Постанова

від 31.03.2015 по справі 911/4980/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2015 р. Справа№ 911/4980/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача: Гончарова Н.В. -адвокат;

Від відповідача: Корчук І.І. -представник;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд"

на рішення Господарського суду Київської області від 25.12.2014

у справі № 911/4980/14 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Приватного підприємства "Вентхауз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд"

про стягнення 477 685, 30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Вентхауз" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" про стягнення 477 685, 30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку з позивачем за поставку товару відповідно до договору поставки № 3079 від 01.07.2013 , у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 426 049,22 грн. основного боргу, 22 626,83 грн. пені, 3 720,00 грн. 3% річних, 25 286,08 грн. інфляційних втрат, а також судовий збір в розмірі 9353,64 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.12.2014 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" на користь Приватного підприємства "Вентхауз" - 426 049, 22 грн. основного боргу, 22 630, 00 грн. пені, 3 720, 00 грн. 3% річних, 25 286, 08 грн. інфляційних втрат, 9 553, 70 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до довідки про автоматичний розподіл справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" у справі №911/4980/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В, суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 17.03.2015.

04.03.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника ПП «Вентхауз» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

17.03.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника ТОВ "Фоззі-Фуд" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю представника в іншому судовому засіданні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 розгляд справи відкладено на 31.03.2015.

В судовому засіданні 31.03.2015 сторони надали свої пояснення по справі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.07.2013 р. між Приватним підприємством "Вентхауз" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (покупець) було укладено договір поставки № 3079, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору.

Згідно з п. 1.2 договору товар поставляється в асортименті та за цінами, узгодженими сторонами договору в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. Кількість товару та асортимент конкретної партії вказується в замовленні, узгодженому сторонами у встановленому цим договором порядку.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що асортимент і ціна товару, що поставляється за договором, відображаються сторонами в специфікації. У погоджену сторонами ціну товару входять усі витрати, що несе постачальник при поставці товару.

Обов'язковою умовою для оплати поставленого за договором товару є наявність у покупця оформлених у встановленому чинним законодавством України та п. 4.2 цього договору порядку відповідної накладної і податкової накладної та інших документів, які передбачені розділом 4 договору, а також відповідність цін в накладній діючій специфікації. При відсутності одного з зазначених документів, а також у разі їх неналежного оформлення, наявності розбіжностей у відомостях чи даних, постачальник повинен надати відсутні документи або привести документи у відповідність до вимог чинного законодавства України та вимог п. 4.2 цього договору протягом 7-ми днів з дати поставки (п. 2.5 договору).

Пунктом 2.6 договору передбачено, що оплата за товар здійснюється протягом 45 календарних днів від дати поставки за умови, що постачальник належним чином виконав вимоги п. 2.5 договору. Якщо постачальник виконав вимоги п. 2.5 договору пізніше 7-денного строку, термін відстрочення платежу рахується від дати належного виконання постачальником всіх умов п. 2.5 договору.

Згідно з п. 3.8 договору передача товару постачальником і його приймання покупцем по найменуванню, кількості (вазі), якості і ціні проводиться на підставі видаткової та/або товарно-транспортної накладної тільки відповідно до погодженого сторонами замовлення. Покупець приймає товар в асортименті, кількості і за цінами, зазначеними у погодженому сторонами замовлені та специфікації.

Датою приймання партії товару та переходу права власності та ризиків вважається дата підписання відповідної накладної уповноваженим представником покупця (п. 3.17 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом одного календарного року. У тому випадку, якщо сторони, у термін не менш ніж за 20 днів до закінчення терміну дії даного договору, не повідомлять один одного про бажання розірвати договір або укласти новий договір, то останній вважається продовженим терміном на один рік (п. 11.1 договору).

ПП "Вентхауз" на виконання умов договору № 3079 від 01.07.2013 р. було поставлено відповідачеві товар, що підтверджується видатковими накладними, у тому числі - № ВХ-000000034 від 24.05.2014 р. на суму 98496,60 грн., № ВХ000000035 від 31.05.2014 р. на суму 34055,78грн., № ВХ000000037 від 07.06.2014 р. на суму 51717,60 грн., № ВХ000000038 від 14.06.2014 р. на суму 20559,84 грн., № ВХ000000039 від 21.06.2014 р. на суму 96321,12 грн., № ВХ000000043 від 28.06.2014 р. на суму 10407,72 грн., № ВХ000000044 від 05.07.2014 р. на суму 128946,12 грн., № ВХ000000045 від 12.07.2014 р. на суму 5655,60 грн., № ВХ000000047 від 19.07.2014 р. на суму 30040,56 грн., підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору (копії долучено до матеріалів справи, оригінали оглянуто судом).

