Рішення

від 24.03.2015 по справі 904/9647/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.03.15 Справа № 904/9647/14

За позовом Дніпропетровського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області

до відповідача-1: Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету, м. Дніпропетровськ

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубрава", смт. Магдалинівка, Магдалинівський район, Дніпропетровська область

про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки

Головуючий колегії Ярошенко В.І.

Суддя Красота О.І.

Суддя Ліпинський О.В.

Представники:

від прокуратури: Барчук А.Б. - посвідчення № 000865 від 17.08.12

від позивача: Армашова І.М. - представник за дов. № 9-4-0.6-2497/2-14

від відповідача-1: Пастернак Л.Ф. - представник за дов. № 46-11-40 від 16.01.15

від відповідача-2: Сорока Н.Г. - представник за дов. № 1 від 30.12.14

СУТЬ СПОРУ:

Дніпропетровський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1: Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету та до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубрава" про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки від 18.02.2013 та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубрава" звільнити земельну ділянку державної форми власності площею 1415, 53 га.

Позовні вимоги мотивовані перевищенням відповідачем-1 своїх повноважень з користування земельною ділянкою державної форми власності в частині розпорядження частиною земельної ділянки шляхом укладання договору про спільний обробіток земельної ділянки без отримання дозволу Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області.

Ну думку прокурора, вказаний договір про спільний обробіток землі є удаваним, оскільки фактично є договором оренди, за яким державний навчальний заклад передав ТОВ "Дубрава" спірну земельну ділянку.

Укладений сторонами правочин не породжує реальне настання правових наслідків обумовлених ним, ТОВ "Дубрава" самостійно виконує роботи із обробітку землі, тобто використовує земельну ділянку державної форми власності, без достатніх на те правових підстав, не сплачуючи за це кошти у вигляді орендної плати або земельного податку, що призвело до порушення державних інтересів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2014 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 19.01.2015.

Ухвалою суду від 19.01.2015 розгляд справи було відкладено на 27.01.2015.

26.01.2015 відповідач -2 надіслав відзив на позовну заяву, в якому просить в задовленні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що укладений договір про спільний обробіток земельної ділянки між ТОВ "Дубрава" та Дніпропетровським державним аграрним університетом свідчить про дійсність намірів сторін щодо спільного обробітку землі та отримання прибутку й не може бути визнаний недійсним, оскільки містить істотні умови, необхідні для договорів вказаної категорії, не шкодить інтересам держави, оскільки статус земель, які передані в спільний обробіток, згідно умов договору, залишається незмінним.

27.01.2015 відповідач-1 надіслав відзив на позов, в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що договір про спільний обробіток земельної ділянки від 18.02.2013 не суперечить чинному законодавству, а також схвалений Міністерством аграрної політики та продовольства України, відповідно до листа вказаного міністерства № 37-18-1-13/4263 від 01.03.2013.

В судовому засіданні 27.01.2015, відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), оголошено перерву до 04.02.2015. Після перерви розгляд справи продовжено.

04.02.2015 прокурор подав клопотання про витребування у відповідачів доказів в обґрунтування виконання п. 7.6 договору про спільний обробіток земельної ділянки від 18.02.2013, а саме: додаткові угоди до вказаного договору та докази здійснення щорічної звітності до Міністерства аграрної політики України.

В судовому засіданні 04.02.2015 прокурор подав клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2015 строк розгляду спору продовжено на п'ятнадцять днів, задоволено клопотання прокурора про витребування у відповідачів доказів, в судовому засіданні, відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 09.02.2015. Після перерви розгляд справи продовжено.

09.02.2015 відповідач-1 надіслав пояснення у справі, в яких зазначає, що додаткові угоди до п. 7.6 договору про спільний обробіток земельної ділянки від 18.02.2013 не укладались.

09.02.2015 відповідач-2 надіслав лист з додатком, в якому зазначає, що додаткові угоди до п. 7.6 договору про спільний обробіток земельної ділянки від 18.02.2013 не укладались.

В судовому засіданні 09.02.2015, відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 11.02.2015. Після перерви розгляд справи продовжено.

В судовому засіданні 11.02.2015 прокурор подав клопотання, відповідно до ст. 4 6 ГПК України, про призначення колегіального розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2015 призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням голови суду від 11.02.2015 № 60 колегіальний розгляд справи призначено у складі: головуючий колегії - Ярошенко В.І., суддя Красота О.І., суддя Ліпинський О.В.

Ухвалою суду від 11.02.2015 справу № 904/9647/14 прийнято до розгляду колегіально у складі трьох суддів: головуючий колегії - Ярошенко В.І., суддя Красота О.І., суддя Ліпинський О.В. та призначено її розгляд у засіданні на 03.03.2015.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, у судовому засіданні 03.03.2015 було оголошено перерву до 24.03.2015. Після перерви розгляд справи продовжено.

У судовому засіданні 24.03.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровський державний аграрний університет, згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ № 047362 від 16.11.2005, має в постійному користуванні земельну ділянку площею 1535,770 га, що розташована на території Олександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області (арк. с. 20-21 том 1).

Відповідно до п. 1.1 Статуту Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету, зареєстрованого 03.02.2014 за № 12241050025003151, Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет є правонаступником усіх прав і обов'язків Дніпропетровського державного аграрного університету (арк. с. 32- 33 том 1).

18.02.2013 між Дніпропетровським державним аграрним університетом (правонаступник - Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет) (далі - відповідач-1. сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дубрава" (далі - відповідач-2, сторона-2) було укладено договір про спільний обробіток земельної ділянки (далі - договір).

Сторони за даним договором зобов'язуються, з метою отримання прибутку, спільно обробляти земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 1415, 52 га ріллі, вирощувати зернові культури, олійні культури, буряки, здійснювати оптову торгівлю зерном, насінням та кормами для тварин, заготівлю, виробництво та переробку сільськогосподарської продукції. надавати послуги у сфері сільського господарства (здійснювати інші необхідні види діяльності згідно класифікатору КВЕД) (п. 1.1 договору).

Пунктом 8.1 договору сторонами визначено термін дії договору - з моменту підписання до 31 грудня 2023 року.

Положеннями пунктів 3.1.1, 4.1.1.- 4.1.8. вказаного договору сторони визначили зобов'язання сторін. Так, сторона-1 зобов'язалась у термін протягом 15 днів із моменту підписання цього договору надати земельні ділянки, які підлягатимуть обробітку згідно Додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного договору. Сторона-2 зобов'язалась у термін протягом 15 днів після підписання цього договору приступити до здійснення комерційних проектів, передбачених умовами даного договору; вжити заходів щодо найму відповідного персоналу для виконання робіт за даним договором; надавати стороні-1 інформацію про перебіг виконання спільних проектів; в строк не пізніше 20 числа місяця, що слідує за звітним кварталом надавати стороні-1 фінансовий звіт про результати виконання даного договору; у встановленому порядку вирішувати питання фінансування виробництва, транспортування та реалізації продукції; проводити поставку необхідних матеріально-технічних ресурсів та основних засобів для виконання робіт; забезпечити комерційну діяльність по реалізації виготовленої продукції (виконання робіт, послуг), вести переговори з покупцями та укладати цивільно-правові угоди.

Розділом 6 договору сторони погодили внески сторін. Внесок сторони-1: право на використання земельної ділянки площею 1415, 52 га; порядок і терміни подачі внесків: протягом 15 днів з моменту підписання даного договору; вартість права на використання земельної ділянки, яка вноситься в якості вкладу у спільний обробіток за домовленістю сторін визначається у розмірі 50 % від нормативно-грошової оцінки відділу Держкомзему у Дніпропетровській області і складає 3, 525 млн. грн.; за домовленістю сторін частка сторони-1 у суспільному обробітку складає 50 %. Земельна ділянка, право на використання якої вноситься в якості вкладу у спільний обробіток, є державною власністю, знаходиться на праві постійного користування сторони-1 (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ № 047362) підлягає використанню за призначенням, згідно умов даного договору та законодавства України. Форма власності та статус земельної ділянки є незмінним на весь період дії договору.

