Ухвала

від 24.03.2015 по справі 2а/0470/3070/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.03.2015р. м. Київ К/800/34546/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача Авер'янова Є.В. від відповідачаУкраїнська Т.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2012 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 у справі № 2а/0470/3070/12 за позовомПриватного акціонерного товариства «Ерлан» доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Ерлан» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень від 15.11.2011 за № 0000328814 та № 0000338814.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013, позов задоволено.

Частково не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000328814 від 15.11.2011 про нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 159 968 грн., та прийняти нове рішення, яким в цій частині відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в цій частині було прийнято з порушенням норм матеріального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У судовому засіданні касаційної інстанції відповідачем заявлено клопотання про заміну відповідача (Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби) його правонаступником - Спеціалізованою державно податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт № 1560/08-02/4-24616119 від 26.10.2011;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог:

· пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено дохід на суму умовно нарахованих процентів за володіння борговими вимогами;

· п.137.16 ст.137 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено у 2 кварталі 2011 року дохід на суму витрат по рядку 01.6. «Інші доходи», які віднесені у 2 кв. 20011 року по рах. 949 «Інші операційні витрати» (не пов'язані з господарською діяльністю) з Деб. рах. 39 «Витрати майбутніх періодів», та внаслідок не включення до складу доходу вартості забракованої продукції, як невикористану в господарській діяльності;

· п.4.1.6 ст.4, пп.5.3.9, пп.5.2.1 п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено доход по рядку 01.6 «Інші доходи» на суму з урахуванням ПДВ та завищено валові витрати по операціях з отримання товарно-матеріальних цінностей за нікчемними право чинами;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем, зокрема, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000328814 від 15.11.2011, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 159 968 грн.;

- за результатами адміністративного оскарження, вказане податкове повідомлення-рішення залишене без змін, а скарга - без задоволення.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували своє рішення тим, що висновки відповідача, зафіксовані в акті перевірки, які стали підставою для винесення оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Так, судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем було укладено договори поруки щодо погашення заборгованості по кредитним договорам за ЗАТ «Орлан», ТОВ «Форекс», ТОВ «Авалон», ТОВ «Фастрон», ТОВ «ТД Парадіс-Дніпропетровськ» перед ПАТ КБ «Приватбанк» за період з 03.02.2009 по 26.02.2009. На виконання умов укладених правочинів позивачем було погашено заборгованість по кредитах вказаних контрагентів перед ПАТ КБ «Приватбанк». Після виконання зобов'язань за договорами поруки позивач набув права вимоги до боржників щодо погашення понесених ним витрат щодо оплати ним (як поручителем) основного боргу, процентів, неустойки та інших витрат. При цьому, позивач не набув прав кредитора щодо нарахування процентів, оскільки договір поруки такого не передбачає. Також, позивач не набув будь-яких прав щодо отримання доходу з боржників.

Згідно п.1.10 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», процент - це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку. Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази не є процентами.

За змістом п.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» доходи від спільної діяльності та у вигляді процентів, роялті, володіння борговими вимогами, доходів від здійснення операцій лізингу (оренди), а також дивідендів (крім тих, які не підлягають включенню до валового доходу відповідно до підпункту 7.8.6 пункту 7.8 статті 7 цього Закону).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, які визнали помилковими висновки відповідача про те, що згідно положень Цивільного кодексу України виконання поручителем (позивачем) зобов'язань за умовами укладеного договору поруки є фактичним кредитуванням позивачем боржників або наданням їм позики, а тому суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що у платника податку відсутні правові підстави для нарахування умовно нарахованих процентів та, як наслідок, включення їх до складу доходу в порядку, передбаченому Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем виявлено порушення позивачем п.137.16 ст.137 Податкового кодексу України в результаті невключення до складу рядка 03.27 «Товари, роботи, послуги, які використані не в господарській діяльності підприємства» до додатків ІВ, ІД, 3В, В3, АВ, СВ Податкової декларації з податку на прибуток «Довідка» та, як наслідок, невнесення до складу рядку 03.27 «Інші» Додатку ІД «Інші доходи» витрати, які віднесені у 2 кварталі 2011 року на рах. 949 «Інші операційні витрати» (не пов'язані з господарською діяльністю) з Деб. рах. 39 «Витрати майбутніх періодів» в розмірі 1 733 593 грн. та фактичну вартість остаточно забракованої продукції в сумі 3 015,51 грн.

Згідно пп.14.1.56 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п.137.16 ст.137 Податкового кодексу України датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу.

Досліджуючи подані позивачем докази, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем по рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів» відображено витрати, пов'язані з освоєнням випуску нових видів продукції та придбання різноманітних послуг (наприклад - реклама, тощо). У 2 кварталі 2011 року відповідно до бухгалтерських проводок: Д-т 949 «Інші операційні витрати» К-т 39 «Витрати майбутніх періодів» - проведено списання суми витрат, які були раніше понесені з освоєнням випуску нових видів продукції, на 1 733 593 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо безпідставного включення відповідачем понесених позивачем витрат, які обліковуються у бухгалтерському обліку проводками Д-т 949 - К-т 39, до складу доходу, оскільки такі витрати є пов'язаними з господарською діяльністю платника податку.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що сума собівартості виготовленої позивачем продукції зменшувалась на суму утвореного браку. У рядку 05 Декларації з податку на прибуток відображено собівартість виготовленої продукції за виключенням вартості браку.

З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини, які підтверджуються матеріалами справи, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що включення відповідачем вартості забракованої продукції до рядку 03.27 «Інші доходи» додатка ІД до декларації, призведе до повторного обліку вартості браку в доходах позивача.

Щодо висновків відповідача про завищення позивачем валових витрат, сформованих в результаті укладення нікчемних угод, колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За змістом п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Досліджуючи подані позивачем первинні документи, складені за результатами здійснення укладених між позивачем та ТОВ «Навігатор», ТОВ «Полігон», ПП «Меліта Агро», ПП «ТавріяАгроОйл-Плюс», ТОВ «Торговий Дім «Нові перспективи», ТОВ «Аммерал Белтех Україна» договорів поставки, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вони мають всі законодавчо передбачені реквізити та відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, судами встановлено, що податними позивачем доказами підтверджено факт оплати товару, його оприбуткування та використання в межах господарської діяльності, а також, що його контрагенти були зареєстровані суб'єктами господарювання у встановленому порядку.

Колегія судів касаційної інстанції вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними, оскільки останнім не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтування своїх доводів, зокрема, що такі договори були визнані недійсними в судовому порядку.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті судових рішень в оскаржуваній частині судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи в оскаржуваній частині та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування судових рішень в оскаржуваній частині.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби) його правонаступником - Спеціалізованою державно податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

2. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби залишити без задоволення.

3. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 в оскаржуваній частині залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний