Ухвала

від 25.03.2015 по справі 815/707/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 р. Справа № 815/707/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Мадюді В.В.,

за участю представників позивача Звеліндовського А.С. та Звеліндовського Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карад-2005» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби (правонаступник - ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ Міндоходів у Одеській області) про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

24.01.2013р. ТОВ «Карад-2005» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС (правонаступник - ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ Міндоходів у Одеській області), в якому просило суд:

- визнати протиправними дії відповідача по прийняттю податкових повідомлень-рішень від 12.12.2012 року №0001442260 та №0001432260;

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 12.12.2012 року №0001442260 - про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 6646,60 грн. та №0001432260 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 8309 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що викладені у акті перевірки висновки не ґрунтуються на даних документів первинного бухгалтерського та податкового обліку, а тому, прийняті на підставі цього акту спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року адміністративний позов ТОВ «Карад-2005» задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС №0001442260 від 12.12.2012р. та №0001432260 від 12.12.2012р. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС 18.03.2013 р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2013р. та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи представників позивача, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи і доводи цієї апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «Карад-2005» (код ЄДРПОУ 33988104 ) зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради від 14.12.2005 року за №1556102000, взято на податковий облік 27.12.2005 року за №19383, станом на 27.11.2012 року підприємство перебувало на обліку в ДПІ в Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС.

В листопаді 2012 року, на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.2 ст.79 ПК України та наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 31.10.2012р. №2505, ревізорами-інспекторами відповідача була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ТОВ «Карад 2005» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Одеська будівельна компанія» (код ЄДРПОУ 34319643 ), їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 27.11.2012р. №7293/22-6/33988104, в якому зафіксовано порушення ТОВ «Карад-2005» вимог: п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 діючого на той час Закону України «Про податок на додану вартість», в результаі чого, у грудні 2010 року підприємством неправомірно вкючено до складу податкого кредиту суму ПДВ у загальному розмірі 5317,33 грн. по постачальнику ПП «Одеська будівельна Компанія», а також занижено податок на додану вартість на суму 5317,33 грн., у т.ч за грудень 2010р. - 5317,33 грн.; та п.п.5.3.9. п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого, ТОВ «Карад-2005» занижено податку на прибуток за 2010 рік на суму 6647 грн.

В подальшому, на підставі цього акту перевірки від 27.11.2012 року №7293/22-6/33988104 уповноваженою особою ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.12.2012 року №0001442260 та №0001432260.

Не погодившись з такими висновками акту перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, позивач спочатку оскаржив їх в адміністративному порядку, а потім до суду.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з неправомірності спірних рішень податкового органу та відповідно, з часткової обґрунтованості та доведеності позових вимог.

Колегія суддів апеляційного суду, вислухавши пояснення представників позивача, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

За приписами пп.16.1.2-16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України , органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

А як слідує з п.75.1 ст.75 ПК України , органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.

Так, судовою колегією з матеріалів справи встановлено, що в період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р. ТОВ «Карад-2005» мало господарські взаємовідносини із ПП «Одеська будівельна компанія», а саме, в грудні 2010 року між підприємством позивача та ПП «Одеська будівельна компанія» було укладено усний договір поставки невеликої кількості будівельних матеріалів.

Так, на підставі рахунку-фактури №6795 від 27.12.2010р. ПП «Одеська будівельна компанія» було доставлено позивачу безпосередньо на об'єкт будівництва (житловий будинок: м.Одесі, вул.Висоцького,35 ) 4 шт «шарових газових кранів» та розхідний матеріал до них на загальну суму 31904 грн. (в т.ч. ПДВ ). Повна ж номенклатура товару була детально відображена у видатковій накладній №6795 від 31.12.2010р.

Також, по справі встановлено, що всі розрахунки по цій угоді проводилися у безготівковій формі, що підтверджується відповідними банківськими платіжними дорученнями від 28.12.10 року і 29.12.2010 року.

Оприбуткування ж з наступним встановленням цих приладів (кранів) та списанням матеріалів відбувалося на відповідному об'єкті будівництва (т.б. житловому будинку по вул.Висоцького,35 ), що підтверджується відповідним актом списання №СпТ-000007 від 31.12.2010р.

На виконання цієї угоди ПП «Одеська будівельна компанія» на адресу позивача було виписано податкову накладну №6795 від 28.12.2010р., яка, в свою чергу, незважаючи на технічну помилку в адресі (назві вулиці ) позивача, оформлена належним чином та повністю відповідає вимогам п.201.1 ст.201 ПК України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» №996-ХІУ та п.7 «Порядку заповнення податкової накладної».