Внесок сторони-2: грошові кошти у розмірі 3, 525 млн. грн., особиста трудова участь згідно додатку № 2; за домовленістю сторін, частка сторони-2 у спільному обробітку складає 50%; порядок і термін подачі внеску: по мірі необхідності проведення фінансування робіт.

Внески сторін є спільною власністю.

Відповідно до п. 7.1 договору підбиття підсумків сумісної діяльності і розподіл прибутку між сторонами здійснюється на підставі окремого балансу, який складає сторона-2.

Фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку стороні-1 та утримання відповідної частки прибутку стороною-2 (п. 7.5 договору).

Згідно з п. 7.6 договору сторони домовились, в межах спільного обробітку земельної ділянки, сторона-1, крім участі в отриманні прибутку, отримає від сторони-2 компенсацію понесених сільськогосподарських витрат, а саме фіксовану суму грошових коштів у розмірі 400 грн. за 1 га за відпрацьований календарний рік (щорічно ця сума уточнюється додатковою угодою з врахуванням коефіцієнта інфляції).

Предметом спору у даній справі є вимога прокурора в особі Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки від 18.02.2013, який укладено між Дніпропетровським державним аграрно-економічним університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дубрава"; зобов'язання ТОВ "Дубрава" звільнити, займану ним на підставі вищезазначеного договору земельну ділянку та повернути її Дніпропетровському державному аграрно-економічному університету.

Обґрунтовуючи позовну заяву, прокурор посилається, зокрема, на статті 203, 215, 235 Цивільного кодексу України, та зазначає, що оспорюваний правочин є удаваним та таким, що був вчинений для приховування іншого правочину, а саме договору оренди землі, укладеним Дніпропетровським державним аграрно-економічного університетом з перевищенням господарської компетенції та здійснення розпорядження землею в порушення статті 92 Земельного кодексу України.

Враховуючи викладене, прокурор просить суд визнати вищезазначений договір недійсним із застосуванням відповідних наслідків недійсності згідно ст. 216, 228 Цивільного кодексу України шляхом зобов'язання ТОВ "Дубрава" звільнити займану ним земельну ділянку.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленої законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Господарський суд, проаналізувавши правову природу оспорюваного договору, не погоджується з позицією прокурора щодо того, що даний правочин є удаваним, тобто вчиненим сторонами для приховування договору оренди землі, з нижченаведених підстав.

Відповідно до частини 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Згідно з частиною 2 статті 235 Цивільного кодексу України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Удаваний правочин як неправомірний може бути визнаний недійсним на підставі частини 1 статті 215, частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Обов'язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких було оформлено.

Статтею 1130 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до статті 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

З аналізу спірного договору вбачається, що останній містить в собі ознаки договору про спільну діяльність та договору про надання послуг, а тому за цивільно-правовими природою він є змішаним договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Положеннями частини1 статті 15 Закону України "Про оренду землі", в редакції на момент укладення оспорюваного договору, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Отже, основною характерною ознакою договору оренди землі є передача орендареві земельної ділянки у володіння та користування.

Земельна ділянка сторони-1 договору (Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету) є державною власністю, знаходиться на праві постійного користування сторони-1 (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ № 047362) підлягає використанню за призначенням, згідно умов даного договору та законодавства України. Форма власності та статус земельної ділянки є незмінним на весь період дії договору (п. 6.2 договору).

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, на якій проводився спільний обробіток згідно договору від 18.02.2013, не вибувала з володіння та користування Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету та не передавалась у володіння та/або користування ТОВ "Дубрава".

Також, з аналізу змісту спірного договору вбачається, що основною метою спірного договору про спільний обробіток земельної ділянки є об'єднання зусиль та певних внесків для досягнення певних господарських цілей, наведених в пункті 1 цього договору, в результаті чого сторони отримують прибуток, що підлягає розподілу відповідно до умов договору.

З огляду на те, що внеском відповідача-1 за спірним договором є не передача земельної ділянки, а право доступу до них та їх обробки, то право власності на доходи від користування цими земельними ділянками мають обидві сторони, враховуючи умови договору.

Таким чином, умови договору про строковість, платність та отримання доступу до користування певною земельною ділянкою не змінюють правової природи даного договору.

Аналогічна правова позиція знайшла своє підтвердження в постанові Вищого господарського суду України від 22.01.2013 по справі № 30/5009/6179/11.

Крім того, дії сторін по виконанню спірного договору свідчать про те, що їх наміри відповідають меті договору про спільний обробіток земельної ділянки.

Підтвердженням цьому є довідка щодо проведення навчальних практик, Інформація про навчальні практики студентів Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету, накази «Про направлення студентів на навчальну практику», що підтверджують те, що на зазначеній земельній ділянці постійно проводились сільськогосподарські роботи науковцями та студентами-практикантами університету (арк. с. 107-121 том 1). Питання планування та проведення робіт, структури посівних площ, обстеження посівів та прийняття інших рішень щодо обробітку землі приймались адміністрацією Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету з участю представників ТОВ «Дубрава». Посадові особи ТОВ «Дубрава» діяли у спільному обробітку від імені університету і лише в межах довіреності, виданої їм університетом (арк. с. 122 том 1). За результатами обробітку земельної ділянки, від Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету складались і надавались всі форми статистичної звітності (арк. с. 123-134 том 1).

Доказом виконання умов Договору також є акти обстеження с/господарських культур комісією у складі представників обох сторін від 27.03.2014 та від 05.11.2014 (арк. с. 135-136 том 1), затверджена сторонами структура посівних площ від 21.03.2013, від 15.05.2014, від 12.01.2015 (арк. с. 137-139 том 1).

На виконання розділу 7 Договору університет отримав дохід від реалізації продукції вирощеної в результаті спільного обробітку землі на суму 834416,00 грн., що підтверджується Довідкою від 26.01.2015 № 47-12-0001, виданою бухгалтерією Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету (арк. с. 140 том 1) та виписками з рахунку Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету, наданими держказначейством (арк. с. 141-148 том 1).

Виходячи зі змісту вищенаведених норм та матеріалів справи, враховуючи те, що умовами спірного договору не визначено усіх істотних умов, встановлених законодавством, які є обов'язковими для договорів оренди землі, господарський суд вважає, що спірний договір за своєю правовою природою не є договором оренди та не містить ознак удаваного правочину.

Статтею 2 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (частини 1, 2 статті 18 вказаного Кодексу).

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суб'єктами права власності на землю, за приписами статті 80 вказаного Кодексу, є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За змістом статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном.

З'ясування змісту права власності полягає, по - перше, у визначенні правомочностей, що надаються законом суб'єкту права власності, та по - друге, обов'язків, що покладаються законом на третіх осіб, так і на самого власника.

Право власності в суб'єктивному значенні - це передбачене й гарантоване законом право власника (фізичної чи юридичної особи, держави, територіальної громади) здійснювати володіння, користування та розпорядження щодо належного йому майна на свій розсуд, якщо інше не передбачено законом, тобто суб'єктивне право власності означає міру можливої поведінки уповноваженої особи (власника) щодо належного їй майна. Правомочності власника містяться у визначенні права власності як суб'єктивного цивільного права . Це право володіння, користування та розпорядження.

Право володіння - це право фактичного, фізичного та господарського панування особи над річчю, яке полягає в можливості особи безпосередньо утримувати належну річ у себе.

Право користування - це юридично закріплена можливість власника щодо господарського, підприємницького, культурно-побутового використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими особами.

Право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо (продати, подарувати, передати за заповітом майно, тощо).

У виняткових випадках усі три правомочності можуть мати не власники, а наприклад, державні підприємства, за якими держава як власник закріплює майно відповідно на праві господарського відання чи оперативного управління.

Під здійсненням права власності необхідно розуміти умови й порядок реалізації власником своїх правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо належного йому майна. Такі правомочності власник може здійснювати самостійно або за допомогою інших осіб, які не набувають статусу суб'єктів права власності, а є суб'єктами здійснення права власності в інтересах власника.

Відповідно до п. 1.3 Статуту Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету університет є багатопрофільним вищим навчальним закладом четвертого рівня акредитації, має розвинену інфраструктуру відокремлених структурних підрозділів, навчально-виробничих, наукових центрів, інших підрозділів, об'єднаних для реалізації державної політики у галузі освіти і науки, забезпечення виконання місії і завдань, як вищого навчального закладу.

Майно університету становить основні фонди та обігові кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі Університету.

Майно Університету є державною власністю та закріплюється за ним на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, Університет володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього дії, які не суперечать законодавству України та цьому Статуту (п. 8.1-8.3 Статуту).

Згідно з п. 8.6 Статуту Університет користується земельними ділянками в порядку встановленому Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що за умовами договору про спільний обробіток земельної ділянки від 18.02.2013 земельна ділянка залишається в постійному користуванні університету, яке надало відповідачу-2 право доступу до неї та її обробки з метою досягнення господарських цілей, передбачених договором.

Отже, фактичного переходу земельної ділянки або права на них до ТОВ "Дубрава" за даним договором не відбулося, а тому підстави для висновку про порушення сторонами договору приписів статті 92 Земельного кодексу України відсутні.

Посилання прокурора на відсутність реєстрації спірного договору в органах ДПІ, спростовуються листом Новомосковської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 15.01.2014 № 314/10/04-08-15-01-06, в якому зазначено, що після проведення перевірки та аналізу документації, повідомлено про відсутність необхідності реєстрації в ПДІ вказаної категорії договорів (арк. с. 90-91 том 1).

Крім того, Міністерство аграрної політики та продовольства України ДПІ листом від 01.03.2013 № 37-18-1-13/4263 погодило договір про спільний обробіток земельної ділянки від 18.02.2013 без зауважень (арк. с. 149 том 1).

Також, твердження прокурора щодо відсутності реєстрації ТОВ "Дубрава" в органах ДПІ, з посиланням на лист Дніпропетровської ОДПІ головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 20.10.2014 за № 18697/9/04-17-15-02, є безпідставними, оскільки ТОВ "Дубрава" зареєстровано у Новомосковському ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 16.02.2001 № 18 (арк. с. 87 том 1).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні договору про спільний обробіток земельної ділянки від 18.02.2013 сторони дотримались всіх необхідних вимог щодо його укладання, а саме додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, відповідність змісту угоди закону.

Пункт 7 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009, визначає, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).

Враховуючи викладені обставини, господарський суд вважає вимогу прокурора щодо визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки недійсним необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог прокурора про зобов'язання ТОВ "Дубрава" звільнити займану земельну ділянку та повернути її Дніпропетровському державному аграрно-економічному університету, господарський суд вважає дані вимоги безпідставними.

Як вже встановлено вище, земельна ділянка сторони-1 договору (Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету) є державною власністю, знаходиться на праві постійного користування сторони-1 (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ № 047362) підлягає використанню за призначенням, згідно умов даного договору та законодавства України. Форма власності та статус земельної ділянки є незмінним на весь період дії договору (п. 6.2 договору).

Матеріалами справи встанволено, що земельна ділянка, на якій проводився спільний обробіток згідно договору від 18.02.2013, не вибувала з володіння та користування Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету та не передавалась у володіння та/або користування ТОВ "Дубрава".

Прокурором до суду не надано доказів передачі у володіння або користування ТОВ "Дубрава" земельної ділянки державної форми власності площею 1415,53 га.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За викладених обставин, вимога прокурора про звільнення займаної земельної ділянки та повернення її Дніпропетровському державному аграрно-економічному університету є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з позивача в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. 22, 33-34, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити повністю.

Стягнути з Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпропетровськ, пр. Кірова, 2, каб. 327; ідентифікаційний код 38923502) в дохід Державного бюджету України до спеціального фонду Державного бюджету (одержувач: Управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 37989269, рахунок № 31214206783005 в ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, КБКД 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891) судовий збір у розмірі 2436 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 27.03.2015

Головуючий колегії В.І. Ярошенко

Суддя О.І. Красота

Суддя О.В. Ліпинський