ТОВ "Фоззі-Фуд" було частково оплачено поставлений позивачем товар в сумі 50151,72 грн., що підтверджується довідкою банку позивача № 05ц/1252БТ від 09.12.2014 р.

ПП "Вентхауз" та ТОВ "Фоззі-Фуд" було підписано акти звірки взаємних розрахунків станом на 31.10.2014 р. та станом на 30.11.2014 р. на суму 426049,22 грн.

Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем у повному обсязі за договором № 3079 від 01.07.2013 р., останній і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що позивач не виконав вимоги п. 2.5 договору, оскільки видаткові накладні, які додані до позовної заяви, не містять всієї інформації, передбаченої договором, тому, у зв'язку з невиконанням позивачем зобов'язання щодо надання разом з товаром належно оформлених документів, що є обов'язковою умовою для оплати поставленого за договором товару, строк оплати за товар за такими видатковими накладними не настав.

Проте, наведені скаржником доводи не беруться колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до п. 3.17 договору датою приймання партії товару та переходу права власності та ризиків вважається дата підписання відповідної накладної уповноваженим представником покупця. Спірні накладні підписані відповідачем без будь-яких заперечень, а отже товар вважається прийнятим без зауважень.

Відповідач від отриманого товару згідно договору № 3079 від 01.07.2013 не відмовлявся. Крім того, відповідачем було частково оплачено вартість товару за вказаним договором, а також підписано акти звірки взаємних розрахунків станом на 31.10.2014 та на 30.11.2014 на суму 426049,22 грн.

Так, при візуальному вивченні видаткових накладних, судом апеляційної інстанції встановлено, що вони містять всі дані, про відсутність яких відповідач вказує в своїй апеляційній скарзі.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що накладні, які містяться в матеріалах справи, є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

З огляду на викладені обставини, враховуючи те, що оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 426049,22 грн. за товар, отриманий на підставі договору поставки № 3079 від 01.07.2013, не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 426 049,22 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.2 договору у випадку порушення термінів оплати товару, передбачених договором, покупець оплачує на користь постачальника виключну неустойку в розмірі 0,05% від простроченої суми оплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 22630,00 грн. пені, нарахованої на заборгованість відповідача за кожною видатковою накладною окремо, з урахуванням часткової проплати за загальний період з 09.07.2014 до 19.11.2014.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Наданий позивачем розрахунок пені є вірним, а неустойка в розмірі 0,05% не порушує вимог ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки розмір подвійної облікової ставки НБУ більший за 0,05 %, у зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що пеня підлягає стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок 3% річних є правомірними та таким, що відповідає передбаченим законодавством порядку та умовам нарахування, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно заявленої суми інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 25 286,08 грн. Відповідно до контр розрахунку відповідача, сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню, становить 22 946,87 грн.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Перевіривши з цього питання розрахунки як позивача, так і відповідача, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 22 946,87 грн. замість 25 286,08 грн. суми інфляційних втрат.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів вважає за доцільне частково задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" в частині зменшення суми інфляційних втрат.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку про зміну рішення Господарського суду Київської області від 25.12.2014 у даній справі та частковому задоволенню апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд".

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 25.12.2014 у справі № 911/4980/14 змінити.

Частину 1, 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 25.12.2014 у справі № 911/4980/14 викласти в наступній редакції:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, 5, код 32294926) на користь Приватного підприємства "Вентхауз" (04205, м. Київ, пр-т Оболонський, 11, кв. 2, код 35591132) - 426 049 (чотириста двадцять шість тисяч сорок дев'ять) грн. 22 коп. основного боргу, 22 630 (двадцять дві тисячі шістсот тридцять) грн. 00 коп. пені, 3720 (три тисячі сімсот двадцять) грн. 00 коп. 3% річних, 22 946( двадцять дві тисячі дев"ятсот сорок шість ) грн.87 коп. інфляційних втрат, 9 506 (дев'ять тисяч п'ятсот шість) грн. 92 коп. судового збору.

Стягнути з Приватного підприємства "Вентхауз" (04205, м. Київ, пр-т Оболонський, 11, кв. 2, код 35591132) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, 5, код 32294926) 252 (двісті п'ятдесят дві) грн. 86 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи № 911/4980/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко