Постанова

від 30.03.2015 по справі 805/761/15-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2015 р. Справа № 805/761/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Христофоров А.Б, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000671700 від 16.02.2015р.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_1, звернувся до адміністративного суду з позовом до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 71 385,00 гривень № 0000671700 від 16.02.2015р..

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку самозайнятої особи ОСОБА_1 з питань повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні господарських операцій з ТОВ "Макеевоптторг" за серпень - вересень 2014 року, про що складений акт перевірки № 32/17-2/НОМЕР_2 від 30.01.2015р.., згідно з висновками якого, на думку відповідача, позивач порушив вимоги п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень - вересень 2014 року в сумі 57 108,00 грн..

Посилається на безпідставність донарахування податкового зобов'язання та нарахування штрафної санкції з ПДВ за спірним податковим повідомленням-рішенням у загальній сумі 71 385,00 гривень. Вважає, що відповідачем безпідставно зроблено висновок про завищення податкового кредиту по операціям з ТОВ "Макеевоптторг" внаслідок укладення правочину без наміру використання товару у власній господарській діяльності та не встановлення факту реального здійснення господарських операцій. Враховуючи викладене, позивач просить суд задовольнити позов.

Через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові заперечення, відповідно до яких, просив суд відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що до перевірки не надані сертифікати відповідності та технічні паспорти, які б підтверджували постачання продукції. Посилаючись на приписи статей 198, 203, 215, 216, 228 Податкового кодексу України зазначив, що позивачем укладені правочини, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків та мають ознаки нікчемності та є нікчемними.

Представники сторін до суду не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Позивач надав суду клопотання та просив розглянути справу за відсутності його представника. Також від представника відповідача надійшло клопотання щодо розгляду справи в порядку письмового провадження.

З урахуванням приписів ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд визнав за можливе розглянути справу без участі представників сторін, на підставі наявних в матеріалах справи доказів в порядку письмового провадження.

Позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_2, зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця 22.06.2006р., про що видано свідоцтво про державну реєстрацію.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Як вбачається з матеріалів справи 30 січня 2015 року Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку самозайнятої особи ОСОБА_1 з питань повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні господарських операцій з ТОВ "Макеевоптторг" за серпень - вересень 2014 року, про що складений акт перевірки № 32/17-2/НОМЕР_2 від 30.01.2015р.., згідно з висновками якого, на думку відповідача, позивач порушив вимоги п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень - вересень 2014 року в сумі 57 108,00 грн..

На підставі вказаного акту перевірки, податковим органом винесене податкове повідомлення - рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 71 385,00 гривень № 0000671700 від 16.02.2015р..

Судом встановлено, що відповідно до укладеного між позивачем та ТОВ "Макеевоптторг" договором постачання були виписані відповідні видаткові та податкові накладні на постачання продукції. Суми податку на додану вартість за виписаними податковими накладними включені до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних за серпень та вересень 2014 року.

На підставі отриманих від ТОВ "Макеевоптторг" податкових накладних, позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість за серпень, вересень 2014 року.

Предметом доказування в цій справі щодо правомірності прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 71 385,00 гривень у т.ч. штрафні санкції на суму 14 277,00 гривень. є доведення обставини виконання позивачем договору, укладеного з ТОВ "Макеевоптторг", а також доведення факту порушення позивачем приписів п.п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічні норми містяться у ст. 180 Господарського кодексу України, згідно із якою господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається з договору, укладеного між позивачем та ТОВ "Макеевоптторг", сторони досягли істотних умов договору. Отже, сторони погодили спосіб визначення договірних зобов'язань та їх виконання та проводили розрахунки з урахуванням зазначених умов.

На момент здійснення спірних операцій порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту визначались ст. 185, 188, 198, 201 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 185.1 ст. 185 Кодексу, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Кодексу, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Пунктом 198.1 ст. 198 Кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, в тому числі, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

З наведених норм випливає, що право на включення ПДВ до податковою кредиту пов'язано із отриманням покупцем від постачальника податкової накладної.

Крім того, в матеріалах справи наявні та досліджені судом належним чином оформлені первинні документи, зокрема податкові накладні, рахунки - фактури, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, видаткові накладні, акти наданих послуг з перевезення вантажів, товарно-транспортні накладні, платіжні відомості, акти на списання запчастин, податкові декларації, договір постачання. (а.с. 33-132).

Слід зазначити, що вказані документи свідчать про факт реальності та товарності господарських операцій позивача з його контрагентом.

Вказані операції були відображені в податковому кредиті по декларації з податку на додану вартість за серпень, вересень 2014 року. Розрахунки за придбані товари підтверджуються банківськими виписками. Вказані господарські операції знайшли своє відображення в бухгалтерському обліку підприємства.

В матеріалах справи наявний витяг з реєстру платників податків на додану вартість № 1405914500010, з якого вбачається, що на час здійснення спірних операцій, контрагент позивача ТОВ «Макеевоптторг» (код ЄДРПОУ 39128549) був діючим та мав право на виписку податкових накладних (а.с. 179).

Зазначене спростовує твердження відповідача про завищення суми податкового кредиту в серпні - вересні 2014 року, що призвело до визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість по декларації за серпень та вересень 2014 року, оскільки приписами Податкового кодексу України чітко передбачено випадки виникнення права податника податку на податковий кредит. Таке право підтверджено матеріалами справи.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи факт постачання товарів за договором постачання від 15.05.2014р. № 15/05 підтверджується товарно - транспортними накладними, які оформлені належним чином, досліджені судом та наявні у матеріалах справи. (а.с. 96, 100, 104).

Слід зазначити, що факт можливості здійснення перевезення товарів підтверджується наявністю у позивача транспортних засобів, що підтверджено свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів (а.с. 122-132).

Також позивачем надані та досліджені судом свідоцтва про реєстрацію автомобільного транспорту, акти на списання запчастин, які дають змогу суду встановити, що товар, який був придбаний позивачем у його контрагента був використаний ним у власній господарській діяльності, що також спростовує висновки податкового органу щодо нереальності операцій (а.с. 63-65).

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку. Податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції та з метою формування штучного податкового кредиту та мінімізації податкових зобов'язань.

Відповідачем в ході перевірки не встановлено, та не доведено в суді, що відомості, які містяться в податкових накладних, а також в інших первинних документах, є недостовірними, або що зазначені документи визнані недійсними в судовому порядку.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Частиною 4 ст. 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ч. 4 ст. 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Під час розгляду справи судом досліджено виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з якої вбачається, що станом на день здійснення господарських операцій ТОВ "Макеевоптторг" було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, судом встановлено, що контрагент позивача - ТОВ "Макеевоптторг" на час здійснення господарських операцій було діючим, і як наслідок мало право здійснювати господарську діяльність.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Правила ведення податкового обліку, встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.1995р. № 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 вищевказаного Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі ст. 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд бере до уваги, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Договірні правовідносини між позивачем та ТОВ "Макеевоптторг" підтверджені первинними бухгалтерськими документами та іншими документами.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку. Податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції та з метою формування штучного податкового кредиту та мінімізації податкових зобов'язань.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за можливу несплату податків продавцем (його контрагентами) або порушення ними правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи фактичне постачання товару по спірних господарських операціях, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит.

За таких обставин, висновок відповідача про порушення позивачем норм п.п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, є безпідставним.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання відповідача на формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість з метою мінімізації податкових зобов'язань, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо визначення суми грошового зобов'язання в загальному розмірі 71 385,00 грн., та застосування до нього штрафних санкцій в сумі 14 277,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням від 16.02.2015р. № 0000671700, є безпідставним.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 71 385,00 гривень № 0000671700 від 16.02.2015р. - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000671700 від 16 лютого 2015 року про збільшення грошового зобов'язання фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 за платежем податок на додану вартість -14010101 на суму 71 385,00 гривень, в тому числі за основним платежем 57 108,00 гривень та за штрафними санкціями у розмірі 14 277,00 гривень.

Присудити з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.