Ухвала

від 17.03.2015 по справі 826/9552/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.03.2015 м. Київ К/800/57309/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Лосєва А.М., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва Головного управління Міндоходів на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 у справі №826/9552/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сілоджик груп» доДержавної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва Головного управління Міндоходів провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сілоджик груп» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва Головного управління Міндоходів від 11.02.2014 №0001252203 та №0001262203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2014 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 у даній справі, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2014 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправними і скасовано спірні податкові повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час взаємовідносин з ТОВ «Альта Ком» за вересень-грудень 2012 року, про що складено акт перевірки від 23.01.2014 №43/26-54-22-03-37565921, за висновками якого позивачем порушено пункт 138.1 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012 рік на 24040,00 грн. та підпункт 198.6 статті 198, пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 22892,00 грн.

На підставі названого акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 11.02.2014 №0001252203, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 36060,00 грн., в тому числі 24040,00 грн. за основним платежем та 12020,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), та №0001262203, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 34338,00 грн., в тому числі 22892,00 грн. за основним платежем та 11446,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, їх залишено без змін.

Судами також встановлено, що вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 02.09.2013 в справі №761/19615/13-к, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки надані позивачем первинні документи на підтвердження господарських відносин з придбання послуг у ТОВ «Альта Ком» підписані від імені директора, якого вироком суду визнано винним у фіктивному підприємництві ТОВ «Альта Ком».

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Альта Ком» за договорами №00003 від 17.08.2012, №00027 від 19.11.2012, предметом яких є виконання робіт з монтажу системи керування гідравлічним обладнанням чорнової кліті ЛПЦ 3000 на загальну суму 98656,20 грн., в т.ч. ПДВ (20%) -16442,70 грн., та робіт з монтажу блоку керування мікроклімату Omnivent ACC-20 системи керування складу насіневої картоплі на загальну суму 38694,59 грн., в т.ч. ПДВ (20%) - 6449,10 грн., підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: актами здачі-прийняття робіт (виконаних послуг), податковими накладними, банківськими виписками, а також завданнями про виконання робіт, монтажними схемами системи управління гідросистеми чорнової кліті, монтажними схемами блоку керування мікроклімату Omnivent ACC-20 системи керування складу насіневої картоплі. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Водночас, апеляційний суд, надаючи оцінку обставинам справи, окрім дослідження даних про рух активу на шляху від продавця до платника, правомірно зробив аналіз даних про подальший рух товару та дійшов обґрунтованого висновку про реальність отримання від спірного контрагента робіт позивачем.

Поруч з цим, колегія суддів вважає обґрунтованою оцінку судом апеляційної інстанції вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 02.09.2013 в справі №761/19615/13-к, яким директора ТОВ «Альта Ком» ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України, згідно якої наявність вироку суду у кримінальній справі не виключає можливість здійснення позивачем з контрагентом реальних господарських операцій, і він, в свою чергу, потребує оцінки судом у відповідності до вимог частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки позивачем підтверджено дотримання спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до витрат та податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарської операції за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод робіт та послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак апеляційний суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарської операції з контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва А.М.Лосєв