Ухвала

від 24.03.2015 по справі 820/19662/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2015 р.Справа № 820/19662/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2015р. по справі № 820/19662/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "ВТМЗ"

до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "ВТМЗ" (далі - ТОВ "Машинобудівний завод "ВТМЗ", позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач, Ізюмська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 листопада 2014 року № 0000622220 в розмірі 15090,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2015 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "ВТМЗ" - задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення від 26 листопада 2014 року №0000622220 Ізюмської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач як юридична особа зареєстрований виконавчим комітетом Ізюмської міської ради 31.08.2012 року, згідно з довідкою управління статистики в Ізюмському районі № 542462 (а.с.16).

Фахівцями Ізюмської ОДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Машинобудівний завод "ВТМЗ" (код ЄДРПОУ 37714650) з питань повноти відображення у податковому обліку господарських відносин з контрагентом ТОВ "Кароліт" (код ЄДРПОУ 39137160) за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт №940/20-14-22-01/37714650, в якому зафіксовано порушення: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями) (а.с. 62-79).

Позивач, не погодившись з висновками акту перевірки, подав на них свої заперечення до Ізюмської ОДПІ (а.с. 58-60).

Листом від 19.11.2014 року №9178/10/20-14-22-19 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для спростування висновків акту перевірки від 05.11.2014 року (а.с. 53-57).

На підставі висновків зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000622220 від 26.11.2014 року (а.с. 51).

Не погодившись з висновками акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятого нею податкового повідомлення-рішення, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову в частині його скасування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування таких підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що між ТОВ "Машинобудівний завод "ВТМЗ" та ТОВ "Кароліт" у липні 2014 року укладено два договори на придбання товару та договір на виконання робіт:

- договір купівлі-продажу №24/07-14 від 24.07.2014 року (а.с. 43-44) на придбання 350 метрів кабелю АВВГ 3x95+1x50 на загальну суму 22751,40 грн., в т. ч. ПДВ - 3791,90 грн.

При отриманні товару постачальником ТОВ "Кароліт" виписана видаткова накладна №72422 від 24 липня 2014 року (а.с. 39), податкова накладна № 72422 від 24.07.2014 року (а.с. 36), рахунок-фактура № 24/07-1 від 24.07.2014 року (а.с. 33). Товар отримував директор ТОВ "Машинобудівний завод "ВТМЗ" по дорученню №1/07 від 24.07.2014року (а.с. 26), в той час як знаходився у відрядженні по посвідченню про відрядження №1 згідно наказу №1 від 23.07.2014 року (а.с.28). Транспортувався товар особистим автомобілем директора ТОВ "Машинобудівний завод "ВТМЗ" AUDI Q7 QUATRO 4. FSI (а.с. 103), що підтверджується товарно-транспортною накладною №1 від 24.07.2014 року (а.с.26).

- договір купівлі-продажу № 25/07-14 від 25.07.2014 року на придбання роликів накатних у кількості 4-х штук на загальну суму 12960,00 грн., в т. ч. ПДВ 2160,00 грн. (а.с. 45-46).

При отриманні товару постачальником ТОВ "Кароліт" виписана видаткова накладна №72923 від 29 липня 2014 року (а.с.40), податкова накладна № 72923 від 29.07.2014 року (а.с. 37), рахунок-фактура № 29/07-1 від 29.07.2014 року (а.с. 34). Товар отримував директор ТОВ "Машинобудівний завод "ВТМЗ" по дорученню №2/07 від 29.07.2014 року, в той час як знаходився у відрядженні по посвідченню про відрядження №2 (а.с.31), згідно наказу №2 від 28.07.2014 року (а.с.29). Транспортувався товар особистим автомобілем директора AUDI Q7 QUATRO 4. FSI (а.с. 103), що підтверджується товарно-транспортною накладною №2 від 29.07.2014 року (а.с.27).

- договір на виконання робіт № 02/07-14 від 02.07.2014 року (а.с. 41) на загальну суму 36720,00 грн., в т.ч. ПДВ 6120,00 грн.

Вартість робіт зазначена у специфікації (а.с.42). Після виконання робіт постачальником ТОВ "Кароліт" складений акт здачі-прийняття робіт № 70815 від 08 липня2014 року (а.с.25), податкова накладна № 70815 від 08.07.2014 року (а.с.38), рахунок-фактура № 08/07-1 від 08.07.2014 року (а.с. 35).

Оплата за вищевказаними договорами здійснена у повному обсязі шляхом списання коштів з рахунків ТОВ "Машзавод "ВТМЗ", що підтверджується виписками з банку (а.с. 17-24).

Придбаний у ТОВ "Кароліт" товар позивач використав у власній господарській діяльності, що підтверджується укладеним договором №30/06-14 від 30.06.2014 року, специфікацією (а.с. 109-111).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочину, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "Машинобудівний завод "ВТМЗ". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ "Машинобудівний завод "ВТМЗ" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ТОВ "Кароліт", взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Кароліт", обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем до перевірки не надані товарно-транспортні накладні та документи, які б підтверджували використання придбаних ТМЦ у власній господарській діяльності, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки відповідачу було відомо, про що зазначено в акті перевірки та в листі-відповіді на заперечення до акту, що підприємство позивача транспортування товарно-матеріальних цінностей здійснювало власним транспортом керівника, про що є документальне підтвердження.

В запиті про надання документів до невиїзної перевірки Ізюмська ОДПІ, всупереч Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 1245 від 27.12.2010 року, не надала опису інформації, що запитується, та переліку документів, що її підтверджують, а тому підприємство позивача не мало змоги визначити повний перелік документів, потрібних для невиїзної перевірки.

З огляду на зміст відповіді на заперечення до акту перевірки, позивачем надано до Ізюмської ОДПІ відповідні копії бухгалтерських документів (а.с.50).

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій через висновки акту "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Кароліт" від 18.09.2014 року №527/22-03/39137160, колегія суддів зауважує на таке.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини (відсутність трудових ресурсів у контрагента) не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, оскільки ТОВ "Машинобудівний завод "ВТМЗ" належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірних правочинів, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення податкового кредиту.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що господарські операції між ТОВ "Машинобудівний завод "ВТМЗ" та ТОВ "Кароліт" мали реальний характер, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку зазначених документів при визначенні податкового кредиту підприємства у звітному податковому періоді.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішення, що оскаржується.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки та в апеляційній скарзі, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, а тому воно підлягає скасуванню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним податкового повідомлення - рішення від 26 листопада 2014 року №0000622220, суд першої інстанції виходив з того, що вказана позовна вимога поглинається вимогою про скасування вищевказаного податкового повідомлення - рішення, крім того, з урахуванням приписів ч.3 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, саме скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення є тим засобом захисту, який гарантуватиме захист прав позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зауважує на той факт, що ані позивачем, ані відповідачем постанова суду в цій частині в апеляційному порядку оскаржена не була.

Згідно з ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2015р. по справі № 820/19662/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя П'янова Я.В. Судді Зеленський В.В. Чалий І.С.