно п.2.4, п.2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. №168/704, визначено, що: первинні документи для надання ним юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити і бути підписані посадовою особою, відповідальною за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа; забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну та фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. За таких обставин суд погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформовані витрати за перевіряємий період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Аналогічна позиція також викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 по справі №2а-4458/12/2670. Окрему увагу слід звернути на припис Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.”. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України. У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню. Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - ПОСТАНОВИВ: У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Плюс» відмовити повністю. Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Суддя                                                                                                Р.О. Арсірій