Постанова

від 31.03.2015 по справі 826/19774/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 березня 2015 року № 826/19774/14

Суддя Окружний адміністративний суд міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапран Україна" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сапран Україна» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Сапран Україна») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000602204 від 0007902201 від 31 жовтня 2014 року.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням - рішенням, вважаючи їх протиправними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного податкового законодавства. Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем помилково за наслідками перевірки договірних відносин з контрагентами позивача виніс податкове повідомлення - рішення про визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість, чим неправомірно переклав відповідальність за утримання та внесення податку до бюджету під час виконання договорів на сторону договору, на яку такі обов'язки, а отже, і відповідальність зазначеними договорами покладені не були.

Відповідач проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити. Зауважив, що висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а надані позивачем документи не можуть вважатись належними доказами виконання договірних відносин, що мали місце між позивачем та його контрагентом.

Суд, керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

У період з 08 жовтня 2014 року по 14 жовтня 2014 року на підставі наказу ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві №1145 від 08 жовтня 2014 року та направлення від 08 жовтня 2014 року №1127, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, працівником відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Сапран Україна» з питань дотримання своєчасності та повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Формула Профіт» (код ЄДРПОУ 38865996) та ТОВ «Компанія «Астілон» (код ЄДРПОУ 38942017) за період з 01 березня 2014 року по 31 липня 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 14 жовтня 2014 року № 5708/26-56-22-01-05/34481362 (далі по тексту - Акт перевірки).

Під час проведення контрольного заходу працівниками податкового органу встановлено порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6. статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.1, 201.2, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 491592 грн., у тому числі за березень 2014 року на суму 117292,00 грн., за червень 2014 року на суму 177400,00 грн. та липень 2014 року на суму 196900,00 грн.

Не погоджуючись з висновками податкового органу позивачем 20 жовтня 2014 року були подані заперечення до акту перевірки, за результатами розгляду яких висновки акту залишені без змін.

Виявлення зазначених вище порушень стало підставою для винесення відповідачем 31 жовтня 2014 року податкового повідомлення - рішення №0007902201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 491592,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 245796,00 грн.

Не погоджуючись з виявленими порушеннями та нарахованим грошовим зобов'язанням, ТОВ «Сапран Україна» звернулось з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 січня 2014 року №10, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 року за №185/24926, який набрав чинності 01 березня 2014 року та діяв до 01 грудня 2014 року (далі - Порядок №10), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу пункту 1 Порядку №10 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункту 8 Порядку №10).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

При цьому у вищезгаданому листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що також зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

В ході судового розгляду справи встановлено, що 08 квітня 2014 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Компанія «Астілон» (виконавець) було укладено договір №20140408, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати замовнику консультаційні послуги з питань організації бізнес процесів суб'єктів господарювання в сфері телекомунікаційних послуг і виробничої діяльності, з фінансового обліку, а також в сфері структурни управління діяльністю суб'єктів господарювання, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконавцеві надані послуги.

Перелік питань, з яких виконавець надає послуги замовнику наведений у пункту 1.2 договору, в якому також міститься посилання, що такий перелік не є виключним.

Пунктом 1.4 договору закріплено, що графік надання послуг погоджується сторонами додатково у будь-якій прийнятній для сторін формі (документальній, електронній, тощо).

По надані послуг (окремих обсягів послуг) сторони підписують відповідний акт про надані послуги.

Вартість послуг визначена у пункту 4.1 договору та становить 500 грн., крім того ПДВ 100 грн. за одну годину роботи спеціаліста виконавця.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано копії наступних документів:

1) актів приймання-передачі наданих послуг, підписані між сторонами договору з 24 по 27 червня 2014 року та з 28 по 31 липня 2014 року №13 на суму 195000,00 грн. в т.ч. ПДВ 32500,00 грн., №14 на суму 291600,00 грн. в т.ч. ПДВ 48600,00 грн., №15 на суму 313800,00 грн. в т.ч. ПДВ 52300,00 грн., №16 на суму 264000,00 грн. в т.ч. ПДВ 44000,00 грн., №17 на суму 301800,00 грн. в т.ч. ПДВ 50300,00 грн., №18 на суму 294600,00 грн. в т.ч. ПДВ 49100,00 грн., №19 на суму 291600,00 грн. в т.ч. ПДВ 48600,00 грн., №20 на суму 293400,00 грн. в т.ч. ПДВ 48900,00 грн.;

2) звітів про надані консультаційні послуги на аналогічні суми;

