Постанова

від 17.07.2009 по справі 3/481

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м

   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6, тел.

278-43-43

П О С Т А Н О

В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

місто Київ

12 год. 25 хв.

 17.07.2009 р.                                                                                

№ 3/481

Окружний адміністративний суд міста

Києва у складі головуючої судді  

Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О.

Розглянув у відкритому судовому

засіданні адміністративну справу

За позовом                         

ОСОБА_1,ОСОБА_2 

до

Управління Пенсійного фонду

України в Шевченківському районі міста Києва

 про

 стягнення недоотриманих сум

На підставі частини 3 статті 160

Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17 липня

2009 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови.

                                     О Б С Т А

В И Н И  С П Р А В И

ОСОБА_1(надалі -Позивач

1),ОСОБА_2(надалі -Позивач 2) звернулися до Окружного адміністративного суду

міста Києва з позовними заявами до Управління Пенсійного фонду України в

Шевченківському районі міста Києва (надалі -Відповідач) та з урахуванням

уточнених позовних вимог просили про зобов'язання Управління Пенсійного фонду

України в Шевченківському районі міста Києва нарахувати на користь Позивачів

недоплачену їм як дітям війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006

-2009 роки та в подальшому нараховувати Позивачам щомісячно державну соціальну

допомогу дітям війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Ухвалою Окружного адміністративного

суду міста Києва № 3/481 від 17 липня 2009 року об'єднано до спільного розгляду

і вирішення адміністративні справи за позовами ОСОБА_1 таОСОБА_2до Управління

Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Києва про зобов'язання

вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що

розміри виплачених Позивачам як дітям війни щомісячної державної соціальної

допомоги, починаючи з 2006 року, не відповідають чинному законодавству України,

чим порушують права Позивачів, які гарантовані Законом України «Про соціальний

захист дітей війни»та Конституцією України.

В обґрунтування своїх вимог

Позивачі зазначають, що є «дітьми війни»в розумінні Закону України «Про

соціальний захист дітей війни»і мають право на пільги, передбачені цим Законом.

Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей

війни», Позивачі вважають, що вони мають право на отримання щомісячної доплати

до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

На думку Позивачів, виплата їм, як

дітям війни, щомісячної державної соціальної допомоги здійснювалась без

врахування доходів та вимог зазначених в рішенні Конституційного Суду України у

справі № 1-29/2007. Позивачі вважають, що сума недоплати, яка утворилась

внаслідок неправомірних дій Відповідача повинна бути відшкодована їм в повному

обсязі.

Представник Відповідача проти

заявлених позовних вимог заперечила, вказавши на їх необґрунтованість та

неправомірність. Представником Управління Пенсійного фонду України в

Шевченківському районі міста Києва було зазначено, що всі передбачені

законодавством соціальні виплати здійснюються відповідними органами в межах

видаткової частини Державного бюджету України, а тому правові підстави для

перерахунку Позивачам, як дітям війни, щомісячної державної соціальної

допомоги, відсутні.

Також представник Відповідача

вказала на відсутність підзаконних нормативних актів, які б регламентували

порядок виплати, а також на наявність Закону України «Про Державний бюджет

України на 2006 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2007

рік»та Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік», якими було зупинено

дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Представник Відповідача в судовому

засіданні також зазначила, що Управління Пенсійного фонду України в

Шевченківському районі міста Києва, як орган виконавчої влади, керується в

своїй роботі чинними нормативно-правовими актами та діє в межах правового поля,

а тому відсутні законні підстави для виплатиОСОБА_1та ОСОБА_2суми різниці

щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни, оскільки виплата

зазначеного виду допомоги у відповідний період проведена Позивачам відповідно

до чинного на момент вчинення перерахування законодавства.

Представник Відповідача вказала на

пропуск Позивачами строку звернення до адміністративного суду за захистом прав,

свобод та інтересів та наполягав на відмові в задоволенні позовних вимог на цій

підставі.

Розглянувши подані сторонами

документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на

яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне

значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний

суд міста Києва

                                        В С Т А

Н О В И В

Згідно зі статтею 1 Закону України

«Про соціальний захист дітей війни»дитиною війни є особа, яка є громадянином

України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни

було менше 18 років.

