Постанова

від 23.03.2015 по справі 917/2200/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2015 р. Справа № 917/2200/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Ткаченко С.С.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1168 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 09.12.14 р. у справі № 917/2200/14

за позовом Приватного підприємства "Хорольська механізована пекарня", м. Хорол, Полтавська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хорол-Аква", м. Хорол, Полтавська область

про стягнення 63 456,04 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Хорольська механізована пекарня" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Хорол-Аква" заборгованість з орендної плати та комунальних платежів у розмірі 63456,04 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1827,00 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.12.2014 р. (суддя Кльопов І.Г.) у справі № 917/2200/14 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хорол-Аква" на користь Приватного підприємства "Хорольська механізована пекарня" основного боргу по орендній платі та комунальних платіжах у розмірі - 63456,04 грн. та судовий збір у сумі 1827,00 грн.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 09.12.2014 р. та припинити провадження у справі, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

19.03.2015 р. від відповідача надійшов лист, в якому останній просить суд розглядати апеляційну скаргу без його участі.

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився. Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 01.06.2013 р. між Приватним підприємством "Хорольська механізована пекарня" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хорол-Аква" (орендар) укладений договір оренди майна № 16-05/13 (далі - договір) за умовами якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти у строкове платне користування нежитлове приміщення "цех по розливу безалкогольних напоїв" (далі за договором - об'єкт 1), обладнання та інвентар, що належить орендодавцю на праві власності.

Відповідно до п. 2.1. договору, орендар вступає у користування об'єктами, що надаються в оренду одночасно із підписанням сторонами акта прийому-передачі об'єктів, який підписується сторонами протягом 5 календарних днів з моменту підписання договору.

Відповідно до п. З.1. договору, орендар зобов'язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату за користування об'єктами, а також сплачувати інші платежі, що він зобов'язаний сплачувати за цим договором на поточний рахунок Орендодавця, зазначений у цьому договорі.

Згідно з п. 3.2. договору, розмір орендної плати за об'єкти - 1, 2 за один повний календарний місяць, без урахування індексації становив 10000 грн. починаючи з моменту підписання акту прийому-передачі, орендна плата за неповний календарний місяць розраховувалася пропорційно кількості днів оренди в такому місяці.

Згідно з п. 3.5. договору, орендар повинен сплачувати орендодавцю орендну плату щомісячно 50 % орендної плати до 10 числа місяця оренди та 50 % орендної плати до 01 числа місяця в якому відбудеться оренда.

Згідно з п. 3.6. договору, оплата вартості комунальних та експлуатаційних послуг (водо, теплопостачання, водовідведення, податків на землю, охорону, проведення аналізів води, досліджень та ін.), перелік, об'єм та вартість яких узгоджується сторонами у додатку 1 до цього договору, здійснюється орендарем на підставі наданих орендодавцем рахунків та актів виконаних робіт.

Сторонами договору також укладено перелік послуг та робіт, відшкодування вартості сплачених сум орендодавцем покладених на орендаря, який є додатком № 1 до договору оренди майна № 16-05/13 від 01.06.2013 р.

Крім того, 08.08.2013 р. сторонами договору укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди майна № 16-05/13 від 01.06.2013 р.

На виконання умов договору позивач передав відповідачеві нежитлове приміщення та обладнання за переліком зазначеним у акті прийому-передачі нежитлового приміщення та обладнання № 1 від 04.06.2013 р. та додатку до зазначеного акту № 1 від 20.07.2013 р.

В подальшому повідомленням № 88 від 27.03.2014 р. (а. с. 16) позивач звернувся до відповідача з вимогою погасити існуючу заборгованість з орендної плати та отриманої продукції у розмірі 44836,15 грн.

27.06.2014 р. сторонами складений акт звірки розрахунків, згідно з яким сума боргу складає 60018,57 грн.

28.07.2014 р. позивач направив відповідачу попередження № 218, в якому попереджав, що у разі несплати суми боргу до 31.07.2014 р. позивач на підставі абз. 2 п. 12. 6 договору припинить дію взятих на себе зобов'язань з проханням відповідача прибути 01.08.2014 р. для оформлення прийому-передачі майна.

Позивач зазначає, що договір оренди майна № 16-05/13 від 01.06.13 р. розірваний в односторонньому порядку з 01.08.2014 р. та майно повернуто на підставі акту прийому-передачі № 2 від 06.08.2014 р.

19.08.2014 р. відповідачу направлена претензія № 241 з вимогою погасити існуючу заборгованість. Але відповідач відповіддю № 09 від 16.09.2014 р. відмовив в оплаті заборгованості.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України , цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України , Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та відповідно до умов договору, закону, інших правових актів України, а у випадках їх відсутності відповідно до умов, що звичайно ставляться або звичаїв ділового обороту.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 759 ЦК України, яка кореспондується із ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначено вище, на виконання умов договору позивач передав відповідачу нежитлове приміщення та обладнання за переліком зазначеним у акті прийому-передачі нежитлового приміщення та обладнання № 1 від 04.06.2013 р. та додатку до зазначеного акту № 1 від 20.07.2013 р.

Водночас відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність; юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

За правилами частини 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачу виставлені рахунки на оплату надання послуг (компенсація витрат на електроенергі), вартості преформ та опалення об'єкта оренди, відповідно до підписаних відповідачем актів прийому-передачі.

У позовній заяві позивач обгрунтовував визначені ним підстави стягнення боргу наявністю договірних умов щодо оренди та інших домовленостей, щодо використання у виробничій діяльності під час оренди відповідного майна, через купівлю - продаж, з посиланням на відповідні рахунки до накладних, тощо.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу по орендній платі та комунальним платежам у розмірі - 63456,04 грн.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Полтавської області від 09.12.14 р. у справі № 917/2200/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Полтавської області від 09.12.14 р. у справі № 917/2200/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 30.03.2015 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.