Постанова

від 16.03.2015 по справі 922/4070/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р. Справа № 922/4070/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О. ,суддя Потапенко В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупі О.О.

за участю:

прокурора -Омельченко О.О., посвідчення від 24.12.2014 р. № 030961;

представників сторін:

позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - Воронової Ю.В., довіреність від 12.01.2015 р. № 82;

відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом)-Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТемаль", м. Харків (вх. № 1052 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 22 січня 2015 року у справі № 922/4070/13

за позовом Першого заступника прокурора міста Харкова в інтересах держави в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТемаль", м. Харків

про розірвання договору оренди, стягнення коштів, зобов'язання вчинити дії

та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТемаль", м. Харків

до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради

про визнання недійсним договору оренди

ВСТАНОВИЛА:

Перший заступник прокурора міста Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТемаль" про: розірвання укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 25.01.2002 р.№ 953; стягнення 31 823,11 грн. заборгованості по орендній платі за цим договором та нарахованої на цю заборгованість пені в сумі 4085,64 грн.; виселення відповідача із орендованого за цим договором нежитлового приміщення загальною площею 18,5 кв.м., розташованого за адресою: м. Харків, вул. Сумська , 80 літ. "А-4" із зобов'язанням передати це приміщення позивачу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТемаль" подало до господарського суду Харківської області зустрічний позов до Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про визнання недійсним укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 25.01.2002 р.№ 953.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22 січня 2015 року у справі № 922/4070/13 ( колегія суддів у складі:головуючий суддя Сальнікова Г.І., суддя Светлічний Ю.В,, суддя Жиляєв Є.М.) первісний позов задовольнити частково.

Розірвано договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 953 від 25.01.2001 р., укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТемаль".

З Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТемаль" на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради стягнуто 31823,11 грн. заборгованості по орендній платі та 2639,87 грн. пені.

Виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТемаль" з нежитлового приміщення загальною площею 18,5 кв.м., розташованого за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 80 літ. "А-4" та зобов'язано передати його Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

В задоволенні позовних вимог про стягнення 1445,77 грн пені відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТемаль" із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність викладених в рішенні висновків, обставинам справи, порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на необґрунтованість висновку господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову про визнання недійсним укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 25.01.2002 р.№ 953, оскільки в порушення вимог чинного на момент його укладення законодавства за цим договором в оренду для використання в господарській діяльності в якості нежитлового приміщення фактично було передано житлове приміщення, що підтверджується сукупністю доказів у справі.

При цьому апелянт зазначає, що передана за вказаним договором в оренду кімната 3-го поверху загальною площею 18.5 кв.м. згідно з матеріалами інвентаризації БТІ є житловим приміщенням у складі комунальної квартири № 6 по вул. Сумській, 80 в м. Харкові, так і не була переведена у встановленому порядку до нежитлового фонду.

Також апелянт вказує, що окрім невідповідності змісту договору нежитлового приміщення (будівлі) від 25.01.2002 р.№ 953 на час його укладення вимогам закону, підставою для визнання його недійсним є вчинення договору під впливом помилки, яка мала місце з боку апелянта щодо об'єкта оренди, а саме перебування його в нежитловому фонді, у зв'язку з чим вважає, що фактично було укладено договір оренди найму житла між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради і засновниками ТОВ «АРТемаль».

Посилаючись на недійсність договору нежитлового приміщення (будівлі) від 25.01.2002 р.№ 953, апелянт зазначає на безпідставність задоволення господарським судом першої інстанції первісного позову, який ґрунтується на цьому договорі.

Прокурор в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін як законне та обгрунтоване.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Апелянт, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання не скористався своїм правом на участь в ньому, у зв'язку з чим справа розглядається за відсутністю його представника за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення прокурора та представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, на підставі рішення XII сесії Харківської міської ради народних депутатів І скликання від 28.09.1992р. "Про комунальну власність міста" приміщення 3-го поверху №1 загальною площею 18,5 кв.м.житлового будинку літ. "А-4" по вул.Сумській, 80 в м.Харкові належить до комунальної власності територіальної громади м.Харкова та відображається на балансі КП "Жилкосервіс".

Згідно з договором оренди № 3254 від 01.01.1989р. в оренду кооперативу "Арт-Емаль" передано приміщення 3-го поверху загальною площею 18,5 кв.м. по вул. Сумській, 80, літ. "А-4" для використання під художню майстерню.

Даний договір було переукладено за № 3254 від 20.06.1991 р.

На підставі розпорядження фонду міського майна № 1160 від 19.10.1993р. з ТОВ "АРТемаль", як правонаступником кооперативу "Арт-емаль", укладено договір оренди № 5532 ві 19.10.1993р. на оренду вказаного вище приміщення.

25.01.1999р. між управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради та ТОВ "АРТемаль" укладено договір оренди № 188 на нежитлове приміщення площею 18,5 кв.м. по вул. Сумській, 80, літ. "А-4" в м.Харкові та підписано акт прийому-передачі, згідно до якого в користування передано приміщення 3-го поверху, вхід з під'їзду.

На підставі розпорядження управління комунального майна та приватизації від 28.11.2001р. № 1311 "Про переукладення договору оренди на нежитлове приміщення по вул. Сумській, 80 літ. "А-4" у зв'язку із закінченням дії договору оренди № 188 від 25.01.1999р. у відповідності до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" прийнято рішення про переукладення договору оренди та 25 січня 2002 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТемаль"(відповідач за первісним позовом) був укладений договір оренди нежитлових приміщень № 953 , у відповідності до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 18,5 кв. м. (майно), яке розташовано за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 80, літера "А-4".

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України передбачено , що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Умовами п. 2.1. Договору передбачено, що вступ орендаря у володіння та користування нежитловим приміщенням настає одночасно із підписанням сторонами договору та акту прийому - передачі вказаного приміщення.

На виконання умов Договору орендодавець передав орендарю майно на підставі акту прийому-передачі від 25.07.2011 р., який підписаний та скріплений печатками сторін.

У разі припинення цього договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві майно у стані, не гіршому ніж воно було одержано, з урахуванням фізичного зносу.

Повернення орендованого нежитлового приміщення орендарем здійснюється шляхом підписання відповідних актів приймання-передачі. (п. 2.4. Договору).

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно з п. 3.2 договору, орендна плата визначається на підставі рішення XIV сесії Харківської міської ради XXIII скликання "Про затвердження Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова" від 30.03.2000 і складає 90,67 грн. в місяць без врахування ПДВ та індексу інфляції.

Умовами Договору встановлено порядок сплати орендної плати за орендоване майно, зокрема пунктом 3.3 договору передбачено, що орендна плата за орендоване приміщення оплачується орендарем з 25.01.2002 року щомісяця протягом 15 календарних днів наступного місяця.

Актом перевірки управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 29.11.2013р. встановлено, що спірні приміщення використовуються орендарем ТОВ "АРТемаль", вхід до приміщень з під'їзду згідно технічного паспорту КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації, зазначеного в договорі оренди, доступ до приміщень орендарем не надано.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на умови пункту п. 4.6. Договору орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату .

Однак, в порушення умов спірного Договору, зокрема п. 4.6 Договору, орендар сплачував орендну плату несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим, згідно з наданими до матеріалів справи розрахунками заборгованості з орендної плати за договором, у останнього утворилась заборгованість з орендної плати, яка станом на 10.06.2013р. становить 31 823,11 грн.

За умовами Договору орендодавець має право вимагати розірвання договору оренди у разі невнесення орендарем орендних платежів протягом 2-х місяців підряд (п. 7.1 Договору).

У зв'язку з порушенням істотних умов договору щодо сплати орендної плати на адресу орендаря Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків 30.11.2012 р. було направлено лист (за вих. № 14400) про намір достроково розірвати договір оренди, вимогою сплатити заборгованість з орендної плати, звільнити будівлю та передати її представнику Управління за актом приймання - передачі.

Однак відповіді на вказаний лист орендодавцем не одержано, нежитлова будівля орендарем не звільнена та не повернута.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості позивача за первісним позовом по орендній платі, який свідчить про порушення з боку відповідача за первісним позовом своїх договірних обов'язків, а саме: в порушення пункту 4.6 Договору відповідач за первісним позовом не здійснював своєчасних і в повному обсязі розрахунків по орендній платі.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що відповідач за первісним позовом систематично порушував умови спірного договору оренди нежитлових приміщень № 953 від 25.01.2002 р. в частині сплати орендної плати, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 31823,11 грн.

В пункті 5.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29.05.2013 року №12, зазначено, що вирішуючи питання щодо дострокового розірвання договору оренди у зв'язку з несплатою орендарем (наймачем) платежів, господарським судам слід враховувати, що законом (частина третя статті 291 ГК України, частина друга статті 651, стаття 783 ЦК України) передбачено можливість розірвання договору найму (оренди) за рішенням суду на вимогу однієї з сторін, а статтею 782 ЦК України - право наймодавця на односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідне право наймодавця на відмову від договору найму не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою щодо розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо має місце істотне порушення умов договору.

У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. При цьому погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Умовами п. 10.6. Договору встановлено, що договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду.

Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань та інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно зі ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідач за первісним позовом не надав суду доказів належного виконання своїх договірних зобов'язань, як і не надав доказів на спростування позовних вимог.

Пославшись на наведені підстави, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 31823,11 грн., розірвання договору оренди № 953 від 25.01.2002 р., зобов'язання відповідача передати орендоване майно Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків та виселення відповідача з займаної нежитлової будівлі є обґрунтованими, відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було наведено вище, відповідач порушив свій обов'язок зі своєчасної та повної сплати орендної плати, у зв'язку з чим є боржником по договору, який прострочив виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настаються правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.3 договору передбачена відповідальність сторін, пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення платежу, у разі якщо орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі.

Позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 4085,64 грн. пені за прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором з періодом нарахування з 25.07.2011 р. по 30.04.2013 р.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції зазначений період перевищує встановлений ч. 6 статті 232 ГК України шестимісячний період нарахування штрафних санкцій, у зв'язку з чим позовна вимога щодо стягнення з відповідача пені у сумі 4085,64 грн. підлягає задоволенню частково - у сумі 2639,87 грн., яка обрахована в межах зазначеного шестимісячного періоду, а в решті заявленої вимоги у сумі 1445,77 грн. пені слід відмовити, як зайво нарахованої.

Щодо зустрічного позову про визнання недійсним укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 25.01.2002 р. № 953, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову в його задоволенні, зважаючи на наступні підстави.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам ( ч. 1 ).

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

В обґрунтування зустрічного позову Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТемаль" посилається на те, що:

- в порушення вимог чинного законодавства, зазначене в договорі приміщення як нежитлове фактично є житловим, що підтверджується матеріалами інвентаризації КП «Харківське МБТІ», а також тим, що це приміщення не переводилось у встановленому порядку з житлового фонду у нежитловий.

- Управління комунального майна та приватизації не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки не мало свідоцтва на право власності на передане в оренду за договором майно.

- волевиявлення сторін договору не відповідало їх внутрішній волі;

- правочин не направлено на настання реальних правових наслідків, що ним обумовлені.

Колегія суддів зазначає, що ч. 1 статті 203 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину передбачено невідповідність закону змісту правочину на час його укладення, а обставини, на які посилається ТОВ «АРТемаль» щодо передання в оренду житлового приміщення, яке в договорі зазначене як нежитлове стосуються неналежного виконання правочину, а саме передання майна з характеристиками, які не відповідають умовам договору.

Неналежне виконання правочину не передбачено чинним законодавством як підстава для визнання його недійсним, а стосується правових наслідків порушення зобов'язань.

Так за змістом Договору його предметом є нежитлові приміщення, що зазначено в пункті 1.1. Договору та в акті приймання-передачі від 25.01.2002 р.( т. 1 а.с. 14 -17).

Як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують, що на момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Зі змісту цієї статті вбачається, що необхідною ознакою фіктивного правочину є відсутність на час його укладення наміру у сторін на настання обумовлених правочином наслідків.

В пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз'яснено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний . Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

В пункті 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Матеріалами справи підтверджується, що спірний договір направлений на реальне настання наслідків, що ним обумовлені, оскільки вбачається факт передання орендодавцем приміщення в користування орендарю за актом приймання -передачі, підписання сторонами 12 додаткових угод, якими вони продовжували строк дії договору, часткова сплата орендарем протягом тривалого періоду орендної плати.

До того ж, про використання переданого за спірним договором приміщення, сплату за цим договором орендної плати і комунальних платежів посилається ТОВ «АРТемаль» у зустрічному позові (т. 1 а.с. 112-116).

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради відповідно до статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Положення про Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, затвердженого рішенням 1 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 24.11.2010 р. № 07/10 як орган місцевого самоврядування мало право передавати в оренду приміщення 3-го поверху №1 загальною площею 18,5 кв.м.житлового будинку літ. "А-4" по вул.Сумській, 80 в м.Харкові, оскільки вказане приміщення на підставі рішення XII сесії Харківської міської ради народних депутатів І скликання від 28.09.1992р. "Про комунальну власність міста" належить до комунальної власності територіальної громади м.Харкова.

Також ТОВ «Артемаль» не було надано доказів того, що на час укладення спірного договору волевиявлення сторін не відповідало їх внутрішній волі, не наведено в чому полягала така невідповідність.

Зокрема Товариством не доведено, що спірний договір було вчинено ним під впливом помилки (ст. 229 ЦК України) внаслідок спотвореного уявлення про властивості речі, які не дозволяють використовувати її за цільовим призначенням (передання приміщення, яке не виключено з житлового фонду), як на це посилається апелянт в апеляційній скарзі, враховуючи те, що Товариство використовувало спірне приміщення під художню майстерню на підставі договорів оренди кілька років (з 1991 р.) до укладення спірного договору, а в технічному паспорті, який є додатком до цього договору зазначено про те, що приміщення є нежитловим.

З матеріалів справи вбачається, що 18.11.2014 р. Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради було подано заяву про застосування позовної давності до зустрічного позову (т. 2 а.с. 94), в якій зазначено, що ТОВ «АРТемаль» пропущено встановлену статтею 257 Цивільного кодексу України загальну позовну давність, оскільки про обставини, на які останній посилається в обґрунтування цього позову (передання за договором приміщення, яке не може використовуватись під офіс через те, що є житловим) йому стало відомо з листопада 2008 року, після накладення штрафу постановою головного санітарного лікаря Київського району м. Харкова за використання житлового приміщення у виробничих цілях.

Відповдіно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 267 Цивільного кодексу України встановлено наслідки спливу позовної давності

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТемаль» пропущено загальну позовну давність у три роки, оскільки про обставини, на які він посилається як на порушення його права-передання по Договору приміщення, яке є житловим він повинен був дізнатися з дати підписання 25.01.2002 р. Договору, невід'ємною частиною якого згідно з пунктом 1.2. є технічний паспорт на квартиру № 6 в житловому будинку № 80 по вул. Сумській в м. Харкові ( т. 1 а.с. 69), в якому зазначено що передане в оренду приміщення є житловим, тоді як умови Договору про його предмет передбачають передання нежитлового приміщення (п. 1.1.,1.2. Договору).

В пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз'яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Зважаючи на наведене вище, господарський суд першої інстанції правомірно відмовив у зустрічному позові саме з підстав його необґрунтованості, а не у зв'язку з пропуском позовної давності, про застосування якою заявлено стороною у спорі.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.

Керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТемаль" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 22 січня 2015 року у справі № 922/4070/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 19.03.15 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Плужник О.В.