Постанова

від 31.03.2015 по справі 826/711/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 березня 2015 року № 826/711/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Норк" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Норк» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач) від 28.08.2014 №0008852201, №0008862201.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.02.2015 відкрито провадження в адміністративній справі №826/711/15, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 11.02.2015.

У судовому засіданні 11.02.2015 представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Повноважний представник відповідача проти задоволення позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

На підставі направлень від 24.07.2014 № 2214/22-01 та від 24.07.2014 №2215/22-01, наказу від 24.07.2014 № 1896, згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового Кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Норк» (код за ЄДРПОУ 24720897) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «АРТ-Дека», код ЄДРПОУ 33147917, за період 01.01.2012 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт від 06.08.2014 №350/1-22-01-24820897 (далі по тексту - Акт перевірки).

Під час проведення контрольного заходу працівниками податкового органу встановлено порушення позивачем вимог:

- пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті в бюджет по проведеним взаємовідносинам з ТОВ «Арт-Дека» на суму 72 322,00 грн.

- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток по проведеним взаємовідносинам з ТОВ «Арт-Дека» на суму 75 938,00 грн.

Виявлення під час перевірки порушень стало підставою для винесення відповідачем наступних податкових повідомлень-рішень:

- № 0008852201 яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 113 907,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 75 983,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями) - 37 969,00 грн.);

-№ 0008862201 яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 108 483,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 72 322,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 36 161,00 грн.).

За результатами адміністративного оскарження ПП «Норк» рішеннями Головного Управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві №11419/10/26-15-10-06-15 від 06.11.2014 та Державної фіскальної служби України №9354/6/99-99-10-01-04-25 від 23.12.2014 податкові повідомлення-рішення залишено без задоволення.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати.

При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункт 6.2 Порядку).

Одночасно відповідно до положень пункту 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Так, в ході судового розгляду справи судом встановлено, що ПП «Норк» (замовник) у період з 01.03.2012 по 31.08.2012 мало взаємовідносини з ТОВ «АРТ-ДЕКА» (виконавець) відповідно до договору №49 від 29.02.2012, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати йому, у відповідності до умов Даного Договору, спеціальну інформацію (кваліфіковану консультацію), а замовник зобов'язується прийняти послуги та оплатити її.

На підтвердження виконання умов договору №49 від 29.02.2012 позивачем надано суду:

- копію договору №49 від 29.02.2012;

- копії актів здачі-прийманя робіт (надання послуг) з додатками; №ОУ-0000056 від 16.03.2012, №ОУ-0000079 від 29.03.2012, №ОУ-0000127 від 27.04.2012, №ОУ-0000232 від 30.05.2012, №ОУ-0000347 від 25.06.2012, №ОУ-0000469 від 30.07.2012, №ОУ-0000600 від 30.08.2012р.,

- копії рахунків-фактур №СФ-67 від 16.03.2012; №СФ-101 від 29.03.2012; №СФ-178 від 27.04.2012; №СФ-277 від 30.05.2012; №СФ-403 від 25.06.2012; №СФ-569 від 30.07.2012; №СФ-629 від 30.08.2012.

ТОВ «АРТ-ДЕКА» виписано наступні податкові накладні: №32 від 16.03.2012; №56 від 29.03.2012; №37 від 27.04.2012; №76 від 30.05.2012; №77 від 25.06.2012; №78 від 30.07.2012; №100 від 30.08.2012.

ПП «Норк» (замовник) та ТОВ «АРТ-ДЕКА» (виконавець) укладено договір №В-47 від 01.03.2012, за умовами якого замовник дає завдання, а виконавець зобов'язується надати рекламні послуги з охорони, в обсягу і на умовах передбачених уим Договором.

На підтвердження виконання умов договору №В-47 від 01.03.2012 позивачем надано суду:

- копію додатку до Договору - протоколу узгодження договірної ціни;

- зразки рекламної продукції;

- копії актів виконаних робіт; №66 від 26.03.2012; №118 від 23.04.2012; №199 від 23.05.2012; №343 від 22.06.2012; №446 від 27.07.2012; №568 від 22.08.2012;

- копії рахунків-факту №91 від 26.03.2012; №168 від 23.04.2012; №242 від 23.05.2012; №397 від 22.06.2012; №566 від 27.07.2012; №616 від 22.08.2012;

ТОВ «АРТ-ДЕКА» виписано наступні податкові накладні №43 від 26.03.2012; №28 від 23.04.2012; №43 від 23.05.2012; №73 від 22.06.2012; №75 від 27.07.2012; №68 від 22.08.2012.

На підтвердження оплати позивачем отриманих послуг на підставі зазначених договорів надано банківські виписки з рахунку ПП «Норк» №26000000020645 у період з 01.03.2012 до 31.12.2012.

Разом з тим позивачем не надано суду доказів щодо реальності здійснення операцій на підставі укладених з контрагентом вище зазначених договорів. В матеріалах справи відсутні заявки на отримання передбачених договором послуг, докази отримання таких послуг, докази доцільності замовлення таких послуг у контрагента та подальшого застосування їх у власній господарській діяльності тощо.

Зокрема судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання отриманих ПП «Норк» послуг саме його контрагентом ТОВ «АРТ-ДЕКА». Надані позивачем зразки рекламної продукції не можуть свідчити розробку таких зразків саме ТОВ «АРТ-ДЕКА».

При цьому наявні у матеріалах справи податкові накладні містять лише загальні назви наданих послуг - інформаційно-консультаційні послуги та рекламні послуги, без деталізації змісту та обсягу таких послуг.

Крім іншого позивачем не надано доказів наявності у ТОВ «АРТ-ДЕКА» трудових та виробничих ресурсів, які економічно необхідні для виконання послуг передбачених вказаними договорами.

Таким чином позивачем документально не доведено тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлені правочином надані послуги надані саме цим контрагентом.

Натомість відповідач обґрунтовуючи правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень посилається на акт ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 07.08.2013 №179/26-51-22-01/33147917 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АРТ-Дека» з питань дотримання вимог податкового законодавства із контрагентами за період лютий - серпень 2012.

Водночас суд приймає до уваги, що позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності ПП «Норк» з питань дотримання податкового, митного та іншого законодавства по відображенню у бухгалтерському та податковому обліках фінансово-господарський операцій та взаєморозрахунків із ТОВ «Арт-Дека» призначено на підставі постанови старшого слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.06.2014 у рамках кримінального провадження №32012110090000029 від 24.11.2012.

Із змісту зазначеної постанови слідчого убачається, що під час обшуку були виявлені оригінали первинних фінансово-господарських документів об'єктів господарювання, що мали взаємовідносини з підприємствами, що використовувались для прикриття незаконної діяльності, в тому числі і ТОВ «Арт-Дека».

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Арт-Дека» здійснювалась поза межами правового поля без мети досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг

Отже віднесення ПП «Норк» відображених у податкових накладних виписаних ТОВ «Арт-Дека» сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт здійснення господарських операцій з отримання послуг від контрагента ТОВ «Арт-Дека», а тому віднесення сум коштів з вартості таких послуг до податкового кредиту є безпідставним, що свідчить про правомірність донарахування податковим органом позивачу сум з податку на прибуток та з податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про судовий збір, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Законом України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" встановлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня - на рівні 1218,00 грн.

Враховуючи розмір майнових вимог, позивачу, в даному випадку, за звернення до адміністративного суду із майновим позовом слід було сплатити 4 447,80 грн.

Водночас, частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 444,78 грн., а тому, враховуючи, результат розгляду адміністративної справи та розмір сплаченого судового збору, решта суми судового збору у розмірі 4 003,02 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні позову Приватного підприємства «Норк» відмовити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Норк» (код ЄДРПОУ 24720897) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31218206784007, код класифікації 22030001) судовий збір у розмірі 4 003,02 грн. (чотири тисячі три гривні дві копійки).

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник