Постанова

від 26.03.2015 по справі 808/3147/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2015 рокусправа № 808/3147/14 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді                    Чередниченко В.Є., суддів:                                              Коршуна А.О.,  Суховарова А.В., за участю секретаря судового засідання:          Яковенко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства «Михасик» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року у справі № 808/3147/14 за позовом приватного підприємства «Михасик» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-                                                                  ВСТАНОВИВ: Приватне підприємство «Михасик» (далі – ПП «Михасик») 16 травня 2014 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, згідно з яким, просить визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення – рішення відповідача №0000682201 від 26 березня 2014 року. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №119/22-01/31329156 від 06 грудня 2013 року (далі – акт перевірки), на підставі якого його було прийнято, є безпідставними та необґрунтованими. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постанова суду мотивована тим, що відповідачем доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. В апеляційній скарзі посилається на реальність господарських операцій між ним та його контрагентами, що підтверджується первинними документами, а також на обставинами встановленими ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду по справі № 808/2789/14 від 30 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2014 року.    Зазначає, що судом не враховано пропуск відповідачем граничного строку, встановленого п.102.1 ст. 102 Податкового кодексу України щодо визначення податкових зобов'язань та прийняття податкових повідомлень рішень. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджетів податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість під час взаємовідносин з ПП «Метал-Приватсервіс Груп», ПП «Люкссістемс», ТОВ «Компані Газресурссервіс», ПП «Акваторіум», ТОВ «Соліт-Буд», ТОВ «Гарант-Строй 2007» за період з 01 липня 2010 по 31 грудня 2012 року. За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №119/22-01/31329156 від 06 грудня 2013 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем: - вимог підпунктів 5.2.1 пункту 5.2, підпунктів 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 204320,00 грн. в тому числі по періодам: 3 квартали 2010 року у розмірі 59831,00 грн., 2010 рік у розмірі 123717,00 грн., 1 квартал 2011 року у розмірі 20772,00 грн.; - вимог підпунктів 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 201.10 статті 201, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість у сумі ПДВ 163456,00, в тому числі по періодам: липень 2010 року у розмірі 724 ,00 грн., серпень 2010 року у розмірі 22545,00 грн., вересень 2010 року у розмірі 24596,00 грн., жовтень 2010 року у розмірі 41663,00 грн., листопад 2010 року у розмірі 2 583 грн., грудень 2010 року у розмірі 54727 грн., січень 2011 року у розмірі 7021 грн., лютий 2011 року у розмірі 9597 грн. (т.1 а.с.10-58). Податкове зобов'язання з податку на додану вартість визначене відповідачем у зв'язку із включенням до складу податкового кредиту ПП «Михасик» сум ПДВ сформованих за рахунок взаємовідносин з наступними контрагентами: ПП «Метал-Приватсервіс Груп», ПП «Люкссистемс», ТОВ «Компані Газресурссервіс», ПП «Акваторіум» та ТОВ «Соліт-Буд». На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000002201 від 08 січня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 71345,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 27364,50 грн. (т.1 а.с.75). Заперечення позивача до акта перевірки відповідачем залишено без задоволення. За результатами розгляду первинної скарги позивача на підставі рішення Головного управління Міндоходів у Запорізькій області вищевказане податкове-повідомлення рішення скасовано в частині надмірно застосованих штрафних санкцій у сумі 13681,75 грн. в іншій частині залишено без змін (т.1 а.с.70-73) та відповідачем прийнято податкове-повідомлення рішення №0000682201 від 26 березня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 71345,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 13682,75 грн. (т.1 а.с.74). Оскаржуване податкове-повідомлення рішення прийнято з урахуванням взаємовідносин позивача із ПП«ЛЮКССІСТЕМС», ТО«СОЛІТ-БУД», ТОВ «КОМПАНІ ГАЗРЕСУРССЕРВІС». За результатами адміністративного оскарження податкове-повідомлення рішення №0000682201 від 26 березня 2014 року залишено без змін. Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду. Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийнято правомірно. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного. Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з п.198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У відповідності до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними. Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у межах своєї господарської діяльності уклав: з ПП «ЛЮКССІСТЕМС» (постачальник) у спрощений спосіб договір поставки товару (кованої секції); з ТОВ «СОЛІТ-БУД» (постачальник) письмові договори поставки товару (будівельних матеріалів) та надання послуг з реконструкції системи теплопостачання та будівельно-монтажних робіт з газифікації адміністративних будівель №01/10 від 01.10.2010 року, №01/10п від 01.10.2010 року, №30/09-1 від 30.09.2010 року, про що зазначено в акті перевірки (т.1 а.с.31-35); з ТОВ «КОМПАНІ ГАЗРЕСУРССЕРВІС» письмовий договір підряду від 01.12.2010 року № 193 (т.1 а.с.100-101) та від 10.01.2011 року № 10/01 по капітальному ремонту офісу та прилеглих приміщень. Зазначені обставини знайшли своє відображення в акті перевірки від 06.12.2013 року №119/22-01/31329156 (т.1 а.с.20-37). При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реальність вчинення зазначених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини поставки товару та надання послуг, а саме щодо правовідносин з:      - ПП «ЛЮКССІСТЕМС» - видатковою накладною № 2112001 від 21.12.2010 року, яка підтверджує  факт передачі та отримання товару(т.1 а.с.128); банківським документом № 065 від 21.12.2010 року, який підтверджує факт оплати (т.1 а.с.130).    - ТОВ «СОЛІТ-БУД» - за договором № 01/10/п від 01.10.2010 року - видатковими накладними №2363 від 04.10.2010 року, № РН-0002102 від 27.10.2010 року, № 2364 від 29.10.2010 року; за договором №30/09-01 від 30.09.2010 року – актами прийняття виконаних будівельних робіт № 1, № 2 за жовтень 2010 року; за договором № 01/10 від 01.10.2010 року – актом прийняття будівельних робіт № 1 за жовтень 2010 року, банківськими документами № 979 від 05.11.2010 року, № 490 від 16.12.2010 року, №47 від 17.12.2010 року, про що зазначено в акті перевірки (т.1 а.с.30-35).   - ТОВ «КОМПАНІ ГАЗРЕСУРССЕРВІС» за договором № 193 - акт прийняття виконаних будівельних робіт № 1 за грудень 2010 року (т.1 а.с.155-162), за договором № 10/01 акт прийняття виконаних будівельних робіт № 1 за січень 2011 року(т.1 а.с.163-176), банківським документом № 075 від 23.12.2010 року (т.1 а.с.236), № 3 від 12.01.2011 року, № 69 від 24.02.2011 року (т.1 а.с.237). ПП «ЛЮКССІСТЕМС» виписано податкову накладну № 2112001 від 21.12.2010 року (т.1, а.с.129). ТОВ «СОЛІТ-БУД» за договором 01/10/п від 01.10.2010 року - виписано податкову накладну №2363 від 04.10.2010 року, № 2211 від 27.10.2010 року, № 2364 від 29.10.2010 року; за договором №30/09-1 від 30.09.2010 року податкову накладну № 2212 від 29.10.2010 року; за договором № 01/10 від 01.10.2010 року – податкову накладну № 2213 від 29.10.2010 року, про що зазначено в акті перевірки (т.1, а.с.30-35). ТОВ «КОМПАНІ ГАЗРЕСУРССЕРВІС» за договором № 193 виписано податкову накладну №2312002 від 23.12.2010 року(т.1 а.с.234), № 3012011 від 30.12.2010 року (т.1, а.с.235); за договором № 10/01 виписано податкову накладну № 3101006 від 31.01.2011 року (т.1 а.с.233). Факт можливості ТОВ «КОМПАНІ ГАЗРЕСУРССЕРВІС» виконати вказані господарські операції підтверджується наявністю у останнього ліцензії серії АВ № 489204 від 23.10.2009 року, яка надає право займатися господарською діяльністю, пов'язаною із створенням об'єктів архітектури (т.1 а.с.238-239). Крім того, як вбачається з акта перевірки №119/22-01/31329156 від 06 грудня 2013 року, відповідачем не спростовується, що на час здійснення господарських операцій вказані контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість. Таким чином, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит. Щодо доводів податкового органу відносно відсутності у позивача ТТН та інших доказів на переміщення придбаного товару у контрагентів. В цьому випадку, суд виходить з положень п.п. 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 яким встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Згідно п. п. 11.4, 11.5, 11.6, 11.7 вказаних Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. Тобто, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів. Також, відсутність саме товарно-транспортних накладних не є підставою для не включення вартості придбаних товарів до валових витрат та сум податку на додану вартість до податкового кредиту покупця. Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи відповідача про нереальність спірних господарських операцій позивача у зв'язку з відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарських операцій, а саме виробничих активів, основних фондів, складських приміщень, технічного персоналу, оскільки ці доводи не спростовують обставин постачання позивачу товарно-матеріальних цінностей та надання послуг, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів). Крім того неможливість проведення відповідачем зустрічної звірки ПП«ЛЮКССІСТЕМС» не є обставиною, що свідчить про нереальність господарської операції. Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом з обставинами діяльності контрагентів, що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами. Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи. Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Отже, виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Також, при визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України. Крім того, зазначені обставини реальності спірних господарських операцій позивача також встановлені постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 червня 2004 року по справі №808/2789/14, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду по справі №808/2789/14 від 30 вересня 2014 року, та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2014 року (т.2 а.с.156-166).    Частиною 1 ст. 72 КАС України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до ч. 2 ст. 255 КАС України обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін. Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову. Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав. З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позову. На підставі викладеного, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 198, пунктом 4 частини 1 статті 202, статтею  207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -                                                                      ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу приватного підприємства «Михасик» - задовольнити. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року у справі № 808/3147/14 – скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя  Головного управління Міндоходів у Запорізькій області №0000682201 від 26 березня 2014 року. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Михасик» судовий збір у розмірі 1096 (одна тисяча дев'яносто шість) грн. 20 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Повний текст постанови виготовлений 27 березня 2015 року.  Головуючий:                                                                      В.Є. Чередниченко           Суддя:                                                                      А.О. Коршун           Суддя:                                                                      А.В. Суховаров