Постанова

від 23.03.2015 по справі 810/713/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2015 року 810/713/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "ОПВ" до Броварської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Позивач, Приватне підприємство «ОПВ», звернувся до суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової ГУ Міндоходів у Київській області від 28.10.2014 № 0008682201 та від 28.10.2014 № 0008672201 прийняті з порушенням норм матеріального права, є такими, що суперечать нормам чинного законодавства України та підлягають скасуванню.

Позивач в судове засідання не прибув, проте до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, тому суд протокольною ухвалою від 28.10.2014 вирішив подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.

Всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено таке.

Приватне підприємство «ОПВ» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 32499252.

З матеріалів справи встановлено, що 08.10.2014 Броварською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 08.10.2014 № 629/22-01/32499252 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «ОПВ» (код ЄДРПОУ 32499252) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Вітал-Тех» (код ЄДРПОУ 38098097) за період з 01.01.2013 по 31.03.2013».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення (які стосуються предмета оскарження) вимог податкового законодавства:

- пункти 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на суму 145 343, 00 гривень, в тому числі за лютий 2013 на 6 116, 00 гривень, березень 2013 на 9 556, 00 гривень, квітень 2013 на 13 010, 00 гривень, травень 2013 на 14 709, 00 гривень, червень 2013 на 13 878, 00 гривень, липень 2013 на 15 790, 00 гривень, серпень 2013 на 15 115, 00 гривень, вересень 2013 на 12 149, 00 гривень, жовтень 2013 на 13 306, 00 гривень, листопад 2013 на 12 481, 00 гривень, грудень 2013 на 9 586, 00 гривень, січень 2014 на 9 647, 00 гривень;

- підпункти 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 128 912, 00 гривень, в тому числі за 2013 рік на 128 912, 00 гривень.

На підставі Акта перевірки від 08.10.2014 № 629/22-01/32499252, Броварською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області були винесені податкові повідомлення - рішення від 28.10.2014 № 0008672201 за платежем по ПДВ на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 145 343, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 72 672, 00 гривень та від 28.10.2014 № 0008682201 за платежем по податку на прибуток на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 128 912, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 32 228, 00 гривень.

Позивач, не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд їх скасувати, що і є предметом даного позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з такого.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг.

Відповідно до пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, про що зазначалося вище, передбачають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Щодо порядку формування валових витрат, слід зазначити наступне.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 2 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями), цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Згідно зі статтею 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підприємства, які мають право ведення спрощеного обліку доходів і витрат та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, можуть узагальнювати інформацію в регістрах бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум до податкового кредиту та формуванні валових витрат є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про нереальний характер господарських операцій, підлягає перевірці факт здійснення такої господарської операції.

В такому випадку дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції.

Щодо формування податкового кредиту та валових витрат між позивачем та ТОВ «Вітал-Тех», суд виходить з наступних обставин.

Як свідчать матеріали справи, в ході проведення перевірки встановлено, що ПП «ОПВ» мало взаємовідносини з ТОВ «Вітал-Тех» згідно договору від 01.02.2013 за № 4/13.

Відповідно до умов договору ПП «ОПВ» (замовник) замовляє, а ТОВ «Вітал-Тех» (виконавець) зобов'язується надавати за плату клінінгові послуги на об'єкті замовника, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 2.

Згідно додатку № 1 до договору, основні роботи: видалення локальних забруднень з внутрішніх сторін вікон, вологе прибирання підлоги з твердим покриттям, плінтусів, спорожнення сміттєвих корзин та інше.

Згідно наявної інформації в Броварській ОДПІ, а саме: з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-постачальникам та контрагентами-покупцями за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 та від 15.04.2014 № 167/22-03/38098097 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Вітал-Тех» (код за ЄДРПОУ 38098097) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Авист» (код за ЄДРПОУ 38781508 ) за період з 01.01.2014 по 31.01.2014» встановлено наступне.

Інформація про види діяльності, які мало право здійснювати ТОВ «Вітал-Тех» - оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням, оптова торгівля фруктами й овочами.

Аналізом Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ «Вітал-Тех» за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 встановлено, що податкові накладні не зареєстровано, оскільки сума ПДВ «подрібнена» та становить менше 10 тисяч гривень.

Аналізом податкового кредиту встановлено, що за січень 2013 - грудень 2013 року задекларовано придбання у контрагентів послуг (робіт, товарів) з ознаками фіктивності.

