Ухвала

від 12.02.2015 по справі 2а/0470/4123/12

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

12 лютого 2015 рокусправа № 2а/0470/4123/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Уханенка С.А.

суддів: Богданенка І.Ю. Кругового О.О.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2013 р. по справі за позовом приватного виробничо-комерційного підприємства "Елін" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень,-

в с т а н о в и в:

У лютому 2012 року позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив податкове повідомлення - рішення №0002602302 від 28.11.2011р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 255 059 (два мільйони двісті п'ятдесят п'ять тисяч п'ятдесят дев'ять) грн. з яких 2 255 058 (два мільйони двісті п'ятдесят п'ять п'ятдесят вісім) грн. за основним платежем та 1 (одна) гривня за штрафними санкціями та податкове повідомлення - рішення №0002612302 від 28.11.2011р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених у Україні товарів у розмірі 80 501 (вісімдесят тисяч п'ятсот одна) грн., з яких 80 500 (вісімдесят тисяч п'ятсот) грн. за основним платежем та 1 (одна) грн. за штрафними санкціями, видані Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Дніпропетровська скасувати, як такі, що винесені з порушенням чинного законодавства України.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2013 р. адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 28.11.2011 року № 0002602302 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 2 255 058,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 28.11.2011 року № 0002612302 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 80 500,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн.

Не погодившись з постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

У зв'язку з реорганізацією податкових органів судом апеляційної інстанції допущено процесуальне правонаступництво Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на Державну податкову інспекцію у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами відповідача у період з 24.10.2011 року по 17.11.2011 року проведено планову перевірку фінансово-господарської діяльності приватного виробничо-комерційного підприємства "Елін" з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.03.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по31.03.2011р., за результатами якої було складено акт №3497/234/20207522 від 22.11.2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення №0002602302 від 28.11.2011р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 255 059 (два мільйони двісті п'ятдесят п'ять тисяч п'ятдесят дев'ять) грн. з яких 2 255 058 (два мільйони двісті п'ятдесят п'ять п'ятдесят вісім) грн. за основним платежем та 1 (одна) гривня за штрафними санкціями та податкове повідомлення - рішення №0002612302 від 28.11.2011р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених у Україні товарів у розмірі 80 501 (вісімдесят тисяч п'ятсот одна) грн., з яких 80 500 (вісімдесят тисяч п'ятсот) грн. за основним платежем та 1 (одна) грн. за штрафними санкціями.

За висновками зазначеного акту перевірки податковим органом встановлені наступні порушення: п.п.5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5, п.п. 4.1.1, п.4.1 ст.4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.5.2.1 ст.5, п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 р., п.п.1, 2 ст.215, п.п.1, 5 ст.203, ст.228 Цивільногокодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 255 058 грн., у тому числі за 1 кв. 2011р. у сумі 2 255 058 грн.; п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 80 500 грн., у тому числі за березень 2011р. у сумі 80 500грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з підтвердження факту реальності виконання позивачем господарських зобов'язань та безпідставності висновків податкового органу про нікчемність правочину між позивачем та його контрагентом на підставі інформації іншого податкового органу.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 цього Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення передбачені Податковим кодексом України.

Так, відповідно до ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно пп. 138.2, 138.4 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, у разі, якщо платник податку здійснив певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і ці витрати підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, він має право віднести такі витрати до складу валових витрат.

Відповідно до п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пунктів 198.2, 198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 93.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та ТОВ "Укроіл" було укладено договори поставки нафтопродуктів № НВВГ 02/01/10- 25 від 02.01.2010 р., № ДГВП-05/11/10-160 від 05.11.2010 р. та ВГ № 04/01/11-8 від 04.01.2011 р. на виконання яких протягом січня - березня 2011 року був одержаний передбачений вказаними договорами товар.