В подальшому, вартість придбаних матеріалів в сумі 26586,67 грн. (без ПДВ) була включена позивачем до своїх валових витрат при визначенні об'єкту оподаткування за 2010 рік. Але, суму ПДВ, в свою чергу, позивачем спочатку було помилково завищено та включено у розмірі 7666,67 грн. до складу податкового кредиту у грудні 2010 року на підставі податкової накладної від 28.12.2010р. №6795. Виправлення ж цієї помилки було здійснено в січні 2011р. через поточну податкову декларацію та Додаток 1 із нарахуванням відповідних штрафних санкцій.

Отже, з урахуванням виправлення, до складу податкового кредиту по контрагенту ПП «Одеська будівельна компанія» потрапила вірна сума ПДВ у розмірі 5317,33 грн.

Згідно із ст.3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні ж п.1.32 ст.1 діючого на той час Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до приписів ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «первинний документ» - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцію є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Вимоги законодавства щодо віднесення витрат підприємства до валових витрат встановлені ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР (діючого на момент спірних правовідносин ).

Як слідує зі змісту п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до вимог пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону №334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

А згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 даного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг ) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п.5.3 - 5.7 цієї статті.

Як вбачається з п.5.11 ст.5 названого Закону, установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

У відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» №168-97/ВР від 03.04.1997 року (чинного в період господарських відносин позивача з контрагентами ), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР, визначені виключні підстави для віднесення сум до податкового кредиту та відшкодування їх з Державного бюджету України.

Так, відповідно до вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням ) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи ), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст.3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження ).

Згідно п.п.7.5.1 п. 7.5 ст.7 названого вище Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг ), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека ) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг ).

На підставі вищезазначеного, датою виникнення у позивача права на податковий кредит по податку на додану вартість є дата видачі йому податкових накладних контрагентами.

Відповідно до пп.7.2.3,7.2.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому Законом. Відповідно до положень пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

У відповідності ж до п.7.4.5. ст.7 даного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту ).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Тобто, згідно з вказаною нормою, податковий орган нараховує податкове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовує фінансові санкції до підприємства тільки у разі відсутності податкових накладних під час перевірки.

Факт одержання та оплати позивачем вартості придбаного товару (послуг) за договорами підтверджується відповідними документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, наданими позивачем в ході розгляду справи, які перелічені судом вище.

Таким чином, системний аналіз вищенаведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» дозволяє зробити висновок про те, що платник податку (в даному випадку - позивач ) виключно на підставі проведеної оподаткованої операції та оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду, що фактично і було зроблено, а також з урахуванням зазначеного отримує право на бюджетне відшкодування ПДВ.

Крім того, норми податкового законодавства, чинного на момент господарських відносин позивача з контрагентом, передбачали всього один випадок, при якому податкова накладна визнається недійсною, - при заповненні її особою, яка не зареєстрована платником ПДВ і якій не присвоєний індивідуальний податковий номер (п.2 та п.5 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженим наказом ДПА України №165 від 30.05.1997р., який діяв на час проведення операцій за договором між позивачем та контрагентом ). Тільки в цьому випадку податковий кредит по ПДВ не може вважатися підтвердженим.

Як вбачається зі спірного акту перевірки, співробітниками ДПС зазначено, що позивачем були надані податкові накладні щодо підтвердження господарських відносин з ПП «Одеська будівельна компанія», за період, що перевірявся, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, даними декларації з ПДВ за спірний період.

Платник податку на додану вартість - покупець товару на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов"язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленному законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність вказаного суб"єкта господарювання.

Таким чином, за вказаних обставин, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем безпідставно було встановлено безтоварність спірної господарської операції між позивачем та ПП «Одеська будівельна компанія», а тому висновки податкового органу про порушення позивачем вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п.5.3.9. п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не грунтуються на законі та встановлених судом фактичних обставинах справи.

Окрім того, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, також критично ставиться і до посилань відповідача на данні акту перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 15.03.2011 року №296/23-513/34319643 «Про неможливість проведення документальної перевірки ПП «Одеська будівельна компанія» (код ЄДРПОУ 34319643 ) з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податковий кредит у грудні 2010 р., яким встановлено відсутність у ПП «Одеська будівельна компанія» трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характер, - оскільки, відповідно до п.10 Розділу І «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010 року, у разі неможливості проведення перевірки складається відповідний акт, який засвідчує цей факт.

