Рішення

від 26.03.2015 по справі 902/218/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 березня 2015 р. Справа № 902/218/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМИДІВСЬКИЙ ГРАНІТ", с.Могилівка Жмеринського району Вінницької області

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЙСТЕР ТТ", м.Жмеринка Жмеринського району Вінницької області

про стягнення 6 068 грн 08 коп. заборгованості за отриманий товар

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників:

позивача: Грозь Олександр Володимирович, довіреність № 27 від 12.01.2015 р., паспорт серії АА № 812077 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 20.07.1998 р.

Представник відповідача не з'явився .

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕМИДІВСЬКИЙ ГРАНІТ" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЙСТЕР ТТ" про стягнення 6 068 грн 08 коп. заборгованості за товар отриманий за видатковими накладними за період з 22.05.2014 р. по 22.10.2014 р.

Ухвалою суду від 23.02.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/218/15 та призначено до розгляду на 11.03.2015 р.

В зв'язку з неявкою в засідання суду представника відповідача, неподання ним витребуваних судом документів, необхідних для розгляду справи по суті та прийняття рішення розгляд справи ухвалою суду від 11.03.2015 р. відкладено до 26.03.2015 р.

В засідання суду представник відповідача повторно не з'явився, хоча про час та день розгляду справи його було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою суду від 11.03.2015 р., надіслання та вручення якої стверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 2310016018313 .

При цьому суд зазначає, що ухвали про порушення провадження у справі від 23.02.2015 р. та про відкладення слухання від 11.03.2015 р. надсилались відповідачу за адресою яка міститься в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та є ідентичною тій яка вказана позивачем в позовній заяві: вул.Кірова, 112, м.Жмеринка, Вінницька область, 23100.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідачів належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Крім того, судом враховано, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивач по видатними накладним № 91 від 22.05.2014 р., № 365 від 14.07.2014 р., № 372 від 16.07.2014 р., № 380 від 18.07.2014 р., № 583 від 04.09.2014 р., № 591 від 05.09.2014 р. та № 815 від 22.10.2014 р. поставив відповідачу відсів та щебінь на загальну суму 23 198 грн 48 коп ., що стверджується обопільнопідписаними сторонами видатковими накладними вказаними вище (а.с.11-16, т.1).

Судом встановлено і матеріалами справи стверджується, що відповідач за період з 13.05.2014 р. по 22.01.2015 р. здійснив з позивачем частковий розрахунок за отриманий товар в сумі 17 130 грн 42 коп., що підтверджується випискою з банку та копіями платіжних доручень за період з травня 2014 року по січень 2015 року (а.с.26-31, т.1).

Таким чином, станом на січень 2015 року борг відповідача перед позивачем за отриманий товар по видаткових накладним за період з 22.05.2014 р. по 22.10.2014 р. становить 6 068 грн 06 коп.

Так як відповідач не здійснив повного розрахунку за отриманий товар позивач 25.12.2014 р. звернувся до нього з вимогою № 87 про сплату боргу за отриманий товар, яка надіслана останньому 30.12.2014 р. та залишена, за твердженням позивача, без відповіді і оплати (а.с 18-19, т.1).

Непроведення відповідачем оплати за поставлений позивачем товар слугувало підставою звернення останнього з даним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту досягнення сторонами всіх істотних умов щодо поставки товару - відсіву та щебеню, а також здійснення сторонами конклюдентний дій щодо поставки та визначення ціни обумовленого товару між сторонами виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару .

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так як відповідач не виконав своє зобов'язання по оплаті отриманого товару в строки передбачені ст.692 ЦК України та після заявлення відповідної вимоги позивачем, то він є таким, що прострочив виконання взятого на себе зобов'язання по оплаті отриманого товару.

З врахуванням викладеного, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в сумі 6 068 грн. 06 коп. з відповідача за отриманий товар (відсів та щебінь) по видатковим накладним за період з 22.05.2014 р. по 22.10.2014 р. є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають вимогам чинному законодавству, а тому підлягають повному задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку про повне задоволення позову.

При задоволенні позовних вимог судом не взято до уваги договір купівлі-продажу товару від 12.05.2014 р., наданий позивачем в обґрунтування позовних вимог, оскільки він не підписаний другою стороною - ТОВ "Майстер ТТ", а позивачем не надано доказів його надіслання для підписання іншій стороні.

Враховуючи наведене суд приходить до переконливого висновку про те, що даний договір не є укладеним в силу приписів ст.ст.203, 207 ЦК України.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

26.03.2015 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 48, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЙСТЕР ТТ", вул.Кірова, 112, м.Жмеринка, Вінницька область, 23100 (ідентифікаційний код - 33322959) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМИДІВСЬКИЙ ГРАНІТ", с.Могилівка, Жмеринський район, Вінницька область, 23141 (ідентифікаційний код - 38324809) - 6 068 грн 06 грн. - боргу, 1 827 грн 00 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 31 березня 2015 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул.Кірова, 112, м.Жмеринка, Вінницька область, 23100.