Ухвала

від 02.04.2015 по справі 816/88/15-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2015 р.Справа № 816/88/15-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Бенедик А.П.

за участю секретаря судового засідання Зарицької Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2015р. по справі № 816/88/15-а за позовом Виробничо-комерційного підприємства "Ватра" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Виробничо-комерційне підприємство «Ватра», звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області та просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000232205/383 та № 0000242205/382 від 24.03.2014 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2015 року по справі № 816/88/15-а вимоги позивача були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 24.03.2014 № 0000242205/382. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2015 року по справі № 816/88/15-а відповідач подав апеляційну скаргу, просить ї скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Згідно ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності та заслухавши суддю-доповідач колегія суддів встановила, що 05.02.2014-11.02.2014 Кременчуцькою ОДПІ на підставі наказу № 426 від 04.02.2014 року, направлення на перевірку від 04.02.2014 року № 358/16-03-22-06 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ВКП «Ватра» з питань дотримання вимог валютного законодавства згідно з повідомлень банку щодо прострочення строків розрахунків по експортним контрактам № 12 від 7.12.2012 року та № 1 від 22.01.2013 року за період з 17.12.2012 року по 31.01.2014 року. Направлення пред'явлено та копію наказу 05.02.2014 року під розписку вручено директору ВКП «Ватра» Котелець О.Я. (а.с. 111). Вказану перевірку проведено з відома та в присутності директора Котелець О.Я. та головного бухгалтера ВКП «Ватра» Гарькавої Н.Я.

Колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні виходячи з наступного.

Оскільки, виходячи із змісту п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України, позивач мав можливість за відсутності правових підстав для проведення перевірки не допустити Кременчуцьку ОДПІ до її проведення, проте таким правом не скористався, доводи позивача про відсутність підстав для проведення перевірки колегія суддів не бере до уваги.

Допустивши посадових осіб відповідача до проведення перевірки, позивач фактично погодився з вказаною перевіркою, так як саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки можливих процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Разом з тим, порушень процедури призначення та проведення перевірки не встановлено.

Так, на запит Кременчуцької ОДПІ від 14.06.2014 року (а.с. 109) про надання письмового пояснення та документального підтвердження (в зв'язку з надходженням повідомлення уповноваженого банку АТ «УкрСиббанк» про порушення ВКП «Ватра» термінів розрахунків по зовнішньоекономічним операціям (а.с. 112) про стан виконання зовнішньоекономічного контракту № 1 від 22.01.2013 року позивачем надано лише відповідь-пояснення від 19.06.2013 року № 11 без відповідного документального підтвердження (а.с. 110). Вказане слугувало обґрунтованою підставою для прийняття Кременчуцькою ОДПІ наказу № 426 від 04.02.2014 року «Про проведення документальної позапланової перевірки».

За результатами проведеної перевірки складено акт № 457/16-03-22-05-11/24392915 від 18.02.2014 року, в якому зафіксовано порушення ВКП «Ватра» приписів ст. 1 закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та постанови Правління НБУ «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» по експортним контрактам в частині прострочення оплати по контракту № 12 від 17.12.2012 року на 41 та 296 днів, по контракту № 1 від 22.01.2013 року на 275 днів; ст. 9 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» щодо неподання декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України та знаходяться за її межами станом на 01.07.2013 року та станом на 01.10.2013 року (а.с. 8-18).

На підставі акту перевірки від 18.02.2014 року Кременчуцькою ОДПІ прийняті: - податкове повідомлення-рішення № 0000232205/383 від 24.03.2014 року, яким нараховано пеню у розмірі 167 229,55 грн. (а.с. 6); - податкове повідомлення-рішення № 0000242205/382 від 24.03.2014 року, яким накладено штраф у розмірі 340,00 грн. (а.с. 7).

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходить з наступного.

На момент перевірки по контрактам з ТОВ «Белэнергостройкомпани» № 12 від 17.12.2012 року, № 1 від 22.01.2013 року рахується дебіторська заборгованість у розмірі 10 000 доларів США (79 930,00 грн.) та у розмірі 14 000 доларів США (111 902,00 грн.) відповідно, що також підтверджується випискою по рахунку 362 (а.с. 94).

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 року № 185/94 (далі - Закон № 185/94) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Як передбачено ч. 4 цієї статті, Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Постановою правління Національного банку України «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» № 475 від 16.11.2012 року, яка набрала чинності 19.11.2012 року, установив, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в ст. ст. 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Таким чином, 90-денний строк розрахунків поширюється на експортні операції, по яких оформлення вантажної митної декларації продукції, що експортується, та підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, проведені починаючи з 19.11.2012 року.

Позивачем відповідно до умов зовнішньоекономічних контрактів № 12 від 17.12.2012 року та № 1 від 22.01.2013 року (а.с. 38-49) експортовано за межі України на адресу нерезидента ТОВ «Белэнергостройкомпани» трансформатори силові масляні на загальну суму 28 000 доларів США, що підтверджується вантажними митними деклараціями № 600110000/2013/000072 від 10.01.2013 року та № 600110000/2013/000448 від 31.01.2013 року відповідно (а.с. 52-53, 102-103).

Отже, граничний 90-денний строк зарахування валютної виручки на рахунок позивача по експортній операції від 10.01.2013 року закінчився 10.04.2013 року, а по експортній операції від 31.01.2013-01.05.2013.

З матеріалів справи вбачається, що валютна виручка по експортній операції від 10.01.2013 року на підставі контракту № 12 від 17.12.2012 за митною декларацією № 600110000/2013/000072 надійшла 21.05.2012 року на поточний рахунок підприємства лише у розмірі 4 000 доларів США (31 972,00 грн.), тобто з порушенням 90-денного строку розрахунків (на 41 день), що підтверджується меморіальним валютним ордером № 520121858 та випискою по рахунку 362 «розрахунки з іноземними покупцями» (а.с. 93-94).

По решті суми за експортований товар, станом на момент проведення перевірки, рахується дебіторська заборгованість на загальну суму 24 000 доларів США (191 832,00 грн.), а саме: на 31.01.2014 року валютна виручка у розмірі 10 000 доларів США (79 930,00 грн.) по контракту № 12 від 17.12.2014 року та у розмірі 14 000 доларів США (111 902,00 грн.) по контракту № 1 від 22.01.2013 року, яка на рахунок позивача взагалі не надійшла, що є порушенням встановленого 90-денного строку зарахування валютної виручки на 41 та 296 днів по контракту № 12 від 17.12.2012 року (експортна операція 10.01.2013 року), на 275 днів - по контракту від 22.01.2013 року (експортна операція 31.01.2013 року).

Відповідно до ст. 4 Закону 185/94, порушення резидентами строків, передбачених ст. ст. 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до ст. ст. 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскільки ВКП «Ватра» порушено строки, встановлені Постановою НБУ «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» № 475 від 16.11.2012 року, то нарахування йому пені у розмірі 167 229,55 грн. є правомірним.

Згідно з ч. ч. 2, 4 ст. 4 Закону № 185/94, у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені ст. ст. 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до ст. ст. 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених ст. ст. 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до ст. ст. 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Позивач звернувся з позовом до нерезидента про стягнення заборгованості за зовнішньоекономічними контрактами № 12 від 17.12.2012 року та № 1 від 22.01.2013 року в розмірі 24 000 доларів США до суду 24.02.2014 року, що підтверджується рішенням Економічного суду м. Мінська «Определение о принятии искового заявления и возбуждении производства по делу» від 24.02.2014 року (а.с. 55-56).

Рішенням Економічного суду м. Мінська від 16.05.2014 року стягнуто з ТОВ «Белэнергостройкомпани» заборгованість у розмірі 32 246 доларів США (а.с. 59-64). Отже, позивач звернувся до суду 24.02.2014 року, тобто після проведення перевірки та встановлення порушення строків зарахування валютної виручки, рішення суду від 16.05.2014 року, яким стягнуто заборгованість також винесено після проведення перевірки та нарахування пені, у зв'язку з чим відсутні підстави для зупинення строків для нарахування пені та скасування пені, нарахованої станом на 31.01.2014 року.

Таким чином, колегія суддів відхиляє посилання позивача на звернення 24.02.2014 року до Економічного суду м. Мінська, рішенням якого стягнуто з ТОВ «Белэнергостройкомпани» заборгованість у розмірі 32 246 доларів США, як на доказ безпідставності нарахування пені.

Доводи позивача про недотримання відповідачем строків, передбачених ст. 250 Господарського кодексу України, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 238 Господарського кодексу України, види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Як передбачено ч. 1 ст. 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

У відповідності до п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

У п.п.14.1.265 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України зазначено, що штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - це плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з п.п.14.1.162 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Відповідно до п. 109.1 ст. 109 Податкового кодексу України, податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Як зазначено п. 109.2 ст. 109 Податкового кодексу України, вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до п. 58.2 ст. 58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

З урахуванням зазначеного, штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) і пеня є різними поняттями. Отже, пеня за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності не є штрафною санкцією. Звідси, на пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності поширюється дія ч. 1 ст. 250 Господарського кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що порушення позивачем вимог Закону № 185/94 тривали як на момент проведення перевірки, так і на час нарахування пені, оскільки заборгованість контрагента-нерезидента щодо оплати товару погашена не була, у зв'язку з чим підстави для застосування річного строку з моменту вчинення правопорушення згідно з вимогами ст. 250 ГК України відсутні.

Стосовно тверджень позивача про безпідставність застосування штрафу у розмірі 340,00 грн., колегія суддів виходить з наступного.

Зі змісту акту перевірки та пояснень представника відповідача судом з'ясовано, що штраф у розмірі 340,00 грн. накладений на підставі Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 19.02.1993 року за неподання декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами станом на 01.07.2013 року та станом на 01.10.2013 року.

Згідно до ст. 9 Декрету № 15-93 валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Як визначено абз. 7 п. 2 ст. 16 Декрету № 15-93 визначено, що до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції) за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених ст. 9 цього Декрету, - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Колегія суддів наголошує, що санкції, передбачені ст. 16 Декрету № 15-93 застосовуються лише Національним банком України та підпорядкованими йому особами, оскільки такі повноваження Нацбанку визначені в п. 2 ст. 16 цього Декрету.

У постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 року по адміністративній справі за позовом ТОВ «Крим Інтеройл» до ДПІ в м. Керчі АРК про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень зазначено, що виконуючи покладені на Верховний Суд України завдання, у контексті розглядуваних правовідносин, суд виходить із того, що ст. 16 Декрету № 15-93 питання щодо компетентного органу, який має застосовувати санкції за порушення приписів Декрету, вирішено однозначно - повноважним органом є Національний банк України.

Положення Указу Президента України від 27.06.1999 року № 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені п. 2 ст. 16 Декрету № 15-93, не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18.11.1992 року № 2796-XII «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання»), Указ суперечить обмеженням, встановленим п. 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні відносин.

Крім того, згідно зі змістом преамбули Указу Президента України від 27.06.1999 року № 734/99, він стосується врегулювання порядку дотримання валютного законодавства резидентами та нерезидентами при отриманні кредитів та позик в іноземній валюті від останніх.

Статтею 3 зазначеного Указу встановлено функції державних органів і банківської системи у сфері контролю за фінансовими валютними операціями при кредитуванні і позиках, віддаючи під контроль Національного банку України дії банків та інших фінансово-кредитних установ, а органам державної податкової служби - інших резидентів і нерезидентів України у вказаній сфері, тобто при кредитуванні і позиках.

Таким чином, посилання представника відповідача на приписи Указу Президента України від 27.06.1999 року № 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» колегією суддів до уваги не приймаються.

Відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000242205/382 від 24.03.2014 року, яким на підставі Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 19.02.1993 року накладено штраф у розмірі 340,00 грн. суперечить вимогам чинного законодавства, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000242205/382 від 24.03.2014 року.

Виходячи з викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи по справі рішення про часткове задоволення позовних вимог, правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та доказів в їх обґрунтування відповідачем не надано.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2015р. по справі № 816/88/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Філатов Ю.М. Судді (підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Бенедик А.П. Повний текст ухвали виготовлений 03.04.2015 р.