3) податкових накладних від 24 червня 2014 року №108 на суму 195000,00 грн. в т.ч. ПДВ 32500,00 грн., від 25 червня 2014 року №124 на суму 291600,00 грн. в т.ч. ПДВ 48600,00 грн., від 26 червня 2014 року №141 на суму 313800,00 грн. в т.ч. ПДВ 52300,00 грн., від 27 червня 2014 року №152 на суму 264000,00 грн. в т.ч. ПДВ 44000,00 грн., від 28 липня 2014 року №151 на суму 301800,00 грн. в т.ч. ПДВ 50300,00 грн., від 29 липня 2014 року №163 на суму 294600,00 грн. в т.ч. ПДВ 49100,00 грн., від 30 липня 2014 року №186 на суму 291600,00 грн. в т.ч. ПДВ 48600,00 грн., від 31 липня 2014 року №196 на суму 293400,00 грн. в т.ч. ПДВ 48900,00 грн.;

4) платіжних доручень на підтвердження перерахування грошових коштів за отримані послуги.

Також 17 лютого 2014 року між позивачем (замовник) та ОВ «Формула Профіт» (виконавець) було укладено договір про надання консультаційних послуг №011702, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується по замовленню замовника надати консультаційні послуги у сфері інформатизації, у тому числі розробки, впровадження та інтеграції програмного забезпечення та інформаційних систем, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані виконавцем послуги на умовах договору.

Консультаційні послуги по даному договору надаються у відношенні програмного забезпечення SAP.

Перед початком робіт замовник затверджує категорії спеціалістів (консультантів) виконавця, які будуть залучатися до надання послуг по договору.

Ставки оплати послуг консультантів (тарифи за людино/години в грн. без ПДВ) визначені у пункті 4.1 договору.

По факту надання послуг сторонами оформлюється акт про надання послуг.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано копії наступних документів:

1) акту про надання послуг №ФП000000690 від 31 березня 2014 року на суму 703752,00 грн. в т.ч. ПДВ 117292,00 грн.;

2) звітів про роботу від 31 березня 2014 року;

3) податкової накладної від 31 березня 2014 року №369 на суму 703752,00 грн. в т.ч. ПДВ 117292,00 грн.;

4) платіжних доручень на підтвердження перерахування грошових коштів за отримані послуги.

Додатково на підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду копії наступних первинних, розрахункових та інших документів:

- договір №Т792Т2845 від 10 січня 2014 року, №06-12/934 від 15 листопада 2011 року з додатковими угодами №3 від 19 грудня 2012 року, №5 від 01 листопада 2013 року, договору №1976-ДС/ИТ-201 від 18 квітня 2014 року, №2099-ДС від 28 квітня 2014 року, відповідно до умов яких позивач надавав послуги з впровадження і підтримки програмних продуктів на базі системи SAP, а також інші послуги.

Згідно пояснень позивача, наведені вище документи підтверджують використання придбаних ним у контрагентів послуг для виконання договорів, укладеного між позивачем та його замовниками.

Однак, суд критично ставиться до такого твердження позивача з огляду на наступне.

Так, на підтвердження виконання договорів із замовниками, позивачем не надано будь-яких документів. Крім того, суду не надано будь-яких пояснень та документальних підтверджень економічної доцільності та необхідності укладення спірних договорів, з огляду на наявність у штаті позивача фахівців з відповідної спеціальності.

Надані копії актів приймання-передачі наданих послуг, як доказ виконання саме контрагентами позивача - виконавцями послуг, які були надані замовникам позивача згідно з названими вище договорами, судом до уваги не приймаються, оскільки такі не підтверджують факту надання таких послуг саме працівниками виконавців.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт здійснення господарської операції з отримання товару та результатів робіт від контрагента належними первинними документами, а тому віднесення сум коштів та податку на додану вартість з вартості таких послуг та товару до валових витрат і податкового кредиту є безпідставним, що свідчить про правомірність донарахування податковим органом позивачу сум податку на прибуток і податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Такі висновки суду узгоджуються з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 28 січня 2015 року у справі №286/1842/14.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про судовий збір, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Законом України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" встановлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня - на рівні 1218,00 грн.

Враховуючи розмір майнових вимог, позивачу, в даному випадку, за звернення до адміністративного суду із майновим позовом слід було сплатити 4872,00 грн.

Водночас, частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 487,20 грн., а тому враховуючи, результат розгляду адміністративної справи та розмір сплаченого судового збору, решта суми судового збору у розмірі 4384,80 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапран Україна» відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапран Україна» (код ЄДРПОУ 34481362) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31218206784007, код класифікації 22030001) судовий збір у розмірі 4384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні вісімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник