Ухвала

від 31.03.2015 по справі 263/5228/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (М. МАРІУПОЛЬ)

22-ц/775/280/2015(м)

263/5228/14-ц

Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Шатілова Л.Г.

Доповідач Ігнатоля Т.Г.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Ігнатоля Т.Г.

суддів - Кочегарової Л.М., Зайцевої С.А.,

при секретарі - Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про стягнення суми боргу, неустойки за прострочення виконання зобов'язання з повернення позики та інфляційних втрат

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 січня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми неустойки, посилаючись на те, що 23 квітня 2013 року між нею та відповідачкою було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 взяла в неї у борг грошові кошти в розмірі 594 000 грн., які зобов'язалася повернути в термін до 25 грудня 2013 року. З метою забезпечення виконання договору позики ОСОБА_2 передала їй в іпотеку земельну ділянку площею 0,250 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, з належними на її території недобудовами, згідно технічного паспорту та проектної документації.

У зв'язку з тим, що відповідачка свої зобов'язання за договором позики не виконала, позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь неустойку, що передбачено п.2.3 договору, в розмірі 1 086 967, 87 грн.( т.1а.с. 2-5,161).

Під час розгляду справи, 15 грудня 2014 року, ОСОБА_1 збільшила позовні вимоги та просила стягнути з ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 498000,00 грв., за вирахуванням сплачених сум, інфляційні втрати за період з серпня 2013 року по грудень 2014 року у розмірі 607560,00 грв., неустойку за період 25 серпня 2013 року по 18 вересня 2014 року у розмірі 881764,87 грв. Посилалася на те, що 18 вересня 2014 року, на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачено п.5.1 договору іпотеки, нею було здійснено реєстрацію права власності на земельну ділянку, що є предметом іпотеки. Однак, задовольнити свої вимоги, як іпотекодержатель в повному обсязі, тобто, на все майно, що є предметом іпотеки, а саме, на належні на території земельної ділянки недобудови (будматеріали) вона не може, оскільки вартість земельної ділянки за оцінкою суб'єкта оціночної діяльності від 28 жовтня 2013 року складає 42 000 грн., а частина предмету іпотеки, а саме, недобудови - зруйновано пожежею (т.1 а.с.243-246).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 січня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з цим рішенням і посилаючись в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, позивачка просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема зазначає, що посилання суду першої інстанції на те, що позивачка задовольнила свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - земельну ділянку з належними на її території недобудовами є не вірним, оскільки, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 вересня 2014 року, вона набула право власності на предмет іпотеки частково, а саме, на земельну ділянку, площею 0,250 га, вартістю 42000 грн., без належних на її території недобудов. Задовольнити вимоги в повному обсязі, тобто отримати право власності на все закладене майно, що є предметом іпотеки, а саме на недобудови, вона не мала можливості, у зв'язку з тим, що відповідачка чинила перешкоди, не надавала їй необхідні документи для цього, а потім в результаті проведення АТО на території с. Широкине частина будівлі знищена пожежею. Позовні вимоги заявлені нею на підставі ст.625 ЦК України у зв'язку з простроченням боржницею виконання грошового зобов'язання, тому, відмова у позові є незаконною. Наявність в провадженні суду іншої справи за її позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, що є предметом іпотеки, не впливає на вирішення даної справи на її користь.

Відповідачка ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, подали заяви про розгляд справи у їх відсутність Тому, відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України, справа розглянута у відсутність зазначених осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1, яка підтримала доводи скарги та просила її задовольнити, заперечення проти скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5, який просив скаргу відхилити, а рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК У країни апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 24 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки (надалі Договір), відповідно до п.2.1 якого ОСОБА_2, на умовах позики, отримала від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в розмірі 594000,00 грн., які зобов'язалася повернути, починаючи з 25 травня 2013 року, щомісячними платежами у розмірі по 18 000 грв., а 25 грудня 2013 року сплатити решту суми - 468 000, 00 грв.

Згідно з п.2.3 договору у разі неповернення грошових коштів у терміни, встановлені п.2.1 цього Договору, позичальник зобов»язаний сплатити неустойку в розмірі 0,5 % від не повернутої або несвоєчасно повернутої суми за кожний день прострочення.

На забезпечення виконання основного зобов'язання ОСОБА_2 передала в іпотеку позивачці земельну ділянку, площею 0,250 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована по АДРЕСА_1, з належними на її території недобудовами (будматеріалами), згідно технічного паспорту, проектної документації та дозволу на будівництво, яка належить ОСОБА_2 на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку від 17 червня 2004 року ( т.1 а.с. 9-11).

Згідно 3.3. Договору сторони визначили вартість предмета іпотеки в сумі 594 000, 00 грв.

25 травня 2013 року, 25 червня 2013 року та 25 липня 2013 року ОСОБА_2 передала в рахунок погашення боргу за Договором іпотеки ОСОБА_1 по 18 000 грв. щомісячно, а всього 54 000 грв.

18 вересня 2014 року, на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя за основним зобов'язанням, що міститься в Договорі, ОСОБА_1.С. набула право власності на предмет іпотеки - земельну ділянку, площею 0,250 га, розташовану по АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію прав власності НОМЕР_1 від 18 вересня 2014 року ( т.2 а.с. 57).

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до умов договору ОСОБА_1 шляхом набуття права власності на земельну ділянку, яка є предметом іпотеки, отримала задоволення вимог за основним зобов'язанням у повному обсязі, включаючи неустойку та збитки, завдані порушенням зобов'язання, а тому, вона не має права вимагати повернення боргу, неустойки та інфляційних втрат.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У відповідності з положеннями ст.7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування в тому, числі, збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов іпотечного договору.

Згідно зі ст.36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші, встановлені цим Законом, способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст.37 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іплотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Статтею 17 цього Закону передбачено, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Виходячи з аналізу вказаних статей законодавець не виключає можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Як вбачається з тексту п.3.2 та п.4.1 договору іпотеки від 23 квітня 2013 року, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги по виконанню основного зобов'язання у повному обсязі, зокрема, отримати суму позики ( п.2.1 Договору) та суму неустойки, розраховану згідно з п.2.3. цього Договору на час закінчення виконання основного зобов'язання. Також за рахунок Предмета іпотеки забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання, збереження та страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов договору іпотеки; інфляційні та відсотки річних згідно ст.625 ЦК України та всі інші витрати за час дії цього договору, а також відсотки за позикою.

Сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання (п. 5 договору іпотеки).

Так, згідно з п.п. 5.1-5.2 Договору іпотеки від 23 квітня 2013 року, сторони цього договору вирішили, що звернення стягнення на предмет іпотеки буде здійснено шляхом позасудового врегулювання на підставі цього застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке вважається та має силу договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Способом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання сторони встановили, що у разі незадоволення вимог іпотекодержателя по виконанню боржником основного зобов'язання ( п.2 договору) та в рахунок задоволення цієї вимоги, право власності на предмет іпотеки за даним договором переходитиме до іпотекодержателя і саме цей договір буде правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на вищевказане іпотечне майно.

Проаналізувавши наведені правові норми та положення іпотечного договору, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, об'єктивно перевірив доводи сторін, їм та наданим доказам дав належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права, що піддягають застосуванню до спірних правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки з договору іпотеки, укладеного між сторонами, вбачається, що у разі неповернення суми позики іпотекодавець ОСОБА_2 надала згоду на передачу ОСОБА_1 від якої отримала позику, в рахунок виконання зобов'язання чітко визначеного майна -земельної ділянки з належними на її території недобудовами ( будматеріалами).

З пояснень ОСОБА_1 в апеляційному суді вбачається, що технічний стан земельної ділянки та розташованих на ній будівель її влаштовував, оскільки ринкова вартість їх становила значно більшу суму, ніж зазначено в договорі іпотеки - понад 800 000 грв., та інвентаризаційна оцінка БТІ, яка становить 312587 грв. Тому, вартість іпотеки була визначена обопільно у 594 000 грв. Вартість недобудов окремо не оцінювалася.

З договору іпотеки також вбачається, що за рахунок предмета іпотеки, а не за рахунок будь - якого іншого майна боржниці, іпотекодержатель ОСОБА_1 задовольнила свої вимоги за основним зобов'язанням, включаючи сплату неустойки та інфляційні втрати. Позивачкою був обраний саме такий спосіб захисту свого порушеного права, як оформлення права власності на земельну ділянку. З набуттям ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку іпотека, відповідно до ст.17 Закону України «Про іпотеку» припинилася.

Оскільки, у відповідності з пунктом 3.2 Договору, ОСОБА_1, як іпотекодержатель, задовольнила свої вимоги у повному обсязі за рахунок предмета іпотеки, тобто, отримала суму боргу, неустойку розраховану на час закінчення основного зобов'язання та інфляційні втрати за час дії договору, вимоги позивачки про стягнення цих сум та доводи апеляційної скарги про незаконність відмови у позові в цій частині, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.

Доводи позивачки про те, що вона не в повному обсязі задовольнила свої вимоги, отримавши право власності тільки на земельну ділянку, вартість якої становить 42 000 грв., є неспроможними, оскільки за погодженням сторін вартість предмета іпотеки ( земельної ділянки з недобудовами) визначена у 594 000 грв. і цих обставин позивачка не заперечує.

У відповідності з положеннями ст. 16 Закону України «По іпотеку» передача в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва.

З іпотечного договору вбачається, що предметом договору іпотеки від 23 квітня 2013 року є земельна ділянка з належними на її території недобудовами (будматеріалами).

Ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано доказів на підтвердження факту готовності недобудов до експлуатації та оцінка їх вартості.

Оскільки законом не передбачена реєстрація права власності на матеріали, які використані у процесі будівництва, позивачка, відповідно до положень ст.16 Закону України «Про іпотеку» не могла отримати Витяг з державного реєстру прав власності на недобудови (будматеріали), а отримала право власності тільки на земельну ділянку.

У зв'язку з цим у січні 2014 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на недобудови, розташовані на земельній ділянці, належній їй, який на теперішній час не вирішений і знаходиться в провадженні суду (т.1 а.с. 215-218).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та, враховуючи зазначені норми матеріального права та умови договору іпотеки обґрунтовано залишив позовні вимоги ОСОБА_1 без задоволення. В рішенні повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, а тому, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду немає.

На наявність нових доказів чи обставин, які не були предметом розгляду в суді 1 інстанції та могли вплинути на рішення суду, позивачка в скарзі не посилається; порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовною підставою для скасування рішення, у справі не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308,313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 січня 2015 року_залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Г. Ігнатоля

Судді Л.М. Кочегарова

С.А. Зайцева