Постанова

від 01.04.2015 по справі 910/24570/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2015 р. Справа№ 910/24570/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Самсіна Р.І.

суддів: Скрипки І.М.

Гончарова С.А.

За розглядом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Артімаш» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2014 року (суддя - Головатюк Л.Д.) у справі № 910/24570/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуфарм Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артімаш»

про стягнення коштів (43 591, 16 грн.)

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Артімаш»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуфарм Україна»

про стягнення коштів (64 900, 21 грн.)

Представники сторін:

від позивача: Гаджук П.П. (довіреність від 20.01.2014р.);

від відповідача (скаржник): Жовнеренко Г.К. (довіреність від 03.02.2014р.);

В судовому засіданні присутній Макарчук С.О. без підтверджених повноважень представника сторони у справі

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.12.2014р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуфарм Україна» задоволено, вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Артімаш» основну заборгованість в сумі 37 345, 73 грн., три відсотки річних в сумі 362, 20 грн., інфляційні збитки в сумі 2 763, 58 грн., пеню в сумі 3 119, 65 грн., судовий збір в розмірі 1 827 грн.. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Артімаш» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуфарм Україна» про стягнення 64 900, 21 грн. відмовлено повністю.

Ухвалою суду від 06.02.2015р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Артімаш» у якій скаржник просить частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25 грудня 2014 року в частині задоволення первісного позову ТОВ «Нуфарм Україна» щодо стягнення з ТОВ «Артімаш» 43 591, 16 грн.; прийняти нове рішення у вказаній частині, відмовивши в задоволенні первісного позову; в решті рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Згідно доводів апеляційної скарги, місцевий господарський суд припустився грубого порушення норм статтей 1, 6, 11, 12, 14, 627 Цивільного кодексу України в контексті статті 104 Господарського процесуального кодексу України; суд здійснив стягнення грошових коштів на підставі договору оренди, який припинив свою дію ще 22 листопада 2013 року; тобто, на думку апелянта, суд помилився у оцінці договору оренди як джерела зобов'язань сторін, проігнорувавши факт припинення зобов'язань сторін у зв'язку з припиненням самого договору оренди; а відповідно результатом такої неправильної оцінки стала невірна кваліфікація вказаного доказу та його оцінки в контексті дійсних обставин справи.

За твердженням викладеними в апеляційній скарзі, суд здійснив стягнення на користь Нуфарму за припиненим зобов'язанням; при цьому наведене порушення безпосередньо покладено в основу протиправного рішення місцевого суду в частині задоволення первісного позову ТОВ «Нуфарм Україна».

Від позивача отримано відзив на апеляційну скаргу (зареєстровано за вхідним суду № 09-11/5171/15 від 24.03.2015р.), де з посиланням на необґрунтованість доводів апелянта та підтвердження своїх вимог документально при розгляді справи в суді першої інстанції стверджував, що свого зобов'язання щодо повернення забезпечувального депозиту орендодавець не виконав та починаючи з 20 серпня 2014 року заборгував орендарю грошові кошти у сумі 37 345, 73 грн.. Апеляційну скаргу ТОВ «Артімаш» від 30.12.2014р. позивач просив залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2014р. у справі № 910/24570/14 залишити без змін.

За розглядом матеріалів справи, при дослідженні наявних доказів, враховуючи пояснення представників сторін та доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, судом відзначається про наявність підстав для часткового скасування оскаржуваного рішення прийнятого за розглядом первісного позову, виходячи з наступного.

Спір у справі за первісним позовом розглянуто судом за вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуфарм Україна», з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (зареєстрована за вхідним суду № 06-37/63882/14 від 16.12.2014р. (аркуш справи 158-161)), у якій позивач просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Артімаш» заборгованість в сумі 43 591, 16 грн., з них 37 345, 73 грн. основного боргу, 2 763, 58 грн. інфляційних донарахувань, 362, 20 грн. 3% річних і 2 763, 58 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Сплата позивачем (ТОВ «Нуфарм Україна») коштів в сумі 37 345, 73 грн. на користь відповідача згідно з платіжним дорученням № 1356 від 05.10.2011р. здійснена з призначенням платежу «аванс на оплату забезпечувального депозиту згідно рахунку № 1/1 від 03.10.2011р. без ПДВ» та підтверджує виконання умов договору оренди укладеного між сторонами 30 вересня 2011р., де у п. 3.8.1 передбачено, що з метою забезпечення Орендарем зобов'язань за цим Договором, Орендар, протягом 5 (п'яти) днів з моменту набрання чинності цим Договором на підставі наданого Орендодавцем рахунку-фактури, вносить на рахунок Орендодавця забезпечувальний депозит у сумі, зазначеній у цьому Договорі.

Відповідно до статті 1 договору, забезпечувальний депозит складає суму, еквівалентну 3 469,02 Євро в гривнях по курсу Національного Банку України на дату платежу.

Обставини щодо припинення з 22.11.2013р. (через три місяці після попередження) дії договору оренди від 30.09.2011р. при використанні наймачем права на відмову від договору, передбаченого ч. 1 ст. 825 ЦК України, встановлені під час розгляду судової справи 910/776/14 та в силу положень ч. 3 ст. 35 ГПК України не доказуються при розгляді даної справи.

Статтею 9 договору оренди від 30.09.2011р. врегульовані питання що стосуються припинення договору, а у п. 9.3 договору передбачено, що у випадку припинення дії Договору оренди Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцю Приміщення та Устаткування у стані, який за винятком нормального зносу протягом терміну оренди, не є гіршим від стану приміщень та устаткування на дату початку. При цьому, Орендодавець повертає Орендарю суму забезпечувального депозиту за винятком компенсації збитків та витрат Орендодавця, якщо такі понесені або/та завдані приміщенню чи устаткуванню і які вираховуються Орендодавцем із суми забезпечувального депозиту.

Таким чином, зобов'язання щодо повернення орендодавцем суми забезпечувального депозиту виникає для останнього з припиненням дії договору оренди, що відповідно спростовує доводи апелянта про грубе порушення судом першої інстанції норм матеріального права з огляду на відсутність діючого зобов'язання між сторонами внаслідок припинення дії договору 22.11.2013р., та навпаки підтверджує правильне застосування місцевим господарським судом норм права виходячи з умов договору сторін та встановлених обставин справи при заявлених підставах позову.

Право наймача житла у будь-який час відмовитися від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці передбачено ч. 1 ст. 825 ЦК України, предметом регулювання якої є розірвання договору найму житла.

Відповідно до ч.3 ст. 653 ЦК України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до ч. 4 ст. 653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 3.8.7 договору оренди від 30.09.2011р. встановлено, що якщо інше не передбачено Договором, протягом 5 (п'яти) днів з дня підписання Сторонами Акту приймання-передачі при поверненні Орендарем приміщення орендодавцю за цим договором, Орендодавець, в свою чергу, повертає Забезпечувальний депозит (або, якщо така існує, його невикористану частину) без нарахування будь-яких процентів та вигод Орендарю, за умови тільки, якщо Орендодавець на той день не буде мати будь-яких претензій та вимог стосовно стану переданого Орендарем Приміщення або стосовно виконання Орендарем будь-яких зобов'язань за цим Договором.

Зазначені обставини, якими обумовлюється зобов'язання орендодавця повернути забезпечувальний депозит у строк протягом 5 днів з дня підписання акту про повернення приміщення за відсутності претензій орендодавця, належать до з'ясування при вирішенні спору, який виник між сторонами по первісному позову.

Акт приймання-передачі приміщення з оренди складено 14.08.2014р., про відсутність ознак пошкодження квартири зазначено в акті, а обставини зволікання прийняття приміщення з оренди саме з боку орендодавця (ТОВ «Артімаш») підтверджені матеріалами даної справи (листування сторін, аркуш справи 49-54), а також встановлені при розгляді судової справи № 910/776/14.

Вимоги ТОВ «Артімаш» щодо стягнення заборгованості з орендної плати разом із нарахованими штрафними санкціями по договору оренди від 30.09.2011р. були розглянуті в судовому порядку, задоволені частково за зустрічним позовом товариства в межах справи № 910/776/14; рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2014р., залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2014р., постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2014р. (аркуш справи 26-48).

Виконання зазначеного судового рішення ТОВ «Нуфарм Україна» в частині перерахування коштів з погашення боргу згідно постанови про відкриття виконавчого провадження за наказом суду у справі № 910/776/14 виданим на примусове виконання рішення підтверджено платіжним дорученням № 4630 від 22.08.2014р. (аркуш справи 126), що свідчить про відсутність невиконаних зобов'язань орендаря за договором оренди, сплата яких могла бути проведена за рахунок суми забезпечувального депозиту у відповідності з п. 3.8.2 договору оренди.

Доводи апелянта щодо безпідставності стягнення суми забезпечувального депозиту судом відхиляються з наведених вище підстав, у зв'язку з чим з огляду на ст. 33 ГПК України в силу положень якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд визнає обґрунтованими заявлені позивачем вимоги про стягнення 37 345, 73 грн., оскільки відповідачем не надано суду належних доказів, які свідчать про наявність підстав для звільнення його від виконання зобов'язання щодо повернення забезпечувального депозиту сплаченого позивачем відповідно до умов договору оренди від 30.09.2011р..

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умови повернення суми забезпечувального депозиту згідно положень договору (п. 3.8.7) передбачають виникнення такого обов'язку орендодавця протягом 5 днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі при поверненні орендарем приміщення орендодавцю, відповідно враховуючи підписання зазначеного акту сторонами 14.08.2014р. такий строк настав 19.08.2014р., прострочення виконання грошового зобов'язання наявне починаючи з 20.08.2014р..

Правова позиція відносно застосування ст. 625 ЦК України в частині розрахунку суми боргу з урахуванням інфляції відображена у п. 2 листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», де містяться посилання на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р., а також викладені у листі Верховного Суду України від 01.07.2014р. «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві».

Сума інфляційних збитків за період прострочення виконання грошового зобов'язання по поверненню суми грошових коштів у розмірі 37 345, 73 грн. з вересня 2014р. по 15 грудня 2014р. (дата на яку здійснено розрахунок позивачем) складає 3 231, 02 грн., тобто є більшою, аніж сума розрахована позивачем та заявлена до стягнення з відповідача в межах поданого позову з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, що прийнята судом до розгляду:

37 345, 73 грн. х 102,9% (індекс інфляції за вересень 2014р.) - 37 345, 73 грн. = 1 083, 03 грн.;

37 345, 73 грн. х 102, 4% (індекс інфляції за жовтень 2014р.) - 37 345, 73 грн. = 896, 30 грн.;

37 345, 73 грн. х 101, 9% (індекс інфляції за листопад 2014р.) - 37 345, 73 грн. = 709, 57 грн.;

37 345, 73 грн. х 103, 0% (індекс інфляції за грудень 2014р.) - 37 345, 73 грн. : 31 (кількість днів у грудні 2014р.) х 15 = 542, 12 грн..

Заявлення до стягнення меншої суми є правом позивача, що свідчить про вірний висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача нарахованої позивачем суми інфляційних збитків у розмірі 2 763, 58 грн..

Сума 3% річних заявлена до стягнення з відповідача за період прострочення у поверненні забезпечувального депозиту з 20.08.2014р. по 15.12.2014р. (кількість днів прострочення 118) становить 362, 20 грн., відповідно рішення суду в частині стягнення вказаної суми є правильним.

При цьому, судом апеляційної інстанції відзначається про невмотивованість резолютивної частини рішення суду першої інстанції щодо стягнення сум 3% річних, інфляційних збитків та пені викладеному мотивуванню у рішенні, оскільки, мотивувальна частина рішення містить висновки по сумах зазначених у позовній заяві (3% річних в сумі 230,21 грн., інфляційні збитки в сумі 1083,03 грн., 1 918, 45 грн. проценти за користування грошовими коштами), тобто без врахування заяви про збільшення позовних вимог, тоді як рішення суду згідно його резолютивної частини прийнято по сумах стягнення згідно наданих розрахунків до заяви про збільшення позовних вимог (3% річних в сумі 362, 20 грн., інфляційні збитки в сумі 2 763, 58 грн., 3 119, 65 грн. пеня).

Вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами задоволені судом як вимоги про стягнення пені в межах суми 3 119, 65 грн. згідно приведеного розрахунку до заяви про збільшення позовних вимог (аркуш справи 164-165), тоді як у самій заяві, позивач просив стягнути з відповідача суму процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2 763, 58 грн. (аркуш справи 160).

Розрахунок заявленої до стягнення з відповідача суми процентів за користування чужими грошовими коштами здійснено позивачем у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в періоді прострочення з 20.08.2014р. по 15.12.2014р. у відношенні суми 37 345, 73 грн. з посиланням на положення ст. 536 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ч. 4 ст. 232 ГК України.

Включення процентів, які передбачено ст. 536 Цивільного кодексу, до глави «Виконання зобов'язання» свідчить про те, що вони не належать ні до пені (ст. 549 Цивільного кодексу, глава «Забезпечення виконання зобов'язань»), ні до процентів як виду цивільно-правової відповідальності (ст. 625 Цивільного кодексу, глава «Правові наслідки порушення зобов'язань. Відповідальність за порушення зобов'язання»).

При цьому, відповідно до ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 232 ГК України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Таким чином в силу наведених положень закону пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін), тоді як погодження нарахування пені у випадку прострочення грошових зобов'язань за невиконання зобов'язань по поверненню суми забезпечувального депозиту позивачем не доведено, відповідних положень якими сторони передбачили таку відповідальність договір укладений між сторонами не містить.

Проценти за користування чужими грошовими коштами нараховані позивачем згідно з положеннями Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» в даному випадку не можуть бути стягнуті з відповідача, оскільки між сторонами розмір відсотків не погоджувався, таких домовленостей не існує. Не встановлений він в даному випадку і законодавством, оскільки вказані у п. 6 ст. 231, п. 4 ст. 232 ГК України проценти є саме штрафними санкціями за порушення договірних зобов'язань між сторонами, а такий вид відповідальності у договорі сторін не передбачений.

Стаття 536 ЦК застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання, така вказівка, зокрема, міститься у ч. 3 ст. 693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч. 4 ст. 694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч. 2 ст. 1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) ЦК, однак позовна заява ТОВ «Нуфарм Україна» не містить посилання на пряму норму закону, якою передбачено сплату процентів за користування чужими коштами у разі неповернення суми забезпечувального депозиту по договору оренди.

Внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог за первісним позовом у повному обсязі, не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим, відповідно до положень п. 1, 3 ч. 1 ст. 104 ГПК України судове рішення по розгляду первісного позову підлягає частковому скасуванню.

Витрати позивача по сплаті судового збору за розгляд первісного позову в суді першої інстанції покладаються на відповідача у розмірі 1 827 грн., згідно з ч. 2 ст. 49 ГПК України, якою передбачено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

За розглядом зустрічних вимог ТОВ «Артімаш» про стягнення з ТОВ «Нуфарм Україна» 64 900, 21 грн. забезпечувального депозиту за договором оренди від 30 вересня 2011 року прийнято рішення про відмову у їх задоволенні, це рішення суду першої інстанції не оскаржується апелянтом, відповідно його апеляційний перегляд не здійснюється.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Артімаш» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2014р. у справі 910/24570/14 по розгляду первісного позову в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ТОВ «Артімаш» 3 119, 65 грн. пені скасувати, прийняти нове рішення, яким в цій частині заявлених вимог позивачу відмовити.

3. В частині задоволення первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуфарм Україна» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Артімаш» боргу в сумі 37 345, 73 грн., трьох відсотків річних в сумі 362, 20 грн., інфляційних збитків в сумі 2 763, 58 грн., рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2014р. у справі 910/24570/14 залишити без змін.

4. Викласти п. 1, 2 резолютивної частини судового рішення у справі наступним чином:

«1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуфарм Україна» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Артімаш» (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська 58, к. 1, ідент. код 35591876) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуфарм Україна» (03680, м. Київ, вул. М. Грінченка 4, ідент. код 36797495) 37 345, 73 грн. (тридцять сім тисяч триста сорок п'ять гривень 73 копійки) боргу, 362, 20 грн. (триста шістдесят дві гривні 20 копійок) 3% річних, 2 763, 58 грн. (дві тисячі сімсот шістдесят три гривні 58 копійок) інфляційних збитків, 1827 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень) витрат по сплаті судового збору. В іншій частині у задоволенні первісного позову відмовити.»

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуфарм Україна» (03680, м. Київ, вул. М. Грінченка 4, ідент. код 36797495) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Артімаш» (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська 58, к. 1, ідент. код 35591876) 73, 08 грн. (сімдесят три гривні 08 копійок) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Матеріали справи № 910/24570/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Р.І. Самсін

Судді І.М. Скрипка

С.А. Гончаров