Факт виконання укладених договорів та отримання вказаного товару підтверджується відповідними документами, а саме: видатковими накладними від 12.01.2011 р. №РН-0000010 на суму 312300,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 52050,00 грн.); від 29.01.2011 р. № РН-0000072 на суму 1117598,30 грн. (в т.ч. ПДВ 186266,38 грн.); від 03.02.2011 р. № РН-0000078 на суму 107200,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 17866,67 грн.); від 14.02.2011 р. № РН-0000113 на суму 292512,85 грн. (в т.ч. ПДВ - 48752,14 грн.); від 14.02.2011 р. № РН-0000114 на суму 292512,85 грн. (в т.ч. ПДВ - 48752,14 грн.); від 27.02.2011 р. № РН-0000149 на суму 1166367,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 194394,50 грн.); від 11.03.2011 р. № РН-0000198 на суму 483000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 80500,00 грн.); 2) Актами прийому - передачі на зберігання від 12.01.2011 р., від 29.01.2011 р., від 03.02.2011 р., від 14.02.2011 р., від 14.02.2011 р., від 27.02.2011 р., від 11.03.2011 р.; 3) залізничними накладними № 48655685, № 49426927, № 49424807; 4) Актами прийомки нафтопродуктів № 18 від 14.02.2011 р., № 30 від 02.03.2011 р., № 29 від 02.03.2011 р.; 5) податковими накладними: № 42 від 11.03.2011 р. на суму 483000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 80500,00 грн.; №16 від 12.01.2011 р. на суму 312300,00 грн. в т.ч. ПДВ - 52050,00 грн.; № 55 від 25.01.2011 р. на суму 500000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 83333,33 грн.; № 72 від 29.01.2011 р. на суму 617598,30 грн. в т.ч. ПДВ - 102933,05 грн.; № 12 від 03.02.2011 р. на суму 107200,00 грн. в т.ч. ПДВ - 17866,67 грн.; № 26 від 09.02.2011 р. на суму 400000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 66666,67 грн.; № 47 від 12.02.2011 р. на суму 748635,80 грн. в т.ч. ПДВ - 124772,63 грн.; № 51 від 14.02.2011 р. на суму 292512,85 грн. в т.ч. ПДВ - 48752,14 грн.; № 52 від 14.02.2011 р. на суму 292512,85 грн. в т.ч. ПДВ - 48752,14 грн.; № 88 від 25.02.2011 р. на суму 610000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 101666,67 грн.; № 96 від 27.02.2011 р. на суму 556367,00 грн. в т.ч. ПДВ - 92727,83 грн.; 6) банківськими виписками; 7) товарно - транспортними накладними.

Тобто, реальність здійснення господарських відносин із вказаним контрагентом підтверджується первинними документами відповідними договорами, податковими та видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи та були в наявності у відповідача під час проведення перевірки.

Таким чином враховуючи наведене, всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача, що свідчить про наявність взаємовідносин з контрагентом, на підставі яких були сформовані валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, висновок податкового органу сформований на підставі висновку акту перевірки Броварської ОДПІ Київської області від 15.06.2011р. № 515/232/36706113 по контрагенту позивача, а саме по ТОВ "Укроіл", яким встановлено нікчемність правочинів укладених даним контрагентом.

Водночас, відповідачем не наведено доводів та не подано доказів, які безспірно б підтверджували недобросовісність саме позивача, як платника податків та\або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності названих постачальників.

Висновки Акту перевірки контрагенту позивача щодо відсутності можливості здійснювати господарську діяльність, не є підставою для позбавлення позивача права на віднесення понесених витрат до валових та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, а тому платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Окрім того, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, а тому у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні позову.

Крім того, відповідно до положень ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Оскільки такий правочин укладається з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства повинен бути наявним суб'єктивний намір сторін (чи однієї сторони) порушувати вимоги закону, а тому для визнання правочину нікчемним необхідно встановити вину сторін (чи однієї з них) у формі умислу при укладанні угоди.

Між тим, податковий орган не зазначив які ж обставини свідчать про наявність такого умислу як з боку позивача, так і з боку його контрагенту при укладанні угоди.

Водночас, відповідачем не доведено та судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагенту, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції було повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка правовідносинам між позивачем та його контрагентами, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2013 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту її виготовлення в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала виготовлена 27.03.2015 року.

Головуючий: С.А. Уханенко

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: О.О. Круговий