Постанова

від 30.03.2015 по справі 911/1760/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2015 р. Справа№ 911/1760/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Баранця О.М.

за участю представників:

від позивача - Протасов С.В.,довіреність № б/н від 14.01.2015;

від відповідача - Сурменко Р.Ф., довіреність № б/н від 14.01.2015;

від третьої особи - Гуля В.С., довіреність № б/н від 25.03.2014,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський м'ясокомбінат" на рішення господарського суду Київської області від 13.11.2014 у справі № 911/1760/14 (суддя Лилак Т.Д.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський м'ясокомбінат" до товариства з обмеженою відповідальністю "Міт-Інвест", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - товариства з обмеженою відповідальністю "Київська м'ясна технологічна компанія" про визнання договорів недійсними

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський м'ясокомбінат" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Міт-Інвест" про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги №1 від 26.08.2013 року та №2 від 27.08.2013 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 13.11.2014 у справі № 911/1760/14 у задоволенні позову відмовлено повністю з огляду на ненадання сторонами оригіналів оскаржуваних договорів.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 13.11.2014 у справі № 911/1760/14 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається, зокрема, на відсутність повноважень у заступника директора ТОВ "Білоцерківський м'ясокомбінат" Курцева Д.В. на підписання оскаржуваних договорів.

Так, позивач вважає, що рішення про укладення договорів про відступлення відноситься до виключної компетенції Загальних Зборів, які у даному випадку його не приймали.

Крім цього, позивач посилається на те, що заступника директора ТОВ "Білоцерківський м'ясокомбінат" Курцева Д.В. на момент укладення оскаржуваних договорів було звільнено з займаної посади згідно наказу №1-К від 04.02.2013.

Також, позивач зазначає, що оскаржувані договори є договорами факторингу, на укладення яких потрібна відповідна ліценція, а оскільки їх укладено без наявності у жодної із сторін відповідної ліцензії, вони підлягають визнанню недійсними.

В ході здійснення апеляційного провадження третьою особою подано до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до виконання рішення господарського суду Київської області від 19.03.2014 у справі № 911/4865/13 за позовом Курцева Д.В. до ТОВ "Білоцерківський м'ясокомбінат" та Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства та зобов'язання Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ "Білоцерківський м'ясокомбінат", здійснену 11.12.2013.

В обґрунтування клопотання заявник посилається на те, що на даний час зазначене рішення знаходиться на стадії виконання, а після його виконання до Єдиного державного реєстру будуть внесені зміни та як наслідок скасовано всі попередні реєстраційні дії, зокрема, і ті що стосуються керівника ТОВ "Білоцерківський м'ясокомбінат".

Так, заявник зазначає, що згідно рішення суду від 19.03.2014, яким визнано недійсними рішення загальних зборів, директором ТОВ "Білоцерківський м'ясокомбінат" є Курцев О.В.

При цьому, відповідно до ст. 31 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" на підставі повідомлення державного реєстратора суд, який прийняв судове рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, приймає додаткове рішення про скасування також реєстраційних дій, проведених після реєстраційної дії, стосовно якої прийнято судове рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Таке рішення надсилається державному реєстратору для проведення реєстраційних дій.

Отже, заявник зазначає, що директор товариства, обраний на наступних після тих зборів рішення яких були визнані недійсними, не мав повноваження на вчинення дій, зокрема, таких як подання позовної заяви до суду.

Розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла висновку про його відхилення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Виходячи зі змісту вимог вищезазначеної статті, суд зупиняє провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи.

У даному випадку, справа до якої заявник просить зупинити провадження вже вирішена. Доказів здійснення на даний час провадження з прийняття додаткового рішення в порядку ст. 31 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" суду не надано.

Чинним господарсько-процесуальним законодавством не передбачено зупинення провадження до виконання рішення суду.

Отже, підстави для зупинення провадження у даній справі відсутні.

За наведених обставин, у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі слід відмовити.

Позивачем, в ході здійснення апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, подано до апеляційного суду клопотання про витребування від Білоцерківської об'єднаної податкової інспекції Головного управління ДФС інформації стовного того чи подавалась відносно Курцева Д.В. звітність щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як особи, що перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Білоцерківський м'ясокомбінат".

На думку заявника наведена інформація необхідна для підтвердження доводів позивача щодо відсутності у вказаної особи повноважень на підписання оскаржуваних договорів.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

- письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

- поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Клопотання не підлягає задоволенню, оскільки вказані у клопотанні відомості не можуть вплинути на результат дослідження судом обставин, які намагається довести заявник клопотання.

Оцінка доказів з цього приводу буде наведена нижче у даній постанові.

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Представники відповідача та третьої особи заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Предметом спору, розглянутим судом першої інстанції, були вимоги позивача про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги №1 від 26.08.2013 року та №2 від 27.08.2013 року.

Суд першої інстанції з огляду на ненадання сторонами оригіналів вказаних договорів відмовив у задоволенні вказаних вимог.

Так, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що надані позивачем копії оскаржуваних договорів не є належними та допустимими доказами у справі, а відсутність оригіналів цих документів перешкоджає встановленню судом всіх обставин справи.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з наведеним висновком, з наступних підстав.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні, зокрема, наступного:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Також, статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності.

Позивач при розгляді даної справи у суді першої інстанції зазначав про відсутність у нього оригіналів оскаржуваних договорів та посилався на господарську справу №911/1164/13, в якій встановлено факт їх укладення.

На наведене суд першої інстанції уваги не звернув, що призвело до необґрунтованого висновку щодо підстав, з яких було відмовлено в позові.

Так, у провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа № 911/1164/13 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський м'ясокомбінат" до товариства з обмеженою відповідальністю "Поліс" про банкрутство.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська м'ясна технологічна компанія" звернулось до суду з заявою про заміну кредитора у справі № 911/1164/13 товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський м'ясокомбінат" на правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю "Київська м'ясна технологічна компанія".

Постановою господарського суду Київської області від 02.02.2015 у справі № 911/1164/13, зокрема, заяву ТОВ "Київська м'ясна технологічна компанія" про заміну кредитора задоволено та замінено ТОВ "Білоцерківський м'ясокомбінат" на ТОВ "Київська м'ясна технологічна компанія".

У наведеному судовому акті зазначено, що судом при розгляді заяви про про заміну кредитора оглянуто оригінали наявних у справі документів та встановлено наступне.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський м'ясокомбінат" (цедент) та товариством з обмеженою відповідальністю "Міт-Інвест" (цесіонарій) було укладено договір про відступлення права вимоги № 1 від 26.08.2013 та договір про відступлення права вимоги № 2 від 27.08.2013 (зазначені договори на даний час оскаржуються у даній справі № 911/1760/14), а також договір про відступлення права вимоги № 3 від 28.08.2013, договір про відступлення права вимоги № 4 від 29.08.2013, договір про відступлення права вимоги № 5 від 30.08.2013, договір про відступлення права вимоги № 6 від 02.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 7 від 03.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 8 від 04.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 9 від 05.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 10 від 06.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 11 від 09.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 12 від 10.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 13 від 11.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 14 від 12.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 15 від 13.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 16 від 16.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 17 від 17.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 18 від 18.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 19 від 19.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 20 від 20.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 21 від 23.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 22 від 24.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 23 від 25.09.2013, договір про відступлення права вимоги № 24 від 26.09.2013 та договір про відступлення права вимоги № 25 від 27.09.2013

За умовами вищезазначених договорів цедент передає цесіонарію, а цесіонарій приймає право вимоги, що належить цеденту і виникло на підставі первинної документації та рішення господарського суду Київської області від 14.04.2011 по справі № 24/009 (далі - рішення суду) за позовом цедента до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліс" (далі - боржник) за участю особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні цедента Товариства з обмеженою відповідальністю "Велді" про стягнення заборгованості за договором поруки у розмірі 12 930 000, 00 грн.

Відповідно до п. 1.2 договорів за цим договором цесіонарій одержує право (замість цедента) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань на підставі первинних документів та рішення суду і наказу господарського суду Київської області від 18.05.2011 у справі № 24/009-11 та постанови відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 20.02.2012 про відкриття виконавчого провадження, а також на підставі постанови суду від 07.11.2013 по справі № 911/1164/13 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліс".

Згідно з п. 3.1 договорів цедент зобов'язався передати цесіонарію всі документи, що засвідчують права, що передаються за цим договором та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за рішенням суду у термін до 31.06.2014.

Пунктом 3.2 договорів передбачено, що цедент та/або цесіонарій зобов'язаний сповістити боржника про відступлення права вимоги за цим договором в термін до 31.06.2014 шляхом поштового надсилання з повідомленням про вручення боржнику копії цього договору.

Відповідно до п. 3.3 договорів представник цедента представляє інтереси в судах до моменту визнання цесіонарія у справі № 911/1164/13 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліс".

Згідно з п. 5.1 договорів цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Додатковими угодами № 1 від 27.09.2013 до договорів сторони внесли зміни щодо ціни договору та винагороди за відступлення права вимоги та строку сплати цієї винагороди (згідно п. 2.1 договорів в редакції цих додаткових угод ціна договору складає 493 753,55 грн.; а п. 2.2 передбачено, що згідно з відступленням права вимоги за цим договором цесіонарій сплачує цеденту винагороду у розмірі 49 375,36 грн.).

На виконання умов договорів про відступлення права вимоги товариство з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський м'ясокомбінат" (цедент) передало, а товариство з обмеженою відповідальністю "Міт-Інвест" (цесіонарій) прийняло право грошової вимоги до товариства з обмеженою відповідальністю "Поліс", а також документи, що підтверджують це право вимоги, про що сторони склали акт приймання-передачі грошової вимоги та документації від 27.09.2013.

Крім того, на виконання умов договорів про відступлення права вимоги товариством з обмеженою відповідальністю "Міт-Інвест" було сплачено товариству з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський м'ясокомбінат" винагороду за вказаними договорами, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями № 9 від 30.12.2013, № 10 від 30.12.2013, № 11 від 30.12.2013, № 12 від 30.12.2013, № 13 від 30.12.2013, № 14 від 30.12.2013, № 15 від 30.12.2013, № 16 від 30.12.2013, № 20 від 30.12.2013, № 21 від 30.12.2013, № 22 від 30.12.2013, № 23 від 30.12.2013, № 24 від 30.12.2103, № 25 від 30.12.2013, № 26 від 30.12.2013, № 27 від 30.12.2013, № 28 від 30.12.2013, № 29 від 30.12.2013, № 30 від 30.12.2013, № 31 від 30.12.2013, № 32 від 30.12.2013, № 33 від 30.12.2013, № 34 від 30.12.2013, № 35 від 30.12.2013 та № 36 від 30.12.2013.

Відповідно до матеріалів справи товариством з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський м'ясокомбінат" було повідомлено боржника - товариство з обмеженою відповідальністю "Поліс" про укладення договорів про відступлення права вимоги № 1-№ 25, що підтверджується повідомленнями від 27.09.2013.

Отже, постановою господарського суду Київської області від 02.02.2015 у справі № 911/1164/13 встановлено факт укладення та виконання оскаржуваних у даній справі договорів про відступлення права вимоги № 1 від 26.08.2013 та № 2 від 27.08.2013.

Крім цього, як зазначено в постанові у справі № 911/1164/13 судом при розгляді заяви про заміну кредитора досліджувались оригінали спірних договорів.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, факт укладення договорів про відступлення права вимоги належним чином підтверджено, а тому відповідно висновок суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову з підстав ненадання сторонами оригіналів оскаржуваних договорів є необґрунтованим.

З урахуванням викладеного, враховуючи встановлення факту укладення оскаржуваних договорів, суд апеляційної інстанції розглядає справу по суті заявлених позивачем вимог.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

В обґрунтування позовних вимог та апеляційної скарги позивач посилається, зокрема, на відсутність повноважень у заступника директора ТОВ "Білоцерківський м'ясокомбінат" Курцева Д.В. на підписання оскаржуваних договорів.

Так, зазначається, що наказом №2-к, датованим 04.02.2013 було скасовано наказ №6-к від 03.12.2012, яким Курцеву Д.В. надавалися повноваження на представництво товариства.

Також, апелянт вказує на те, що заступника директора ТОВ "Білоцерківський м'ясокомбінат" Курцева Д.В. на момент укладення оскаржуваних договорів було звільнено з займаної посади згідно наказу №1-К від 04.02.2013.

При цьому, позивачем надано копії зазначених документів.

Слід відзначити, що на вказаних наказах відсутній підпис Курцева Д.В. про ознайомлення.

Колегія суддів вважає зазначені доводи необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для визнання оскаржуваних договорів недійсними, з огляду на наступне.

У спірній ситуацій суду не доведено вчинення усіх дій, за сукупністю яких може бути зроблено висновок про дійсний факт звільнення з відповідними правовими наслідками.

Відповідно до ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Суду не надано трудову книжку, в якій би було вчинено запис про звільнення.

Наказ про звільнення не містить відмітки про ознайомлення з ним Курцева Д.В. Також, не надано доказів видачі наказу вказаній особі.

Відповідно до п. 3 Постанови КМУ від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників" трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Суду не надано журналу обліку чи витягу з нього, як доказів видачі трудової книжки під розписку, що вимагається вказаною вище нормою.

Згідно п. 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).

Доказів виконання вказаної норми також суду не надано.

Так, не надано особової картки з записом про звільнення та підписом Курцева Д.В. про ознайомлення з наказом про звільнення.

Необхідність ознайомлення з наказом про звільнення та безпосередньо форма такого ознайомлення наведені в Постанові КМУ від 30 листопада 2011 р. № 1242 "Про затвердження Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади".

Зокрема, у п. 102 Інструкції зазначено, що під час ознайомлення з наказом (розпорядженням) згаданими у ньому особами на першому примірнику наказу чи на спеціальному бланку проставляються їх підписи із зазначенням дати ознайомлення.

Недодержання наведеного порядку звільнення свідчить про недоведеність самого звільнення, як факту, що відбувся.

У будь-якому разі доводи позивача про вчинення оскаржуваних правочинів з перевищенням повноважень не можуть бути підставою для визнання їх недійсними у зв'язку з наступним.

Частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Доказами такого схвалення може бути, зокрема, відповідне вчинення дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів т.ін.).

Так, підтвердженням схвалення позивачем спірних договорів є, зокрема, передання товариством з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський м'ясокомбінат" товариству з обмеженою відповідальністю "Міт-Інвест" (цесіонарій) документів, що підтверджують право вимоги.

Зазначене підтверджується актом приймання-передачі грошової вимоги та документації від 27.09.2013.

Крім цього, позивачем було прийнято та досі не повернуто оплату від товариства з обмеженою відповідальністю "Міт-Інвест" за відступлені вимоги.

Перерахування позивачу коштів за відступлення підтверджується платіжним дорученнями, про що зазначалось вище.

Наведені обставини, які свідчать про схвалення позивачем оскаржуваних договорів, встановлені постановою господарського суду Київської області від 02.02.2015 у справі № 911/1164/13.

Оскільки зазначені обставини згідно ст. 35 Господарського процесуального кодексу України є преюдиціальними, вони не потребують повторного доведення.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачем було схвалено оскаржувані правочини шляхом прийняття їх до виконання, підстави для визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги №1 від 26.08.2013 року та №2 від 27.08.2013 року відсутні.

Таким чином, доводи апелянта про відсутність повноважень у заступника директора Курцева Д.В. на укладення оскаржуваних договорів не можуть бути підставою для задоволення позову.

Крім того, слід зазначити, що розглядаючи у справі про банкрутство № 911/1164/13 заяви про заміну кредитора - ТОВ "Білоцерківський м'ясокомбінат", які ґрунтувалися, зокрема, і на 2-х договорах, які оскаржуються у цій справі - №911/1760/14, суд досліджував питання їх законності.

За результатами такого дослідження, суд дійшов висновку, що доводи ТОВ "Білоцерківський м'ясокомбінат" стосовно незаконності укладення договорів уступки права вимоги є необґрунтованими та відхилив їх, задовольнивши заяви про заміну кредитора правонаступниками.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, постанова у справі № 911/1164/13 не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі № 911/1760/14, не можуть їй суперечити.

Також, не можуть бути підставою для задоволення позову доводи про те, що оскаржувані договори є договорами факторингу, на укладення яких потрібна відповідна ліценція.

Так, позивач вважає, що оскільки оскаржувані договори укладено без наявності у жодної із сторін відповідної ліцензії, вони підлягають визнанню недійсними.

Наведені доводи є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 515 Цивільного кодексу України заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Зобов'язання, вимоги по яким були передані, не відносяться до таких, що нерозривно пов'язані з особою кредитора.

Крім цього, умовами оскаржуваних договорів не передбачалося обмеження щодо заміни сторін у зобов'язанні.

Боржника належним чином повідомлено про заміну кредитора. Форма договору відповідає встановленим законом вимогам (проста письмова форма). Дефект волі відсутній.

Поняття договору факторингу визначено у частині першій статті 1077 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Стосовно фактора законодавець зазначає, що цією стороною договору факторингу може бути банк та інша організація, яка може здійснювати банківські операції. Клієнтом у факторингових операціях, є як правило комерційні юридичні особи, а також фізичні особи-підприємці.

За наведеним визначенням договору факторингу, цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів.

Зазначена послуга за договором надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. Таким чином, договір факторингу передбачає, передусім, обов'язковість платності за відступлення права грошової вимоги, та мету отримання додаткового доходу.

При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Питання наявність ознак договору факторингу може поставати лише тоді, коли йдеться про професійну діяльність (наприклад, банку) по викупу боргових зобов'язань за суму, значно нижчу номіналу, крім того, така послуга може бути платною.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд, зокрема, в постанові від 03.03.2011 у справі № 5020-4/210.

У даному випадку оскаржувані договори не містять жодних із перелічених вище ознак договору факторингу, отже вони є договорами уступки права вимоги, а тому відповідна ліцензія не потрібна.

За наведених обставин, відсутні підстави для визнання оскаржуваних договорів недійсними.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що помилкові висновки місцевого господарського суду в частині підстав відмови у задоволенні позову не призвели до прийняття неправильного рішення, воно не підлягає зміні чи скасуванню.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги судом відмовляється, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський м'ясокомбінат" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 13.11.2014 у справі № 911/1760/14 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Матеріали справи № 911/1760/14 повернути до господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

О.М. Баранець