Відповідно до приписів п.п.5.2.3 Наказу від 21.02.2007р. №110 «Про затверджения Порядку взаємодії між структурними підрозділами органів державної податкової служби з питань реєстрації та обліку платників податків», якщо за наслідками перевірки встановлено відсутність платника податків за його місцезнаходженням (місцем проживання), то складається акт перевірки місцезнаходження платника податків та проводиться робота із з'ясування фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків.

Тобто, зі змісту вищевказаних норм діючого законодавства вбачається, що за результатами перевірки платника податку, місцезнаходження якого не встановлено, складається акт, проте, в ньому повинні зазначатися причини неможливості проведення перевірки.

Однак, в даному випадку, за результатами вказаної перевірки в складеному акті зроблений висновок про те, що всі угоди, укладені ПП «Одеська будівельна компанія» та позивачем мають ознаки «нікчемності».

Отже, проаналізувавши приписи норм Податкового кодексу України, які регулюють порядок проведення перевірок та «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» (затв. Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010р .), «Порядку взаємодії між структурними підрозділами органів державної податкової служби з питань реєстрації та обліку платників податків» (затв. Наказом від 28.02.2007р. №110 ), судова колегія вважає, що у разі відсутності платника податку за місцезнаходженням у акті перевірки повинні зазначатися лише причини неможливості проведення перевірки та ніяким чином не можуть робитися висновки за результатами первірки, які впливатимуть на права, свободи та інтереси інших осіб, в даному випадку позивача.

Надаючи оцінку позиції відповідача щодо нікчемності правочину, укладеного між підприємством позивача та ПП «Одеська будівельна компанія», судова колегія звертає увагу на наступне.

Так, статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно ж з вимогами ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо ж недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 Цивільного кодексу України, згідно з якою, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Проте, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Однак, як встановлено судовою колегією, ані у спірному акті перевірки, ані під час розгляду справи у судах обох інстанцій, відповідачем не наведено жодних заслуговуючих на увагу доводів стосовно визнання недійсним у встановленому законодавством порядку правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, або з приводу встановлення вироком суду факту фіктивного підприємництва відносно керівника підприємства-контрагента.

Отже, оскільки нікчемність таких правочинів прямо не встановлена законом, а належних документальних доказів недійсності цього договору відповідачем до суду не надано, судова колегія, як і окружний суду, критично оцінює висновок відповідача щодо нікчемності укладеного між позивачем та його контрагентом договору, а також щодо його недійсності, яка пов'язується у відсутності наміру у сторін за договором настання реальних наслідків, передбачених таким правочином.

Також, з вказаних вище підстав, суд 2-ї інстанції критично відноситься і до тверджень відповідача, зазначених в акті перевірки, про те, що в провадженні СУ ДПС в Одеській області знаходиться кримінальна справа №201201100058 стосовно директора ПП «Одеська будівельна компанія» Панькова, в діях якого вбачаються ознаки складу злочину, передбаченого ст.205 ч.1 КК України (фіктивне підприємництво), оскільки, як було зазначено вище, лише тільки вирок може бути належним доказом вини в порушенні сторонами правочину публічного порядку.

До того ж, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 09.09.2008р. (ЄДРСР №2362425 ), у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумнівів у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит, та/або бюджетне відшкодування, достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. При цьому, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також, не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу само собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі, достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків, чи неподання податкової звітності ).

Таким чином, за вказаних обставин, судова колегія, як і окружний суд, вважає, спірні податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС №0001442260 від 12.12.2012 року та №0001432260 від 12.12.2012 року про визначення грошових зобов'язань ТОВ «Карад-2005» неправомірними та такими, що дійсно підлягають скасуванню.

Разом з тим, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «Карад-2005» в частині визнання протиправними дій відповідача, пов'язаних з прийняттям вказаних вище спірних податкових повідомлень-рішень №0001442260 і №0001432260, оскільки вони, в даному випадку, фактично є зайвими, а визнання протиправними і скасування судом цих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, в свою чергу, повністю гарантує захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб"єкта владних повноважень.

Також, ще раз необхідно вказати й про те, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України ), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагент у 2-й чи 3-й ланках ланцюга , не виконали своїх податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

До того ж, у відповідності до ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову що, в свою чергу, не було належним чином зроблено представниками відповідача при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу податкового органу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко