Ухвала

від 31.03.2015 по справі п/811/3256/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

31 березня 2015 рокусправа № П/811/3256/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Дадим Ю.М.

           суддів:                     Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання:          Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Гласлайн" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року адміністративний позов Приватного підприємства "Гласлайн" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 06 листопада 2013 року №001122206.

Не погодившись з постановою суду, Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 09 жовтня 2013 року по 15 жовтня 2013 року повноважними особами Кіровоградської ОДПІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПП «Гласлайн» (код ЄДРПОУ 34813263) з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинам з ТОВ «Металопластика» (код ЄДРПОУ 37503006) за лютий 2013 року, за результатами якої складено акт №88/11-23-22-06/34813263 від 21 жовтня 2013 року.

В акті перевірки податковим органом зафіксовано допущене позивачем порушення: п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 93867 грн., в т.ч. за лютий 2013 року на суму 93867 грн., а також встановлено завищення підприємством залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду (рядок 24 декларації з ПДВ) за лютий 2013 року на загальну суму 4178 грн..

На підставі вказаного акту перевірки, Кіровоградською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0001122206 від 06 листопада 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 140801 грн., з яких за основним платежем у сумі 93867 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 46934 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено обґрунтованості своїх висновків, викладених в акті перевірки та правомірність прийняття ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення на підставі такого акту перевірки.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Металопластика», які відбулися на підставі договору купівлі-продажу з відстрочкою платежу №31/1 від 31 січня 2013 року.

За умовами вказаного договору, Продавець (ТОВ «Металопластика») зобов'язується передати у власність Покупця (ПП «Гласлайн»), а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти й оплатити товар.

На підтвердження дійсності укладення та реального виконання зазначеної вище угоди позивачем було надано до перевірки копії первинних бухгалтерських документів: податкові та видаткові накладні. Перелік вказаних первинних документів знайшов своє відображення в акті перевірки позивача.

Як вбачається зі змісту акту перевірки позивача, під час дослідження зазначених первинних документів податковим органом не встановлено жодних порушень щодо їх оформлення. Відтак, в силу приписів норм Податкового кодексу України, наявність належним чином оформлених податкових накладних не позбавляє позивача права на формування податкового кредиту у відповідному звітному періоді.

Разом з тим, судом встановлено, що в подальшому, після придбання позивачем у власність товару по вказаному вище договору, на підставі Договору підряду на капітальний ремонт №12 від 01 жовтня 2013 року та Договору підряду на капітальний ремонт №14 від 08 жовтня 2013 року зазначений товар був використаний позивачем у межах власної господарської діяльності при проведенні капітального ремонту навчального корпусу Златопільської гімназії Новомиргородського району Кіровоградської області.

Отже, придбавши товари (послуги) для використання у власній господарській діяльності та сплативши їх вартість у т.ч. ПДВ у вартості товарів (послуг), позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту підприємства.

Так, з урахуванням встановлених судом обставин справи та норм права викладених вище, колегія суддів робить висновок про те, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені позивачем в ціні придбаних товарів (робіт, послуг) по взаємовідносинах з ТОВ «Металопластика».

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновків податкового органу в акті перевірки позивача про нереальність здійснення вказаних вище господарських операцій між позивачем та його контрагентом став акт перевірки Кіровоградської ОДПІ №59/11-23-22-06/37503006 від 16 вересня 2013 року "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Металопластика" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Успіх 20 Плюс 12" (код ЄДРПОУ 38405332) за період з 01 лютого 2013 року по 28 лютого 2013 року".

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податковим законодавством не ставиться в залежність право платника податку на додану вартість на податковий кредит від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Також, слід відзначити, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України, позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі “Булвес” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що податкове повідомлення-рішення №001122206 від 06 листопада 2013 року прийняте Кіровоградською ОДПІ не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий:                                                                      Ю.М. Дадим

          Суддя:                                                                      І.Ю. Богданенко

          Суддя:                                                                      С.А. Уханенко