Позивач 1 -ОСОБА_1, 17 травня 1935

року народження,  належить до категорії

дітей війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Позивач 2 -ОСОБА_2, 4 березня 1945

року народження, належить до категорії дітей війни в розумінні Закону України

«Про соціальний захист дітей війни».

Виходячи з наведеного на Позивачів

розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України

«Про соціальний захист дітей війни».

Як підтверджується поясненнями

сторін в судовому засіданні, Позивачі у 2006 

та 2007 роках взагалі не отримували щомісячну соціальну допомогу як

дітям війни.

Починаючи з 1 січня 2008 року

Позивачам щомісячна соціальна допомога як дітям війни виплачувалася в розмірі

10 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Представник Відповідача в судовому

засіданні наполягала на застосуванні судом наслідків пропущення Позивачами

строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та

інтересів стосовно частини позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 100

Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до

адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного

позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідно до частини 2 статті 99

Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до

адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи

встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або

повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до

адміністративного суду -це проміжок часу після виникнення спору у

публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до

адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом

своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає

права звернутися із адміністративним позовом, але у задоволенні цього позову

може бути відмовлено на тій підставі, що пропущено строк звернення.

Дотримання строку звернення з

адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у

публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у

випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і сприяє стабільності

діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.

Встановлення процесуальних строків

законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників

адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених

Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в

адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у

публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного

процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки

обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними;

після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору,

відносини стають стабільними.

Суд звертає увагу на те, що Позивачі

були обізнаними з фактом невиплати їм у 2006 та 2007 році щомісячної соціальної

допомоги як дітям війни та були обізнаними про розмір вказаної соціальної

допомоги, яка їм виплачувалася, починаючи з 1 січня 2008 року. Норми законів,

які регулюють відносини нарахування та виплати соціальної допомоги дітям війни,

офіційно оприлюднені у встановленому законом порядку і є загальновідомими.

Річний строк звернення до

адміністративного суду за захистом порушеного права, свобод та інтересів

відраховується з моменту, коли Позивачі дізнався або повинні були дізнатися про

порушення їх прав.

Позивачами не надано обгрунтованих

пояснень стосовно причин пропуску строку звернення до адміністративного суду

стосовно частини позовних вимог, а також не надано належних доказів на

підтвердження поважності причини пропуску 

строку звернення до суду.

Вивчивши матеріали справи, Суд

встановив, що Позивач 1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста

Києва із порушенням строку звернення до адміністративного суду стосовно частини

позовних вимог, оскільки адміністративний позов подано до Окружного

адміністративного суду міста Києва 17 липня 2008 року (про що свідчить

відповідний реєстраційний напис на першій сторінці позовної заяви), а тому

позовні вимоги про перерахунок та виплату щомісячної соціальної допомоги дитині

війни за період з 2006 по 17 липня 2007 року не підлягають задоволенню з

підстав пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог частини 1 статті

100 Кодексу адміністративного судочинства України; Позивач 2 звернулася до

Окружного адміністративного суду міста Києва із порушенням строку звернення до

адміністративного суду стосовно частини позовних вимог, оскільки

адміністративний позов подано до Окружного адміністративного суду міста Києва 7

серпня 2008 року (про що свідчить відповідний реєстраційний напис на першій

сторінці позовної заяви), а тому позовні вимоги про перерахунок та виплату

щомісячної соціальної допомоги дитині війни за період з 2006 по 7 серпня 2007

року не підлягають задоволенню з підстав пропуску строку звернення до суду

відповідно до вимог частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства

України

Стосовно позовних вимог про

стягнення недоотриманої щомісячної соціальної допомоги дитині війни за період з

17 липня 2007 року (щодо Позивача 1) та з 7 серпня 2007 року (щодо Позивача 2),

Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 6 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни»(в редакції Закону України, яка була чинною до 28

грудня 2007 року) було передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне

грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість

пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 12 статті 71 Закону України

«Про державний бюджет України на 2007 рік»від 19 грудня 2006 року N 489-V дію

статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з

урахуванням статті 111 цього Закону зупинено на 2007 рік.

Відповідно до статті 111 Закону

України «Про Державний Бюджет на 2007 рік»               № 489-V було установлено, що у

2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи

державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до

статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"

виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону

України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для

учасників війни.

Частиною 1 статті 62 Закону України

«Про державний бюджет України на 2007 рік»N 489-V затверджено на 2007 рік

прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня -

492 гривні, з 1 квітня - 501 гривня, з 1 жовтня - 510 гривень та для тих, хто

відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком

до 6 років: з 1 січня - 434 гривні, з 1 квітня - 442 гривні, з 1 жовтня - 450

гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 558 гривень, з 1 квітня -

568 гривень, з 1 жовтня - 579 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 525

гривень, з 1 квітня - 535 гривень, з 1 жовтня - 548 гривень; осіб, які втратили

працездатність: з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 387 гривень, з 1 жовтня -

395 гривень.

Відповідно до частини 2 статті 62

Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»N 489-V розміри

державних соціальних гарантій на 2007 рік, що визначаються залежно від

прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та

нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду

України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають

Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 статті 71 Закону

України «Про державний бюджет України на 2007 рік»N 489-V, яким зупинено

на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей

війни", з урахуванням статті 111 цього Закону; статті 111, за якою

підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної

соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6

Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується

особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України

"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі

50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до частини 3

резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року

N 6-рп/2007 положення статей 29, 36, абзацу третього частини другої статті 56,

частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41,

43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 103, 111 Закону України

"Про Державний бюджет України на 2007 рік", визнані

неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом

України цього Рішення.

Відповідно до частини 2 статті 152

Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що

визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним

судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, Суд звертає увагу на

те, що відповідно до норм Конституції України, саме з 9 липня 2007 року (з

моменту ухвалення Конституційним судом України рішення від 9 липня 2007 року N

6-рп/2007) втрачає чинність норма закону про державний бюджет щодо зупинення

дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей

війни" та норма статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на

2007 рік»щодо встановлення відповідного розміру щомісячної соціальної допомоги

дітям війни.

Відтак, починаючи з 9 липня 2007

року (з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 6-рп/2007),

норми статті 111 та пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет

України на 2007 рік»втратили чинність як такі, що визнано неконституційними.

Таким чином, починаючи з липня 2007

року по грудень 2007 року Позивачам повинен був виплачуватися розмір щомісячної

соціальної допомоги дітям війни відповідно до вимог статті 6 Закону України

«Про соціальний захист дітей війни»(в редакції Закону України від 9 липня 2007

року), тобто  у розмірі встановленого

законом підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Однак, як випливає із пояснень

Позивачів в судовому засіданні та не спростовується представником Відповідача,

до 1 січня 2008 року їм не виплачувалася щомісячна соціальна допомога як дітям

війни.

Таким чином, Суд звертає увагу на

те, що у період з липня 2007 року по грудень 2007 року Позивачам не

виплачувалася щомісячна соціальна допомога як дітям війни, що є порушенням

чинного на вказаний період законодавства, а тому вказані виплати підлягають

перерахунку та виплаті.

Підпунктом 2 пункту 41 Закону

України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до

деяких законодавчих актів України»від 28 грудня 2007 року                 № 107-VI  текст частини 1 статті 6 викладено в такій

редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України

"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до

пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної

допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі

надбавки, встановленої для учасників війни.

Так, відповідно до частини 1 статті

6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(в редакції закону від 28

грудня 2007 року) дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України

"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до

пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної

допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі

надбавки, встановленої для учасників війни.

          Рішенням Конституційного Суду України

від 22 травня 2008 року                                         N

10-рп/2008 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є

неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2 -4, 6 -8, 10 -18,

підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 -22, 24 - 34, підпунктів 1 -6, 8 -12 пункту

35, пунктів 36 -100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів

України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону

України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до

деяких законодавчих актів України".

          Відповідно до частини 5 резолютивної

частини Рішення Конституційного суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008

положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про

внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані

неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом

України цього Рішення.

          Таким чином, Суд звертає увагу на те,

що відповідно до приписів статті 152 Конституції України, саме з 22 травня 2008

року (з моменту ухвалення Конституційним судом України рішення від 22 травня

2008 року N 10-рп/2008) втрачає чинність норма закону про державний бюджет на

2008 рік щодо зміни редакції частини 2 статті 6 Закону України "Про

соціальний захист дітей війни".

Відтак, Суд звертає увагу на те,

що, починаючи з 22 травня 2008 року (з моменту ухвалення Конституційним Судом

України Рішення № 10-рп/2008), відповідні норми Закону України «Про Державний

бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів

України»втратили чинність як такі, що визнано неконституційними.

Тобто, починаючи з 22 травня 2008

року Позивачам повинен був виплачуватися розмір щомісячної соціальної допомоги

дітям війни відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист

дітей війни», тобто  у розмірі

встановленого законом підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Як випливає із пояснень представника

Відповідача в судовому засіданні та не заперечується Позивачами, в період з 22

травня 2008 року щомісячна соціальна допомога як дітям війни Позивачам

виплачувалася в розмірі 10 відсотків мінімальної пенсії.

Таким чином, Суд звертає увагу на

те, що у період з 22 травня 2008 року та станом на час розгляду справи

Позивачам щомісячна соціальна допомога як дітям війни виплачується у розмірі,

нижчому, ніж це передбачено чинним на період виплати законодавством, а тому

недоотримані виплати підлягають перерахунку та виплаті.

Стосовно позовної вимоги про

зобов'язання Відповідача в подальшому виплачувати на користь Позивачів

щомісячну соціальну допомогу дітям війни в розмірі   30 % мінімально пенсії за віком, Суд вважає,

що дана позовна вимога є необґрунтованою, виходячи х наступного.

Завданням адміністративного

судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів

юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів

державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових

осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на

основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень

(частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Задоволенню в адміністративному

процесі підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права

позивача у сфері публічно-правових відносин.

Відтак, вимога, скерована на

майбутнє імовірне порушення задоволенню не підлягає як безпідставна.

          Згідно з статтею 6 Конституції

України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої

повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів

України.

           Статтею 19 Конституції України

передбачено, що органи державної влади та органи  місцевого 

самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в

межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та 

законами України.

Відповідно до вимог частини 3

статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо

оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень

адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: …(3)

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для

прийняття рішення (вчинення дії).

Частиною 1 статті 11 Кодексу

адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в

адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в

наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а

частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено,

що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення.   

Виходячи з меж заявлених позовних

вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів

справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві докази Позивачів є

частково обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню

частково.

Суд також звертає увагу на те, що

відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна

шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані

неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Вимоги про відшкодування шкоди,

завданої особі актом, який визнано неконституційним, вирішуються в порядку

цивільного судочинства.

           На підставі вищевикладеного,

керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163,

254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний

суд міста Києва, -

                                         П О

С Т А Н О В И В

Адміністративний позов задовольнити

частково.

1.          Зобов'язати Управління Пенсійного

фонду України в Шевченківському районі

міста Києва вчинити дії, спрямовані

на перерахунок та забезпечення виплатиОСОБА_1з 17 липня 2007 року по 31 грудня

2007 року та з 22 травня 2008 року по 17 липня 2009 року недоотриманої суми

щомісячної соціальної допомоги як дитині війни відповідно до вимог статті 6

Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(в редакції Закону України

від 9 липня 2007 року та 22 травня 2008 року відповідно) у розмірі 30 відсотків

мінімальної пенсії за віком.

2.          Зобов'язати Управління Пенсійного

фонду України в Шевченківському районі

міста Києва вчинити дії, спрямовані

на перерахунок та забезпечення виплати ОСОБА_2недоотриманої суми щомісячної

соціальної допомоги як дитині війни за період з 7 серпня 2007 року по 31 грудня

2007 року та з 22 травня 2008 року по 17 липня 2009 року відповідно до вимог

статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(в редакції Закону

України від 9 липня 2007 року та 22 травня 2008 року відповідно) у розмірі 30

відсотків мінімальної пенсії за віком.

3.          В задоволенні решти позовних вимог

-відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1

таОСОБА_21 грн. 70 коп. судових витрат з рахунків Державного Бюджету України.

Постанова відповідно до частини 1

статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили

після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого

цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до

суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному

обсязі за правилами, встановленими статтями 

185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про

апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної

скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про

апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання

заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                               

Н. Є.  Блажівська