Постанова

від 24.03.2015 по справі 802/287/15-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 березня 2015 р. Справа № 802/287/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Томчука А.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Боровської Т.А.

позивача: Желіховського В.М.

відповідача: Островерх Р.В., Кіт С.М.

свідка: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бенедикт"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бенедикт» (далі - ТОВ «Торговий дім «Бенедикт») звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ) від 30.01.2015 № 0000522202.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на думку позивача, були порушені вимоги Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган під час перевірки дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Зокрема, висновки про порушення позивачем цивільного, господарського та податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово-господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. У перевіряємому періоді ТОВ «Торговий дім «Бенедикт» співпрацювало із ТОВ «Компанія Лакшері Кепітал» та ТОВ «Сантехресурс» відповідно до укладених договорів, виконання яких підтверджується належним чином оформленими первинними документами. На підставі виписаних податкових накладних, у перевіряємий період сплачена позивачем у ціні вартості товару сума податку на додану вартість була включена до податкового кредиту. При цьому, висновки податкового органу про відсутність факту реального виконання договорів із контрагентами, на думку позивача, здійснені без належного аналізу характеру договорів, їх товарності та реальності.

Таким чином, позивач вважає, що правомірно сформував податковий кредит по взаємовідносинах із ТОВ «Компанія Лакшері Кепітал» та ТОВ «Сантехресурс», а тому вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представники відповідача у судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні, посилаючись на письмові заперечення (а.с.157-161), в яких зазначено, що під час проведення перевірки посадовими особами ТОВ «Торговий дім «Бенедикт» не надано оригінали документів, а саме: товарно-транспортні накладні, а тому вважають, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, у зв'язку з чим, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні в якості свідка було допитано директора ТОВ «Торговий дім «Бенедикт» - Мізина Сергія Григоровича, який пояснив суду, що транспортування придбаного у контрагентів товару, здійснювалось особисто продавцем, інколи залучались інші перевізники. Крім того, податковим органом не взято до уваги договір купівлі-продажу товару від 02.07.2014 року, а лише надано оцінку договору купівлі-продажу від 01.07.2014 року та встановлено, що позивачем нібито придбано більшу кількість металевих труб, в супереч умовам договору.

Заслухавши представників сторін та пояснення свідка, дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви та заперечень на неї, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

ТОВ «Торговий дім «Бенедикт» (ЄДРПОУ 37536801) зареєстроване як юридична особа 07.02.2011 року та взято на податковий облік 09.02.2011 року, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ №718325 (а.с.20). Згідно витягу з реєстру платників податку №1402284500185 Форми №2-ВР товариство є платником податку на додану вартість (а.с.23).

Судом встановлено, що уповноваженою особою Вінницької ОДПІ в період з 14.01.2015 року по 21.01.2015 року проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Торговий дім «Бенедикт» з питань достовірності нарахування суми податку на додану вартість по взаєморозрахунках з контрагентами: ТОВ «Сантехресурс» за липень-серпень 2014 року, ТОВ «Компанія Лакшері Кепітал» за серпень 2014 року, за результатом якої складено акт від 21.01.2015 №67/2202/37536801 (а.с.24-31).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Торговий дім «Бенедикт» п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3 та п.198.6 ст.198, п.201.1(и) ст.201 Податкового кодексу України, ст.1, п.2 ст.3, ст.4, п.1 п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затверджене Міністерством фінансів України від 24.05.1995 року №88, в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень-серпень 2014 року на загальну суму 152920,00 грн., в т.ч.: липень 2014 року - 104424,00 грн., серпень 2014 року - 48496,00 грн.

Відповідно до висновків акту та викладених у ньому порушень Вінницькою ОДПІ 30.01.2015 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000522202 форми «Р», яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 229380,00 грн., у т.ч. за основним платежем 152920,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 76460,00 грн. (а.с.32).

В адміністративному порядку рішення контролюючого органу товариством не оскаржувалось, вважаючи вказане рішення протиправним ТОВ «Торговий дім «Бенедикт» звернулось в суд щодо його скасування.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді ТОВ «Торговий дім «Бенедикт» здійснювало господарську діяльність із ТОВ «Санетехресурс» та ТОВ «Компанія Лакшері Кепітал» відповідно до укладених договорів, а саме:

1. Договір купівлі-продажу товару №7 від 01.07.2014 року, укладений між позивачем (покупець) та ТОВ «Сантехресурс» (продавець), згідно якого продавець передає покупцю товар та всі відповідні документи на нього, а саме: трубу металеву d530*7 у кількості 14т (а.с.42-43);

2. Договір купівлі-продажу товару №7 від 02.07.2014 року, укладений між позивачем (покупець) та ТОВ «Сантехресурс» (продавець), згідно якого продавець передає покупцю товар та всі відповідні документи на нього, а саме трубу металеву d530*7 у кількості 140т та коліна металеві 530 мм у кількості 30 шт. (а.с.44-45);

3. Договір купівлі-продажу товару №28 від 01.08.2014 року, укладений між позивачем (покупець) та ТОВ «Компанія Лакшері Кепітал» (продавець), згідно якого продавець передає покупцю товар та всі відповідні документи на нього, а саме труби металеві відповідно до видаткових накладних (а.с.46-47).

Договір підписано директорами підприємств та скріплено печатками.

Реальність виконання вказаних договорів підтверджують наступні первинні документи: видаткові накладні (а.с.47-59, 88-92), податкові накладні (а.с.60-73, 93-97, 103, 107, 109), платіжні доручення (а.с.74-87, 172-174), акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с.98, 100, 102, 104, 106, 108, 110), товарно-транспортні накладні (а.с.99, 101, 105), рахунками-фактури (а.с.175-186), реєстрами отриманих та виданих податкових накладних (а.с.187-192).

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 21.01.2015 року ревізором вказано, що в ході перевірки ТОВ «Торговий дім «Бенедикт» не були надані первині документи (подорожні листи, товарно-транспортні накладні), які підтверджують транспортування товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Компанія Лакшері Кепітал» та частково по ТОВ «Сантехресурс» на адресу ТОВ «Торговий дім «Бенедикт» в липні-серпні 2014 року. Перевіряючі зазначали, що згідно наданих для перевірки видаткових накладних встановлено, що в них не зазначено одні з обов'язкових реквізитів - місце складання накладної та номер і дата доручення за яким отримано товар покупцем. Також в податкових накладних отриманих ТОВ «Торговий дім «Бенедикт» від ТОВ «Сантехресурс» в графі «Вид цивільно-правового договору» зазначено Договір поставки №7 від 02.07.2014 року в той час як підприємством для перевірки надано лише договір №7 від 01.07.2014 року.

Разом з тим, доводи відповідача, що видаткові накладні не містять належних відомостей, зокрема місце складання видаткових накладних і номер та дата доручення за яким отримано товар покупця не зазначено та ненадання на перевірку товарно-транспортних накладних, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Як встановлено в судовому засіданні, згідно пояснень директора товариства, пунктами 4 договорів купівлі-продажу товарів №7 від 01.07.2014 року та від 02.07.2014 року передбачено, що поставка здійснюється продавцем, що і було зроблено останнім та підтверджується видатковими накладними, які як встановлено судом містять усі належні реквізити. Крім того, поставка здійснювалась спершу за рахунок продавця без окремого визначення вартості доставки, що також визначено договорами, з часом така поставка, у зв'язку із труднощами з транспортом, здійснювалась із залученням окремого перевізника із компенсацією плати за рахунок ТОВ «Торговий дім «Бенедикт», що вказано у податкових накладних. Товар отримував безпосередньо директор ТОВ «Торговий дім «Бенедикт» - ОСОБА_4, який діє від іменні підприємства без доручення, згідно статуту товариства (а.с.16-22). Також, матеріали справи підтверджують той факт, що позивачем залучався перевізник - ФОП ОСОБА_6 з метою виконання власних зобов'язань перед своїми замовниками (а.с.102-111). Щодо того, що під час перевірки не було надано договір купівлі-продажу №7 від 02.07.2014 року, свідок пояснив, що перевіряючим останній не витребовувався, тому по даному договору дані щодо товару не встановлювались, у зв'язку з чим є хибним твердження відповідачів, що кількість придбаного у контрагентів товару не відповідає кількості поставки (кількості що вказана в податкових та видаткових накладних), оскільки ревізором встановлювалась кількість товару лише по договору від 01.07.2014 року.

Суд зазначає, що товарно-транспортні документи не є обов'язковими документами, обов'язковість ведення яких передбачена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та наявність чи відсутність таких документів не впливає на порядок нарахування податкового кредиту, оскільки відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна. Податкові ж накладні оформлені належним чином у відповідності до податкового законодавства, договори виконувались, сторони претензій одна до одної не мають, а придбаний товар використався у власній господарській діяльності підприємства.

Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочинів підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані в якості юридичної особи та платником податків, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.33-41) та не заперечується сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договорів із контрагентами позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагентів та чи здійснюють вони господарську діяльність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, видані контрагентами позивача, містять всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нереальності угод позивача із контрагентами відповідач посилається лише на ненадання під час перевірки товарно-транспортних накладних, наказів на відрядження, документи складського обліку.

Однак, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Поряд з цим, будь-яких доказів щодо фіктивності та обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичних осіб, що є контрагентами ТОВ «Торговий дім «Бенедикт», та здійснення ними незаконної фінансово-господарської діяльності представником відповідача суду не надано.

Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагентів.

Крім того, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В свою чергу, судом встановлено, що вищезазначені договори були виконані сторонами в повному обсязі, товар (роботи/послуги) отримані, сторони претензій один до одного не мають. Крім того, як свідчать матеріали справи придбаний у контрагентів товар був використаний у власній господарській діяльності позивача та в подальшому реалізований ТОВ «Украфлора-Вінниця» на підставі договору, факт поставки підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання товару та податковими накладними (а.с.112-149).

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Враховуючи вище викладене, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт не був спростований у судовому засіданні представниками відповідача.

На підставі вищевикладеного, висновок податкового органу про заниження суми податку на додану вартість є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ст. 123 Податкового кодексу України, також є протиправним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на відсутність порушення позивачем норм податкового законодавства, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000522202 від 30.01.2015 року таким, що підлягає скасуванню.

Оскільки відповідачем, який за ознаками ст.3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, при розгляді і вирішенні судом справи в порядку ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірності винесення спірного податкового повідомлення-рішення, суд доходить висновку, що спірний правовий акт індивідуальної дії порушує права і інтереси позивача та не відповідає вимогам ч.3 ст.2 КАС України, тому підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

З огляду на наведене, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 458,76 грн., сплачені позивачем згідно квитанції №07022015195554 від 07.02.2015 року (а.с.2).

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області № 0000522202 від 30.01.2015 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ "Торговий дім "Бенедикт" (код ЄДРПОУ 37536801) судові витрати у розмірі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) гривень 76 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Томчук Андрій Валерійович