Перевірками встановлено, що ТОВ «Вітал-Тех» (код за ЄДРПОУ 38098097) сформовано податковий кредит та податкові зобов'язання за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 шляхом маніпулювання показниками податкової звітності.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, документів наданих до перевірки встановлено, що договори, укладені з ТОВ «Вітал-Тех», не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, ПП «ОПВ» порушено пункти 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями) та завищило податковий кредит на загальну суму 145 343, 00 гривень, в тому числі за лютий 2013 на 6 116, 00 гривень, березень 2013 на 9 556, 00 гривень, квітень 2013 на 13 010, 00 гривень, травень 2013 на 14 709, 00 гривень, червень 2013 на 13 878, 00 гривень, липень 2013 на 15 790, 00 гривень, серпень 2013 на 15 115, 00 гривень, вересень 2013 на 12 149, 00 гривень, жовтень 2013 на 13 306, 00 гривень, листопад 2013 на 12 481, 00 гривень, грудень 2013 на 9 586, 00 гривень, січень 2014 на 9 647, 00 гривень.

ПП «ОПВ» до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2013 рік включено суму 678 485, 00 гривень по взаєморозрахункам з ТОВ «Вітал-Тех».

Отже, позивачем порушено підпункт 139.1.1 та підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями) та в перевіряємому періоді занижено податок на прибуток за 2013 рік на загальну суму 128 912, 00 гривень.

Враховуючи зазначене, єдиною метою документування фінансово-господарських операцій між ПП «ОПВ» та ТОВ «Вітал-Тех» вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції не мають реального товарного характеру, здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту з метою заниження бази оподаткування та отримання податкової вигоди.

Таким чином суд приходить до висновку, що у контрагента позивача відсутні виробничі фонди, персонал, засоби праці для здійснення господарської операції тощо.

Під час розгляду справи встановлено, що діяльність позивача пов'язана з наданням в оренду нежитлових приміщень. Матеріально-технічною базою позивача є нерухоме майно, яке складається з офісних та складських приміщень. Як зазначив позивач, його діяльність потребує постійної роботи, пов'язаної з підтриманням матеріально-технічної бази в належному експлуатаційному та санітарному стані.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Вітал-Тех» був укладений договір від 01.02.2013 № 4/13, згідно з яким ТОВ «Вітал-Тех» надавав за плату клінінгові послуги на об'єкті позивача, в тому числі видалення локальних забруднень з внутрішніх сторін вікон, вологе прибирання підлоги з твердим покриттям, плінтусів, спорожнення сміттєвих корзин та інше.

На виконання умов договору № 4/13, позивач отримав Акти виконаних робіт від ТОВ «Вітал-Тех» за отримані клінінгові послуги, на загальну суму 872 062, 70 гривень (в тому числі ПДВ - 145 343, 00 гривень).

В свою чергу, ТОВ «Вітал-Тех» на адресу позивача виписав податкові накладні на загальну суму 872 062, 70 гривень (в тому числі ПДВ - 145 343, 00 гривень), на підставі яких позивач здійснив формування показників податкової звітності.

Позивач зазначив, що результати робіт, що виконувались ТОВ «Вітал-Тех», використовувались позивачем у власній господарській діяльності. Укладання Договору № 4/13 дозволило позивачу ефективно використовувати нежитлові приміщення та сприяло покращенню і розвитку його фінансово-господарської діяльності.

Розрахунки по договору № 4/13 проводились у безготівковій формі, дебіторська/кредиторська заборгованість по розрахункам відсутня.

Належність доказів - це якість доказу, що характеризує точність, правильність відображення обставин, що входять в предмет доказування. Належним є той доказ, який містить інформацію, що має значення для справи.

Гіпотетично, надані позивачем докази містять інформацію, що має значення для справи, однак, у зв'язку з неможливістю встановити, що послуги були виконані саме ТОВ «Вітал-Тех», такі докази не можуть бути взяті до уваги судом, що може лягти в основу винесення рішення по даній справі на користь позивача.

Суд звертає увагу, що надані позивачем докази в якості підтвердження дійсності господарської операції між позивачем та ТОВ «Вітал-Тех», а саме докази фактичного виконання клінінгових послуг свідчать лише, що позивач виконав свої зобов'язання щодо підтримання в належному експлуатаційному та санітарному стані матеріально-технічної бази офісних та складських приміщень.

Водночас, надані докази не є підставами для висновків, що договір позивача та ТОВ «Вітал-Тех» мав реальний характер і фактично був укладений і виконаний, враховуючи вищевстановлені судом обставини.

Крім того, згідно з Витягом з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видом економічної діяльності контрагента позивача ТОВ «Вітал-Тех» є:

Код КВЕД 46.31 Оптова торгівля фруктами й овочами;

Код КВЕД 46.34 Оптова торгівля напоями;

Код КВЕД 46.36 Оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами;

Код КВЕД 46.37 Оптова торгівля кавою, чаєм, какао та прянощами;

Код КВЕД 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення;

Код КВЕД 46.51 Оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням (основний).

Предмет договірних відносин позивача з ТОВ «Вітал-Тех» є прибирання, а саме: видалення локальних забруднень з внутрішніх сторін вікон, вологе прибирання підлоги з твердим покриттям, плінтусів, спорожнення сміттєвих корзин та інше, що потребує наявність у останнього дозволу на виконання вказаних робіт.

Разом з тим, з Витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «Вітал-Тех» вбачається, що в останнього не передбачено у видах діяльності надання клінінгових послуг.

Окрім того, позивачем не надано суду доказів, що його контрагент мав можливість та належну кваліфікацію на виконання робіт, які є предметом вказаного договору, а також доказів щодо неможливості самостійно виконати відповідні роботи.

Так, з наданих позивачем Актах надання послуг та Звітів до них встановлено, що в зазначених документах в порушення статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не зазначені дати виконання послуг окрім місяця, в якому такі послуги надавалися, не вказані особи, які виконували послуги, внаслідок чого неможливо достовірно визначити дійсність надання таких послуг та розрахунок вартості за кожну одиниці окремо, з чого саме визначалася вартість тих чи інших робіт, зазначених в наданих позивачем документах також встановити не можливо та позивачем належними та допустимими доказами не доведено.

Крім того, такий документ як Звіт до Акта наданих послуг на підтвердження здійснення господарської діяльності чинним законодавством не передбачений.

Тобто, з наданих позивачем Актів надання послуг та Звітів до них неможливо зробити достовірний висновок щодо характеру, виду, обсягу наданих послуг, і, як результат, виявити зв'язок цих послуг з господарською діяльністю позивача. У більшості зазначених документів періодичність надання послуг суттєво відрізняється, а в деяких Звітах взагалі проставлені прочерки, натомість зазначена їх вартість як виконані роботи. Види, наданих згідно з Актами приймання послуг, носять загальний характер «клінінгові послуги» та містять загальну вказівку про надання таких послуг, як і самі податкові накладні.

Тобто, фактично Акти надання послуг не містять обов'язковий реквізит первинного документа: «зміст та обсяг господарської операції», а тому вони не можуть підтверджувати здійснення господарських операцій. Також слід зазначити, що вказані Акти надання послуг не місять посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, окрім особистих підписів осіб (директорів підприємств), які брали участь у здійсненні господарської операції, що є порушенням вимог статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В свою чергу, щодо посилань позивача на належність наданих послуг до господарської діяльності позивача, суд зазначає, що доказів подальшого використання цих послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача до суду не надано, а тому вказані посилання ґрунтуються на узагальнюючих припущеннях, які не можуть бути взяти судом до уваги.

Всі викладені обставини в своїй сукупності дають підстави стверджувати про відсутність реальності отриманих послуг, а свідчать лише про наміри отримати податкову вигоду.

Оскільки судомі встановлено відсутність зв'язку між вчинюваними господарськими операціями по наданню контрагентом клінінгових послуг, передбачених договором та господарською діяльністю позивача, суд приходить до висновку про неправомірність формування позивачем сум податкового кредиту та валових витрат. Доводи позивача про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень спростовуються наведеними фактичними даними.

Отже, враховуючи викладене, позивачем перераховувалися, а його контрагентом приймалися кошти без мети реального настання правових наслідків, а тому підстав для віднесення до податкового кредиту суми ПДВ та формування валових витрат у позивача не було.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання послуг або в разі, якщо придбані послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України, не можуть бути підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому задоволенню не підлягають.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідачем були надані всі докази, які дають підстави вважати про правомірність висновку перевіряючого під час проведення перевірки.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Доказів понесення таких витрат суду не надано.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлена у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати (частина друга статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено, що мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 1 218 гривень.

Враховуючи наведене та ту обставину, що відповідно до квитанції від 20.02.2015 № 158 позивачем сплачено 487, 20 гривень, суд дійшов висновку, що решта суми судового збору у розмірі 4 384, 80 гривень (1218 гривень * 4 розміри мінімальної заробітної плати - 487, 20 гривень сплаченого судового збору) підлягає стягненню з позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства «ОПВ» (код ЄДРПОУ: 32499252) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.