Ухвала

від 10.11.2014 по справі 200/13598/14-ц

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 200/13598/14-ц

Провадження № 2/200/3294/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого судді Решетніка М.О.

при секретарі Тиханської О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАПА-Україна» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона працювала у ТОВ «ГАПА-Україна» на посаді комерційного директора. Її звільнення було здійснено 23.01.2014 року відповідно до наказу по підприємству б/н від 23.01.2014 року в зв"язку зі втратою довіри. Вказаний наказ про звільнення з посиланням на ст.41.2 Закону України про працю є незаконним та підлягає скасуванню зважаючи на те, що посада, яку вона займала до звільнення, не була безпосередньо пов"язана з обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей. Обставини щодо запізнення на роботу, відсутності на роботі чи невиконання плану продаж не можуть бути підставою для звільнення за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, так як є порушеннями трудової дисципліни, відповідальність за які регулюється правилами ст. 147 КЗпП України. Факт виконання додаткових робіт поза робочим планом із подальшим розпорядженням грошовими коштами без внесення їх до каси товариства, а також факт співучасті у викрадені документів не підтверджені належними та допустимими доказами та не можуть бути підставою для звільнення внаслідок втрати довіри, тому звільнення є незаконним, а вона підлягає поновленню на роботі.

. Позивачка посилається на те, що оскільки спірний наказ про звільнення та належним чином заповнена трудова книжка їй не вручалися, а про зміст наказу вона та її представник довідалися лише 25.06.2014 року під час ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 200/7277/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Гапа Україна" про стягнення грошових коштів в наслідок несвоєчасної видачі трудової книжки, то саме з наступного дня від вказаної дати повинен обраховуватися строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак вказаний позов був повернутий ухвалою суду з огляду на відсутність в договорі про надання адвокатських послуг вказівки на повноваження представника позивача підписувати позовну заяву, тому наступного дня вона знову звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі, що свідчить про поважність причин пропуску звернення до суду.

Позивач, посилаючись на вищезазначені обставини, просить поновити строк на звернення до суду із позовом, визнати незаконним наказ про звільнення, поновити її на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні позивач з представником позовні вимоги підтримали. В дане судове засідання позивач не з"явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала суду заяву, в якій підтримала вимоги та просила розглянути с праву у її відсутність.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала? посилаючись на їх необгрунтованість, просила застосувати до вимог позивача строк позовної давності. В дане судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.57 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Як встановлено у судовому засіданні позивачка з 01.10.2012 року працювала у ТОВ «ГАПА-Україна» на посаді заступника директора з комерційної діяльності.

Наказом № 3/14-К від 23.01.2014 року позивачка звільнена з роботи з посади заступника директора з комерційної діяльності, код професії: 1231, з 23.01.2014 року як така, що втратила довіру до неї власника, на підставі ст.41.2 "Закону України про працю".

У вказаному наказі підставами звільнення зазначено: 1. Порушення трудової дисципліни - запізнення, самовільний ухід з роботи, часте повідомлення про невихід на роботу постфактум, ігнорування зауважень та бесід з керівником; 2. невиконання службових обов"язків, постійне невиконання плану продаж продукції; 3. виконання замовлень, про які невідомо власнику, із матеріалів підприємства та в робочий час, відкладаючи інші наряди за планом, з метою одержання додаткових коштів, чим впливала на збиральників виробів, сплачуючи їм гроші, не клала їх на рахунок підприємства (напр.об"єкт в Симферополі на початку грудня 2013р.); 4. співучасть у викраденні документів підприємства; 20.01.2014 року ОСОБА_1 знаходилась в офісі під час того, як головний бухгалтер ОСОБА_2 разом із сестрою ОСОБА_3, яка знаходилась в офісі на незаконних підставах, виносила документи підприємства в свою машину. Ніяких припонів ОСОБА_1 не чинила, не повідомила власника, не визвала наряд міліції, а пізніше о 14-1 годині всі вийшли разом з офісу; 5. 22.01. та 23.01.2014 ОСОБА_1 на роботу не з"явилась.

В судовому засіданні встановлено, що звільнення позивачки відбулося з порушенням трудового законодавства України, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено? що, починаючи з травня 2013 року відповідачем позивачці, як і іншим працівникам підприємства, не виплачувалася заробітна плата, що не заперечувалося в судовому засіданні представником відповідача.

В зв"язку з зазначеним 30.12.2013 року ОСОБА_1 написала заяву про звільнення з роботи, до приміщення ТОВ "ГАПА-Україна" позивачка потрапити не могла через те, що на підприємстві, в офісі та в цеху були змінені керівництвом замки і її повідомили про те, що заборгованість по сплаті заробітної плати їй виплачувати не будуть. 26.02.2014 року позивачка разом з іншими працівниками товариства були викликані до директора підприємства? де відбувалася розмова щодо строків виплати заборгованості по заробітній платі, проте про звільнення позивачку відповідачем не було повідомлено, копія наказу про звільнення та трудова книжка вручені їй не були.

Вважаючи себе звільненою відповідно до поданої заяви? позивачка звернулася до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська із позовом до ТОВ "ГАПА-Україна" про зобов"язання видати трудову книжку та сплатити середній заробіток за час затримки її видачі.

В ході розгляду вказаної цивільної справи представником відповідача була надана суду копія наказу про звільнення позивача з роботи, про його зміст позивач та її представник довідалися лише 25.06.2014 року під час ознайомлення з матеріалами вказаної цивільної справи № 200/7277/14-ц, після чого звернулася до суду із позовом про поновлення на роботі.

Пунктом 4 ст.36 КЗпП України передбачено підстави припинення трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Пунктом 2 ч.1 ст.41 КЗпП України передбачено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір"я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до положень ст. 135 1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Перелік вказаних в ст. 135-1 КЗпП України посад і робіт, які виконуються працівниками, з якими підприємством, установою організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереженості цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення чи застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, зазначений в постанові Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріата Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24. Відповідно до роз"яснення в п.28 Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06.11.1992 року звільнення з підстав втрати довір"я (п.2 ст.41 КЗпП України" суд може визнати обгрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом, тощо), вчинив умисно або необережно такі дії, що дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір"я (зокрема порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Ч. 2 ст.41 КЗпП України передбачено, що розірвання договору у випадках, передбачених цією статтею, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3, - також вимог статті 43 цього Кодексу.Відповідно до ч.1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачени х пунктами 1 (крім випадків ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Як вбачається з тексту вищевказаного наказу №3/14-К від 23.01.2014 року "Про звільнення ОСОБА_1" позивачка звільнена з посади заступника директора з комерційної діяльності з 23.01.2014 року як така, що втратила довіру до неї власника на підставі, ст.41.2 "Закону України про працю".

Виходячи із змісту п. 2 ч.1 ст.41 КЗпП України, з підстав, викладених у даному пункті, можуть бути звільнені з роботи лише особи, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні або культурні цінності.

Разом з цим, суду не надано доказів того, що позивачка безпосередньо обслуговувала грошові, товарні або культурні цінності, які саме, та чи були вони нею одержані під звіт, чи був з нею відповідачем укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Із вказаного наказу про звільнення не вбачається, які саме винні дії здійснила ОСОБА_1 у розумінні п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, коли саме, в чому виразилася її вина, що призвела до втрати до неї довіри з боку керівництва відповідача. Будь-які дані про те, що відповідачем з приводу певних винних дій проводилася перевірки, службове розслідування чи витребовувалося пояснення від ОСОБА_1 відповідачем суду не надано.

Таким чином, відповідачем суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів наявності у діях ОСОБА_1 невиконання своїх трудових обов'язків, здійснення нею конкретних порушень, не доведено її вину в цих порушеннях, які призвела до звільнення її саме за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України.

Посилання в наказі на порушення позивачкою трудової дисципліни - запізнення на роботу,самовільний ухід з роботи, повідомлення про невихід на роботу постфактум, ігнорування зауважень та бесід з керівником, невиконання службових обов"язків, плану продажу продукції не можуть бути підставою для звільнення за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, так як є порушеннями трудової дисципліни, відповідальність за які регулюється правилами ст. 147 КЗпП України.

Зазначення в наказі факту виконання додаткових робіт поза робочим планом із подальшим розпорядженням грошовими коштами без внесення їх до каси товариства, а також факт співучасті у викрадені документів не підтверджені належними та допустимими доказами та не можуть бути підставою для звільнення внаслідок втрати довіри.

Отже, встановлено, що відповідно до вказаного наказу позивача звільнено з роботи за відсутності підстав, передбачених п. 2 ст. 41 КЗпП України. Крім того, позивач не належить до категорії працівників, які можуть бути звільненні на підставі втрати довіри до них, перелік яких затверджений вищевказаною постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріата Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24.

У зв'язку з наведеним, позовні вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення підлягають задоволенню, а позивач підлягає поновленню на роботі з 23.01.2014 року.

Встановлено, що у ТОВ "ГАПА-Україна" виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації не існує.

За ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов"язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

В судовому засіданні встановлено, що при звільнені позивачці відповідачем не була видана трудова книжка та не виплачена заробітна плата. Також, судом встановлено, що трудова книжка була направлена відповідачем позивачці по пошті 01.03.2014 року разом з наказом про звільнення, страховим полісом листом, проте цей лист був повернутий на адресу підприємства з відміткою про його невручення адресату.

З урахуванням вказаного, як зазначено вище, зважаючи, що її звільнено відповідно до поданої заяви про звільнення, позивач звернулася до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ТОВ "ГАПА-Україна" про зобов"язання повернути трудову книжку та стягнення заробітної плати за час затримки її видачі.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.07.2014 року стягнуто з ТОВ "ГАПА-Україна" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 2444 грн. 16 коп. та ТОВ "ГАПА-Україна" зобов"язано повернути позивачці належну їй трудову книжку, оформлену відповідно до вимог чинного законодавства.

При цьому, суд з урахуванням меж позовних вимог, вважав затримку у терміні видачі позивачці трудової книжки такою, що складала 38 днів, а саме: період з 23.01.2014 року і до дати направлення листа з трудовою книжкою - 01.03.2014 року.

Приймаючи рішення про поновлення позивача на роботі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, період нарахування для якого необхідно відраховувати з 02.03.2014 року по час розгляду даної справи - 10.11.2014 року, тобто 8 міс. та 8 днів, враховуючи те, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.07.2014 року стягнуто з ТОВ "ГАПА-Україна" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 23.01.2014 по 01.03.2014 року.

При цьому суд бере до уваги розмір щомісячної заробітної плати позивачки? вказаний в довідці ТОВ "ГАПА-УКРАЇНА" від 30.12.2013 року № 30/3, який на день звільнення складав 1117,37 грн., а відтак розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 склав 52 грн. 70 коп. (1117,37 грн. : 21,2).

Таким чином середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки складає 9360 грн. 56 коп. (1117,37 грн. х 8 міс. = 8938,96 грн., 52 грн. 70 коп. х 8 днів = 421,60 грн., 8938,96 грн. + 421,60 грн. = 9360 грн. 56 коп.) і ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

При визначенні розміру суми, належної до сплати позивачу, суд бере також до уваги приписи ч.2 ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд вважає необгрунтованними доводи позивача про те, що розмір середньомісячної заробітної плати необхідно вираховувати, виходячи із Штатного розкладу ТОВ "ГАПА-УКРАЇНА", оскільки суду позивачем не надано будь-яких доказів того, що їй щомісячно нараховувалася премія у вказаній в штатному розписі сумі та заробітна плата позивачці нараховувалася саме у зазначеному в штатному розкладі розмірі.

В судовому засіданні представник відповідача просила застосувати до вимог позивача строк позовної давності? посилаючись на те, що вона звернулася до суду із даними вимогами з його пропуском. Позивач у позові та в судовому засіданні просила повити строк звернення до суду із даним позовом.

Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно до ст.234 ЦПК України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Встановлено, що оскільки спірний наказ про звільнення та належним чином заповнена трудова книжка позивачці відповідачем не вручалися, по пошті вона його не отримувала, а про зміст наказу вона та її представник довідалися лише 25.06.2014 року під час ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 200/7277/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Гапа Україна" про стягнення грошових коштів в наслідок несвоєчасної видачі трудової книжки, то саме з наступного дня від вказаної дати повинен обраховуватися строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Для захисту своїх прав позивач звернулася до суд із позовом про поновлення на роботі, однак вказаний позов був повернутий ухвалою суду з огляду на відсутність в договорі про надання адвокатських послуг вказівки на повноваження представника позивача підписувати позовну заяву, тому наступного дня, 29.07.2014 року позивач знову звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі. Суд вважає, що таким чином позивач пропустила строк для звернення до суду із позовом з поважних причин, а тому є необхідність у поновленні строку для звернення до суду з позовом.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 243 грн. 60 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 212-215, 218 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАПА-Україна" № 3/14-к від 23.01.2014 року про звільнення ОСОБА_1 за ст.41 п.2 КЗпП України - незаконним.

Поновити ОСОБА_1 на роботі до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАПА-Україна" на посаді заступника директора з комерційної діяльності, з 23.01.2014 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАПА-Україна" (ЄДРПОУ 31761836) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9360 грн. 56 коп.

В задоволенні решти частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАПА - Україна" судовий збір на користь держави в сумі 243, 60 грн.

Рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати їй заробітної плати за один місяць в сумі 1117,37 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя